Раду Жуде напевне можна віднести до румунських режисерів із певними обмовками – до так званої «нової румунської хвилі» (хоча він і асистував на одному зі знакових фільмів напряму – «Смерть пана Лазареску», – прим. автора).
У той час як головні режисери течії переважно розробляли винайдений ними стиль, Раду Жуде від фільму до фільму експериментує з формою. І, здається, найбільше боїться повторитися. Втім, так само як і колеги за цехом, він висвітлює спільні для пострадянського простору соціальні та інші проблемні питання, але ставить їх значно гостріше.
Крайня повнометражна робота Раду Жуде – «Невдалий трах, або Шалене порно» – стала найрадикальнішим проєктом режисера і водночас найбільш титулованим. Історія про вчительку, чиє порновідео потрапило до мережі, отримала «Золотого ведмедя» на Берлінському кінофестивалі у 2021 році.
Певним чином фестивальна історія фільму продовжилася й на українській «Молодості», яка посприяла можливості поспілкуватися з автором особисто. Moviegram поговорив із Раду Жуде про секс у румунському кіно та ставлення до нього в румунському суспільстві, про руйнування триактної структури, зйомки в часи пандемії й хамів на авто.
«Невдалий трах, або Шалене порно» – одна з найбільш потужних назв фільму, які я бачив. Як ви її придумали?
Це був довгий процес, бо спершу фільм називався «Лунатики» й задумувався чимось на кшталт відповіді однойменному роману Германа Броха. Картина, звісно, не має жодного зв’язку з книгою, але я хотів залишити назву. Потім я почав думати про більш вульгарне найменування, яке би пасувало ідеї фільму. Так потроху-потроху я прийшов до «Невдалий трах, або Шалене порно».
Румунською ці слова мають більше значень, ніж англійською. По-перше, це назва в стилі таблоїдів, які використовує найбільш вульгарна преса. По-друге, деякі слова тут турецькі, які прийшли з Османської імперії, і вживалися в дуже дешевих бульварних виставах.
Здається, критика таблоїдів і була однією з цілей створення картини?
Що ж, це і є критика культури таблоїдів. Але водночас, це дещо більше. Я хотів створити фільм не про історію жінки з порновідео, а фільм, який буде показувати те, що відбувається навколо цієї історії.
Звісно, є критичний напрям у фільмі, але водночас це перетин різноманітних ідей, які ми намагалися зібрати докупи. Найголовніше, це форма скетчу, бо я не хотів робити фільм надто відполірованим, закінченим.
Мені важливо було те, що об’єднує цю маленьку історію вчительки з великою історією Румунії, з великою історією нашої цивілізації, суспільства тощо. І все це – використовуючи маленькі деталі. Це фільм деталей, певним чином.
Мені важливо було те, що об’єднує цю маленьку історію вчительки з великою історією Румунії
Є люди, які говорять, що це пропаганда
А ще це фільм, де ви зруйнували класичну триактну структуру, чи не так?
Це була ідея не мати закінченого фільму, не мати драматургії. Бо традиція драматургії примушує тебе викидати багато речей. А чим більше мене цікавила не лише історія, а й те, що відбувається навколо неї, тим більше я втрачав структуру, тим вільнішу структуру я потребував для кращого втілення. Поволі я знайшов її.
Насправді я почав уявляти фільм із третього акту. Я знав, що відбудуться батьківські збори, які матимуть вигляд ситкому. Згодом я зрозумів, що можу використати знаки під час прогулянки містом, щоби поєднати ці сцени. І потім мені прийшла ідея ідеологічного контексту, філософського контексту, що міг би бути організованим як друга частина у вигляді «грайливого словника». Кожна з частин виконана в різному стилі: документальний у першому акті, есеїстика в другому та ситком у третьому. Так я це уявляв від початку.
Я не маю проблем із тим, що люди відторгнуть мій фільм. Я не хочу зачарувати всіх
З-поміж ваших фільмів, здається, «Невдалий трах, або Шалене порно» – найрадикальніший ваш фільм і водночас він дуже прямий. Не приховуючи, ви просто говорите румунському суспільству, що саме з ним не так. Чому ви обрали таку, майже пропагандистську манеру?
