«Керол» – фільм краси і естетики, витончених почуттів, заплутаних жіночих думок, драматичної музики і не менш драматичного сценарію. Фільм про дисгармонію зі світом, поки ти не в гармонії з собою. Дещо утопічний, але від того не менш правдивий.
Насамперед, «Керол» – екранізація роману знаменитої письменниці Патриції Хайсміт, котра у 50-х роках під псевдонімом Клер Морган видала твір під назвою «Ціна солі». Перейменований, він вийшов аж через 40 років – тепер роман відомий нам як «Керол» і під справжнім іменем авторки. Ця історія фактично заснована на реальних подіях, точніше – на власному досвіді Патриції. Колись письменниця мала стосунки з жінкою, що втратила материнські права через розлучення з чоловіком. Так само, як і її героїня, Патриція працювала продавчинею іграшок у магазині, де й зустріла вишукану леді, яка їй сподобалась і зацікавила. Проте ці деталі своєї біографії Хайсміт не поспішала розголошувати через побоювання непорозумінь з боку родини. До речі, роботи авторки не вперше з’являються на екрані (її дебютний роман екранізував сам Гічкок – фільм «Незнайомці в потязі»). А найвідомішою кіноадаптацією став «Талановитий містер Ріплі» із Меттом Деймоном у головній ролі.
Кадр з фільму «Незнайомці в потязі»
Керол (Кейт Бланшетт) на фінальному етапі розлучення. Красива, вольова, вишукана, але тим не менш, нещаслива. Мати чарівної дівчинки, яку вона обожнює. За роки шлюбу Керол розгубила друзів, свої захоплення, кар’єру і… себе. Вона жила в тіні чоловіка, і його робота й успішність були для їхньої сім’ї на чільному місці. Крім того, батьки чоловіка виявилися нестерпними консерваторами. Часто їй доводилося терпіти втомливі світські вечері і вимушені застільні розмови у рамках пристойного. Керол має єдину подругу Еббі, але й цим чоловік не задоволений, вважаючи, що вони надто багато часу проводять разом (хоча немає диму без вогню – цьому передувала інтимна історія між товаришками).
Героїню Руні Мари звати Терез. Вона зустрічається з хлопцем, якого не кохає, невибагливо живе у орендованій квартирі і працює в магазині дитячих іграшок. У новорічні свята Терез змушена одягати дуркувату шапку Діда Мороза і виконувати рутинну, явно не натхненну роботу.
Одного дня погляд Терез зупиняється на красивій привабливій жінці, манери і жести якої привертають до себе увагу. За кілька хвилин незнайомка підходить до каси і запитує про ляльку для своєї доньки. У цей момент між ними виникає взаємна зацікавленість і симпатія, що далі переросте для героїнь у пристрасть, яку вже неможливо опанувати.
У фільмі «Керол» немає випадковостей. Ні випадкових діалогів, ні випадкових кадрів, ні випадкових героїв, навіть якщо на перший погляд вони здаються такими.
Не випадковим є і режисер стрічки – Тодд Хейнс. Фільм фактично стає продовженням його авторського стилю, потягу до скандальності («Далеко від раю»), інтересу до 50-их і не вперше розкритої теми ЛГБТ («Отрута»). «Керол» – це ще одна можливість повернутися до улюбленої і відпрацьованої естетики. Власне, завдяки «Керол» Тодд Хейнс був відзначений Queer-Пальмовою гілкою за висвітлення ЛГБТ-теми в кіно.
Між іншим, з Кейт Бланшетт він працює вже не вперше. У його стрічці «Мене там немає» Кейт блискуче зіграла роль Боба Ділана (sic!). А Руні Мара отримала пропозицію зіграти Терез ще у 2011 році, тоді вона відмовилась, і роль дісталася Мії Васіковській. Проте пізніше все пішло за планом – Терез зіграла таки Руні.
