Робота не ладнається. Всі інвестиції придатні хіба що до п’єси в занепалому театрі. 250 тисяч доларів. Що можна зняти на ці гроші? Придорожній мотель? Оператори розбігаються. За сонцем. Я прошу їх бігати і знімати заходи сонця, але, розбещені золотою ерою порно, вони люблять обличчя і більш ніжні частини тіла. Залишається тільки Фудзімото, за іронією долі – виходець з Японії, країни вранішнього сонця. Кому ж іще знати про сонце усе?
О десятій ми вже на місці. Розпечені пустки Монтани. Липень 1972-го. Америка обрала Ніксона. Знову. 26 поправка до Конституції спрацювала. Тепер кожен нетяма 18-ти років голосує. В’єтнаму скоро кінець. Джимі Гендрікс, Дженіс Джоплін, Джим Моррісон. Померли всі. Проте ми летимо на місяць. Аполло 17. І, звісно, завдяки Вуді Аллену, знаємо все, що завжди хотіли знати про секс, але побоювалися спитати. Класичний Голлівуд зогнив. Мюзикли і шаблонні комедії нікого не цікавлять. Студії продовжують вкидати мільйони, але спроби марні.
Американці дивляться Годара і Трюффо, захоплюються Антоніоні й фотозбільшеними кадрами жіночих бюстів. Камера знімає все. Звичайно, окрім одягу. Оголене тіло – ще резонанс, але після 67-го, доби хіпі, ЛСД і вільної любові заради миру, воно вже не викликає таких здивувань. Нова французька хвиля підступає до горла Парамаунт і Ворнер Бразерс. Nouvelle Vague. Америка та Європа ще не були такими близькими. І навряд чи будуть.
Я ж вражений італійцями. Тото, Беніні, П’єтро Жермі, Федеріко Фелліні, Альберто Сордо. Тільки вони знімають. Тільки вони грають. На руїнах старого Голлівуду росте Новий. Америка починає незалежність не з 4 липня, а з Воррена Бітті. Його «Бонні і Клайд» також лунають по всіх штатах після депресії, але вже на великих екранах. Дівчатка нині мріють про прекрасного принца, з яким вони поїдуть. Грабувати і вбивати.
Гламурний кримінал, романтика бігів. Артур Пенн показує невинних злочинців, які вбивають заради кохання. Аморальні люди постануть перед глядацьким судом, оголивши свої моральні принципи. Бунтарі з претензією на причину. Звичайно, стрічка мені подобається. Це прорив. Такого не робив ніхто. Звичайно, я б зняв інакше – і зніму, але у 67-му я навіть не думаю про кінематограф. Моє тіло тиняється пейзажами не менш буремної Болівії, де тільки-но застрелили Че Гевару.
Я пишу для «Нью-Йоркера» і ще кількох видань, вдивляюся в життя глибше й глибше. Ніби розчиняючи буття тільки у тому, що «зараз». Філософія Гайдегера – мій профіль, але викладати – не моє. Я не відчуваю радості від горезвісних «тут» і «тепер», від того, що так довго вивчав. Раптово захоплююся кіно, пишу сценарії, допомагаю на майданчиках. І ось вже тепер – я по-справжньому тут. У Монтані.
З написаним сценарієм, зібраною командою, майже зібраними операторами, акторами, акторками і недостатнім бюджетом. Ми знімаємо «Пустки». Мій перший фільм. Мене звуть Терренс Малік.
Америка ще не охолола від кровожерливих вбивств 58-го. Дехто Чарльз Старквезер страждає сильною короткозорістю, затинається, його ноги вивернуті всередину, а очі косять. Комплекс неповноцінності нівелюється Джеймсом Діном – ідолом Старквезера. У школі він знайомиться із Керіл Ф’югейт. Вони зустрічаються, незважаючи на різницю в п’ять років. Чарльзу всього шістнадцять. Щоб вразити Керіл, він кидає школу і знаходить роботу сміттярем. А в 1957-му здійснює перше вбивство. Продавець відмовить йому в іграшці для Керіл і стане першою жертвою підлітка. Потім він уб’є сім’ю своєї дівчини. Вони покинуть будинок і проведуть 8 днів у бігах, вбивши 11 осіб. Старквезер сяде на електричний стілець, Ф’югейт отримає довічне, але вийде через 18 років.