Є люди, які говорять, що це пропаганда. Одна румунська авторка написала про другу частину – словник. Вона сказала, що це все про речі сьогодення: фемінізм, расизм і подібне. Але це не лише про них. Там є моменти, які стосуються фемінізму, тіла, расизму, фашизму та іншого, але водночас є й речі на кшталт математики, цитати Пруста про кохання, музики, природи. Вона не згадує це. Чому? Тому що для неї лише частина з пропагандою була важлива. Але для мене фільм потребує цього всього.
З іншого боку, справді, є проблема, бо люди говорять, що кіно має бути тонким, а не відвертим, мають бути деталі та нюанси. Я думаю, що є не лише один спосіб створювати мистецтво. Інший шлях – сказати це просто та гучно. Я не витончений кінорежисер, це правда. І я не маю проблем із тим, що люди відторгнуть мій фільм. Я не хочу зачарувати всіх.
Так, це відразу зчитується, коли бачиш, що ви починаєте фільм із порносцени. Ви ніби говорите, що якщо вам не подобається цей фільм, ви можете піти вже після перших кадрів.
Так, це правда, є таке. Але я не думав про це на початку. Моя ідея була пов’язана з тим, що якщо ми покажемо порновідео на початку, це поставить глядача на позицію батьків, які з’являться у третій частині фільму.
Цікава ідея, бо всі знають про проблему ще до того, як вона почне обговорюватися з батьками та вчителями. А як ви знімали цю сцену? Це були порноактори чи ви використовували якісь муляжі для геніталій?
Ні, не було муляжів для геніталій, у нас були порноактори. Також наша акторка Катя Паскаріу не мала проблем із цими сценами, але ми використовували для сцен пенетрації дублерку-порноакторку. Чоловік – порноактор.
В румунському кіно нечасто показують секс
Коли я згадую бачені мною румунські фільми, то не можу пригадати там сексуальні сцени. Як ставляться до сексу в румунському кіно?
Це правда, в румунському кіно нечасто показують секс, але я думаю це тому, що режисери цікавляться чимось іншим – іншим типом фільмування, репрезентації. Тож, я не впевнений, що це табу, я думаю, що люди просто не хочуть використовувати це. У нас не так уже й багато фільмів у порівнянні з Францією чи Британією. Можливо, це також впливає.
З іншого боку, я думаю, що румунська аудиторія, румунське суспільство, – я не можу порівняти, бо не знаю, як це в Україні чи інших країнах регіону, – трошки лицемірна. Є певна репресія почуттів, і вона ж – частина фільму.
Ви згадували лицемірне ставлення румунів до сексу. А яке ставлення в Румунії до порно ?
Я думаю, що таке ставлення склалося через те, що в комуністичні часи всі речі пов’язані із сексом були практично заборонені. І немає жодної секс-освіти в школах, багато примітивних реакцій на сексуальність. Це лицемірство, яке я показав у фільмі, є в Румунії, не знаю, як із цим в Україні, але ми займаємо перше місце з перегляду PornHub у Європі. Ця інформація говорить чимало, я думаю.
Так, це карикатура. Карикатура – не реалістична, але правдива
Ви очікували критику в Румунії через секс у фільмі?
Так, але фільм переважно звинувачували не через сексуальні сцени, а через те, як він зроблений. Люди говорили: «Поверніть мені гроші. Це не фільм». Також були голоси, які казали: «Це порнофільм». Але переважно люди жалілися через те, як фільм зроблений.
Це ніби не щось нове для вас, наскільки я знаю.
Так, це правда.
Взагалі ви зачепили багато чутливих тем: патріотизм, сексуальність, церква тощо. Мені здається, що це може бути занадто для деяких людей. А для вас не занадто?
Так, це занадто. Але занадто чи замало – залежить, як подивитися. Так, це занадто й деякі люди жалілися на третій акт, що це надто карикатурно, бо забагато речей поєднані між собою. Я можу дати лише таку ж відповідь, як і Пікассо свого часу: «Так, це карикатура. Карикатура – не реалістична, але правдива».
Фільм переважно звинувачували не через сексуальні сцени, а через те, як він зроблений
Як ви знайшли фінансування на свій фільм? Вас підтримала держава?