«Керол» можна вважати феміністичним фільмом. Тут яскраво продемонстрована сила жінки, що насмілилася бути собою, долаючи жорсткі суспільні рамки і виходячи за межі інституту сім’ї, назустріч внутрішній природі. В «Керол» сильні й ЛГБТ-мотиви, але насамперед – це фільм про почуття між людьми. Про пристрасть, тема якої розкрита у картині сповна, і про кохання як ідеальне продовження історії, що фактично декларує останній кадр.
Слід зауважити, що з того часу, як суспільство почало більш ліберально ставитися до ЛГБТ-спільноти, а толерантність стала візитівкою вихованості і свободи, картини, де є лесбійські стосунки – не обов’язково фільми про лесбійок. Це стрічки про стосунки між людьми, які кохають одне одного. Наприклад, Каннський переможець 2013 року «Життя Адель» – перш за все, про почуття, зраду, недовіру, а вже потім – про те, що ці емоції репрезентують двоє дівчат, а не пара гетеросексуалів.
Кадр з фільму «Життя Адель»
Та, на відміну від «Адель», події «Керол» відбуваються у далеких 50-х. Для того часу одностатеві стосунки були надзвичайно аморальними, у чому й звинуватили головну героїню, і за що, врешті, у неї відібрали батьківські права на суді. Зауважимо, що для нашої країни цей момент залишається спірним і сьогодні, навіть камінг-аут у нас – не таке вже й вживане слово. Цікавий нюанс пов’язаний зі сприйняттям традиційних сімейних цінностей – не залишиться поза увагою той факт, що заради самоідентифікації мати пожертвувала стосунками з власною дитиною.
Торік з фільмом «Керол» був пов’язаний найбільший скандал Каннського кінофестивалю. Жінок без підборів не пропускали на червону доріжку та до зали, де саме відбувалася прем’єра фільму. Варто зазначити, що фаворитом публіки тоді була Кейт Бланшетт, і очікувалось, що нагороду отримає вона. Але трапилося зовсім не так. «Пальмову гілку» за найкращу жіночу роль отримала її напарниця по фільму – Руні Мара, розділивши тріумф з Еммануель Берко («Мій король»). Руні також номінувалась на «Оскар» за найкращу жіночу роль другого плану, а Кейт – за найкращу жіночу роль, але нагород вони не отримали.
Фільм плавний, послідовний, сценарно цілісний, від першого до останнього кадру сповнений естетики. Це проявляється і в сильній операторській роботі Едварда Лахмана (який вже не вперше успішно співпрацює з Тоддом Хейнсом), і у вишуканому одязі героїв, що сповна відображає моду і настрій епохи. Не менш естетично, і дуже звично для того часу, жінки курять у кожному кадрі. Натхнення і стиль фільму приписують фотографіям Вівіан Майєр.
Якщо вірити сценарію – це історія про кохання з першого погляду. На фоні таких почуттів мимоволі забуваєш, що це ще й сумна різдвяна казка, а вся увага має бути прикутою до акторської гри. Керол значно старша за Терез, і деякою мірою стає для неї наставницею й навіть музою (Терез – молодий фотограф). Ані вік, ані класова відмінність не стають на заваді взаємного потягу, що тільки зростає. Так, Керол виходила заміж за чоловіка, якого любила. Вона не планувала ставати лесбійкою – згодом ми дізнаємося, що жінка вже мала змогу відмовитися від такої долі. Ні, вона просто закохалася у іншу людину, яка виявилася однієї з нею статі.
Нелегко бути собою, коли не вписуєшся у загальну картинку. Авжеж, кожен має вибір.Та не кожен знаходить у собі сили і впевненість зробити його на власну користь, бо існує соціальний шаблон за назвою «правильно». Питання у готовності бути собою, навіть якщо це може зробити комусь боляче. У готовності розуміти різницю між егоїзмом чи самозакоханістю і любов’ю до себе. Буває, що той, кого чекаєш все життя, приходить запізно або, як у цій стрічці, неочікуваної статі. Та коли розпізнаєш «свою людину», розумієш – інакше бути не могло. Цитуючи слоган фільму: «Деякі люди змінюють твоє життя назавжди».
