На Netflix доступний фільм «Афіна» Ромена Гавраса, прем’єра якого відбулася на Венеційському кінофестивалі. Ромен Гаврас – володар кількох нагород Еммі, проте більш відомий своїми музичними кліпами для MIA та Каньє Веста. Однак читачу може бути знайома його комедія про наркоторгівлю – «Світ належить тобі».
Нова робота Ромена – свіжий погляд на тему відносин мігрантів і влади у сучасній Франції. У ній він, здається, наслідує батька – Коста-Гавраса. Його вважають видатним грецьким політичним режисером, він зняв такі монументальні класичні фільми, як-от «Визнання» та «Зниклі безвісти».
Фільм починається з промови солдата, на ім’я Абдель (Далі Бенссала) перед поліцейською дільницею. Він говорить натовпу про загибель свого 13-річного брата Ідіра від рук поліціянтів і вимагає назвати імена злочинців. Камера наближається до підлітків, що стоять віддалі, і зупиняється на обличчі брата Абделя – Каріма (Самі Сліман), який напружено вдивляється вдалину. Карім запалює коктейль Молотова та кидає його в натовп. Починається паніка, під прикриттям якої до станції стікаються ще десятки молодих людей із закритими обличчями.
Протягом кількох годин, маючи в арсеналі запалювальні суміші, феєрверки та чисту ненависть, вони громлять дільницю, захоплюють зброю, транспорт та вирушають на свій район під тріумфальні крики натовпу. Протестувальники розмахують французьким прапором і скандують назву району, який тепер став для них ідеєю та символом свободи: «А-те-на! А-те-на!»
Прибувши на місце, Карім очолює бунтівників. Він маршує до середини майбутнього поля битви, зупиняється та прислухається до поліцейських сирен, що наближаються. Все це – one shot.
Афіна у давньогрецькій міфології – богиня мудрості, військової стратегії та тактики. «Афіна» Ромена Гавраса – це епічне кіно з алюзією на грецьку трагедію. Навіть не трагедію, а катастрофу, криваву війну. Першим 11-хвилинним планом з дуже складною кінетикою в кадрі Гаврас і оператор Матіас Букар створюють істеричний ефект протесту.
Якщо не занурюватися в метафори та інтертекстуальність, то «Афіна» – це сімейна драма на політичному тлі. В основі наративу – троє дуже різних братів. Абдель, якого ми бачили у військовій формі у початковій сцені, щойно повернувся зі служби у французькій армії в Малі – травмований та знесилений. Карім – розлючений юний полководець, яким керує неконтрольована ненависть. Інший брат, Моктар (Уассіні Ембарек), торговець наркотиками, який просто хоче врятувати свою шкуру та товар.
Три брати визначають хід цієї битви, так само як і Афіна, з образи якої почалася Троянська війна. Проте Афіна – не лише богиня війни, а й мудрості. Саме цього одному з братів не вистачить.
Крім смерті молодшого, братів об’єднує колективна безнадійність. Їхнє життя протікало в тісних багатоквартирних будинках на околиці Парижа, де молоді люди маринуються в люті й безнадії.
Протестувальників та братів об’єднує усвідомлення, що система не стане на їхній бік. Вони завжди будуть тими самими знедоленими, про яких раніше не менш вдало розповів у своєму фільмі Ладж Лі – володар призу журі Канн та номінант на «Оскар» за драму «Знедолені». Ця стрічка також присвячена життю в небезпечних районах Парижа та перманентному конфлікту поліції з місцевими мешканцями.
У реальності району Афіна не існує. Фільм знімали у районі Parc aux Lièvres на паризькій околиці. Режисер обрав цей спальний район, тому що він схожий на «укріплений замок», а також за «позачасову атмосферу», яка там відчувається всупереч «дуже сучасному середовищу».
«Афіна» веде актуальний дискурс про класову, расову та релігійну ненависть сучасної Франції, яку вона розглядає як порохову діжку, що скоро вибухне.
Гаврас і сам підтвердив цю метафору виданню Deadline: «Ми намагалися накласти сильний символізм майже міфологічних кадрів на реалії сучасності, щоб створити відчуття конфлікту поза часом».
Фільм просякнутий мукою та насильницьким імпульсом, хаосом, криком та метанням, через відсутність шансу змінити своє життя. Гнів та безвихідь присутні в кожній сцені фільму, який до всього їх романтизує. Така структура схожа на жанр Cinema Beur, народжений у Франції 80-х років.
Протестний рух «жовтих жилетів» у Франції, що з’явився в 2018 році, приніс за собою своєрідне відродження цього жанру. Режисери Cinema Beur надихались французькою «новою хвилею» та нью-йоркськими вуличними документалістами 1950-х років. Авторами таких стрічок на початку зародження стилю були переважно люди африканського походження, а саме слово Beur на французькому сленгу означає «араб».
У середині 90-х Cinema Beur вийшов за свої рамки і залучив до себе білих режисерів, які прагнули бути відомими не через свою привілейовану расу, а завдяки технічній майстерності та підняттю расових і міграційних проблем Франції. Так з’явився піджанр Banlieue Cinema, де білі режисери транслювали на екран відкриту лють та дух протесту.
Культовий фільм Матьє Кассовітца «Ненависть» є найкращим прикладом жанру Banlieue Cinema, і він багато в чому перегукується з «Афіною».
«Ненависть» розповідає про трьох друзів, які живуть на периферії Парижа в середині 90-х – Вінса, Юбера та Саїда. Події відбуваються протягом одного дня, у який стаються заворушення, спровоковані поліцейським свавіллям щодо арабського підлітка. У ході протесту поліцейський втрачає зброю, її підбирає Вінс, який має намір помститися. Цікаво те, що того самого арабського підлітка звали Абдель – так само як і головного героя фільму «Афіна».
В історії «суспільства, яке падає вниз», ненависть незмінно породжує ненависть. В «Афіні» до цього додаються прожиті десятиліття, протягом яких мало що змінилося. У реальності це виливається в протести, а в кіно – у ще не одну стрічку про жовті жилети, які ми з вами побачимо в найближчі роки.