Деякі мої фільми мають державне фінансування. Для цього я отримав трохи коштів, але не дуже багато. Ми робили копродукцію з іншими країнами. Але я знімав фільми лише з локальними грошима, за невеликі гроші чи взагалі без бюджету. Це доволі складно зараз, якщо чесно, і я думаю буде ще складніше в майбутньому. Не лише через політичний тиск – кінофонд не працює так, як мав би.
Як ви пітчингували ваш фільм у Румунії?
Це не так працює. Ми маємо відправити сценарій, його треба надсилати анонімно, і ми не пітчингуємо його, як в інших країнах. На жаль, тому що було би значно краще. Бо судять лише текст, а не режисуру, мотив до створення кіно. Це, так само як у театрі ти прочитав би лише п’єсу й не поцікавився, що режисер хотів у неї вкласти. Я думаю, що це не найкращий спосіб – оцінювати лише сценарій.
А ваше ім’я написано на сценарії?
Ні, це все анонімно. Але інколи, мені здається, вони мають певну інтуїцію. Бо знають ринок, знають хто який сценарій хотів би втілити. Я думаю, що така анонімність для проєктів не має місця бути. Це погана система.
Як ви знімали «Невдалий трах, або Шалене порно» у часи пандемії?
Було доволі просто знімати. Я хотів захистити команду настільки, наскільки я міг, і потім подумав: «Фільм про нинішній час, а пандемія – це частина нашого життя. Чому б не додати у фільм цей бекграунд?» Коли я придумав цю ідею, стало доволі легко. Потім, звісно, маска стала символом, метафорою, бо фільм розповідає про намагання приховати й бути показаним, він балансує між прихованим та явним, і маска стала сильним виразником цих ідей, я думаю, навіть стала чимось типологічним. Маски мали багато меседжів, розміщених на них, щоби виражати особистість власників. Тож це означало мати цей вимір також.
Постпродакшен був складний, тому що ми робили його в січні, коли був пік захворюваності в Чехії, а вже в лютому зводили звук у Люксембурзі. Це було непросто: літати, переміщуватися в цей час через обмеження, але самі сцени я зробив доволі просто, вони були тим, чим були.
Маска стала символом, метафорою, бо фільм розповідає про намагання приховати й бути показаним, він балансує між прихованим та явним
Хотів би ще повернутися до вашого словника. Ви проробили величезну роботу, коли обирали його складники…
Словник зроблений у вигляді монтажу зображень та звуку, які створюють філософське та соціологічне тло. Я вважав це цікавим два-три роки тому, і зберігав у відповідних теках. Згодом трохи помонтував ці зображення та тексти, щоби побачити, як це виглядатиме. Перший варіант словника тривав 60 хвилин. Ми вирізали понад половину з нього.
Де ви знайшли ці дивні відео, які ілюструють ваші тези? Ви шукали в Інстаграмі та Тіктоці?
У мене ще немає Тіктоку, але я планую собі завести. Мої діти мають, тож я повинен теж. Так, я провів багато пошуків в інтернеті, у фейсбуці, помічав якісь речі, які приходили до мене, і я міг би використати. У мене ще є набагато більше в запасі, але не все можу використати.
Це просто вираження влади й те, як влада працює
Ви згадали ваших дітей. А ви встановили батьківський контроль на їхніх телефонах? Бо це один із моментів, який згадується у вашому фільмі.
Так, але я не встановив його. Це проблема, але я не знаю, як вирішити її.
Ви знаєте, що означає українське чи російське слово «хам»?
Хам? Ні, я знаю «хуй», але не «хам».
Хам – це дуже груба людина. Як водії у вашому фільмі.
Ага, це хам? Чудово. Ми говоримо «хам-хам», як означення гавкоту собаки.
Виглядає доречно. Так от, ви показуєте всіх водіїв у вашому фільмі хамами. Чому?
Тому що це так і є. Звісно, не всі вони, але доволі багато. Це індивідуалістичне суспільство робить такими людей. Я знаю, що такі ж речі відбуваються й в Україні. Люди, які мають автівки, відчувають себе могутнішими, важливішими, вони відчувають, що можуть бути «хамами» щодо інших. Це просто вираження влади й те, як влада працює.