Я з нею зустрінуся і отримаю дозвіл на зйомки. Це звичайна тиха дівчина. Трохи бліда, в окулярах. Вона весь час дивиться на Мартіна Шина, вимовляючи: «Ти такий схожий на Чарлі, ти такий схожий на Чарлі». Мене ж не полишає думка – чи правильно я роблю, знімаючи це? Чи не чиню більшого зла? Чи не множу його? Після виходу «Бонні і Клайда» пара підлітків об’їхала всю Америку, вбивши десятки людей. Це не дає мені спокою. Я весь час думаю про наслідки. У блокноті притримую замітки по «Бонні і Клайда».
Пихата романтика навколо них – порожнеча. А цей вихований абсурдний культ вбивств? «Вони молоді … вони закохані … і вони вбивають людей», – свідчить рекламний слоган. Кращого заклику годі й шукати. Я не концентруюся на часі. Пишу сценарій під 58-й рік, але філософія Гайдегера домінує. Данина, повага величному «зараз». Мої герої не будуть виправдані, а їх дії перетворяться в глузування над Бонні і Клайдом.
Якось я помічаю Мартіна Шина – телевізійного актора. Його схожість з Джеймсом Діном разюча, як і з Чарлі Старквезером. Він зіграє Кіта – прототипа «шаленого вбивці». Я подарую Мартіну одну з найкращих його ролей. Після – тільки апокаліпсис. Апокаліпсис сьогодні. Мартін відкриється і відкриє династію акторської сім’ї Шинів. Сісі Спейсек прийде сама. Її приведе кастінг-директор. Техаський акцент, веснянки, абсолютна незрілість, другий фільм в кар’єрі – те, що потрібно для гри в Голлі, спільниці вбивці.
Мої герої – безтурботні їздці, діти, виховані Америкою і загнані нею ж в кут. Я завжди говорив Мартіну: «Уяви, що у тебе в руках чарівна паличка, а не рушниця. Ти ніби не помічаєш, що стріляєш. Ти просто водиш рушницею. Тобі нудно». Здається, Кіт втрачав будь-який сенс існування. Ось він працює сміттярем, підбирає рахунки, копирсається в баках. Зустрічає Голлі, доньку рекламника й художника. Вона – та, в чиїх очах він може все. Можливо, сенс в цьому? Бути Джеймсом Діном для дівчат? Він кидає роботу, йде на бійню, яка вже передбачила вбивство батька і тих 10 невинних. Хіба Кіт хотів йти на бійню? Це рішення центру працевлаштування чи його власне? Хіба Кіту було не все одно? Я навмисно знімаю заходи сонця. Здається, кращий кадр – Шин, що стоїть спиною до камери і дивиться в червоний захід. Його руки підпирають рушницю, як хрест – розіп’ятого Ісуса.
Природа живе окремо. Хамелеони, ящірки, рослини – ніхто не в праві їх втягувати у вбивства, крім камери. Усюди пустки, мертвий пісок. Одного разу я вже тут бував. Я збирав врожай замість практики з Гайдегера. Збирав його тут. У пустках. Кумедно, що назвою моєї другої стрічки стане «Дні жнив». Чи правильно я роблю, знімаючи це? Чи не чиню я більшого зла? Чи не множу його? Чи не з’явиться новий Чарльз Старквезер? Кіт байдужий, і чинить також, і закохатися в нього неможливо. Тільки якщо бути Голлі, а вона байдужіша за Кіта. Думати про наслідки, думати про наслідки.
Наступні 20 років я не зніму нікого і нічого. Підведу тонесеньку червону лінію. Запропоную нове висвітлення для світобудови. Відкрию древо життя і закличу до дива. Я віддячу всім поетам і лицарям кубків. Тим, хто щодня здійснює подорожі у часі, залишаючись «тут» і «зараз». Я складу пісню до пісні, щоб знімати поезію.
