Як це дивитися: «Мати!» Даррена Аронофскі

 | Лук’ян Галкін

Обережно – спойлери!

Чорні лебеді та Ноєві ковчеги Аронофскі

Як нерідко буває у талановитих авторів, вельми несхожі між собою фільми Даррена Аронофскі поєднує низка постійних мотивів. Режисер відверто тяжіє до містицизму – пригадайте «Пі», «Фонтан» і «Ноя». Коли ж Аронофскі не зайнятий спогляданням таємниць всесвіту через призму кабали, він радо завдає героям болю та піддає випробуванням, що більше скидаються на справжні тортури. Власне, режисер охоче влаштовує зустріч своїм захопленням: герой «Пі» знаходиться у стані жорстокого психозу, однією з магістральних тем «Фонтана» є втрата, а побудова ковчега стає для Ноя місією значно легшою за надуману потребу вбити власних онучок.

Є й інший Аронофскі – Аронофскі «Чорного лебедя», «Рестлера» і, звісно, «Реквієму за мрією». Всім його роботам властива певна міра сюрреалізму, тож, коли містика не на часі, Аронофскі застосовує логіку сновидінь та\або галюцинацій. Варто зазначити, що «Рестлер» дещо вибивається з цієї трійки, хоча підстаркуватий Міккі Рурк у бійцівському вбранні скидається на те ще хворобливе марення. У будь-якому разі, сюрреалістичні елементи Аранофскі завжди підпорядковані вимогам сюжету і не є самототожньою метою. Якщо із цим погодитись, можна трохи збільшити виданий «Матері!» кредит довіри – а він неабияк стане у пригоді.

Мати!

Небагато такого є на світі, що б могло захопити Аранофскі так само, як знущання з персонажів – хіба що завзяте цитування на межі із відвертим запозиченням (і, можливо, Дженніфер Лоуренс). «Реквієм за мрією» часом просто-таки зізнається у любові «Трейнспоттинґу» Денні Бойла, вплив «Відрази» і «Мешканця» Романа Полянського визнавав в інтерв’ю сам Аронофскі, так само, як і вплив Террі Гілліама та «Тецуо – залізна людина» на «Пі». Втім, це не робить його авторський стиль менш унікальним. Навіть якщо мотив психосексуальних двійників у «Чорному лебеді» нагадує про «Малголленд Драйв» і «Загублене шосе», ми ж не оголошуватимемо Аронофскі епігоном Лінча, правда?

«Мати!» – ймовірно, найбожевільніший мікс із тих, що видавав режисер. І найбільший обман: низка секретів так і лишаються глядачеві на самостійне опрацювання, а левова частка обіцянок не справджуються. Так, у будинку Його і Матері знову навала людей, але ні, моторошні персонажі Еда Гарріса та Мішель Пфайффер більш не повернуться. Так, Аронофскі акцентує на жовтавій рідині, яку раз у раз п’є Дженніфер Лоуренс, але ні, принаймні від нього ми не дізнаємося, чим же вона була насправді. Так, героїня Пфайффер лишає по собі у вбиральні щось хтонічно-криваве – але й цю нитку буде обірвано. Так, мало не весь фільм чекаємо, доки персонаж Хав’єра Бардема обернеться на кривавого тирана і вдасться до фізичного насилля – але ні, йому цілком вистачає монструозного егоцентризму.

Не варто звертати уваги на вечірку кліше: останнім часом будь-яка вилазка на територію жанрового кіно нагадує змагання з найдотепнішого переосмислення вельми втомлених штампів. Аранофскі йде тим самим шляхом, при цьому вправно витримуючи гічкоківський саспенс. Це справляє настільки стресовий ефект, що справжнього враження доведеться трохи зачекати. Але більше за дискомфорт, котрий режисер щедро роздає і героїні, і глядачам, зіпсувати фільм можуть пошуки формальної логіки. Власне, сам Аранофскі каже, що «Мати!» керується вже згадуваною логікою сновидіння і може розпастися на шматки, якщо його «надто пояснювати». Не найбільший комплімент власному творінню, еге ж?

Та дорікати Аранофскі за провокацію – марна справа. А тяжкий недуг під назвою «що-хотів-сказати-автор» можна полегшити, приділивши подвоєну кількість уваги ключовим епізодам. Наприклад, братовбивча сцена вкрай прозоро натякає на біблійну аналогію – так само, як і канібалістська кульмінація. Але навіть якщо Аранофскі мав на меті побіжно екранізувати Біблію, він не робив цього дослівно: зрештою, у центрі оповіді все ж Мати і Він, вельми далекі від канону. Отут можна сміливо вдаватися до трактування, що обертається особистим співавторством. У царині стосунків фільм відходить від незручного релігійного символізму та апелює до співчуття\роздратування\гніву – словом, до вельми широкого емоційного спектру. Разом ці компоненти дають ту суміш, що не дозволяє лишитися байдужим. А ще (пам’ятаєте любов Аранофскі до цитування?) викликає численні асоціації.

mother!, 2017
Режисер: Даррен Аронофські
Країна: США
Жанр: психологічний трилер-притча
В головних ролях: Дженіфер Лоренс, Хав’єр Бардем, Мішель Пфайффер

Play Video

АСОЦІАТИВНИЙ РЯД

«Широко закриті очі», реж. Стенлі Кубрик

Широко закриті очі
реж. Стенлі Кубрик

Поминки у «Матері!» хворобливою атмосферою загрози споріднені із таємничим балом, куди потрапляє герой Тома Круза. Звісно, ця асоціація вельми поверхнева, адже холодна відстороненість Кубрика – не друг емоційному шалу Аранофскі. Та часом подібність все ж вгадується чи то у тьмяному освітленні, чи то у сексуальних сценах, що стають маркером виходу подій за контрольовані межі.

Постер «Мати!» та постер «Дитини Розмарі»

Дитина Розмарі
реж. Роман Полянський

Таку асоціацію прямолінійно провокує один з постерів «Матері!», стилізований під славетний горор Полянського. Формальних ознак подібності також більш ніж достатньо: помешкання пари стає ареною жорстокої драми, головний герой ладен віддати все своїй творчості і врешті-решт виявляється джерелом загрози для своєї дружини, настирлива літня пара зводить з ґлузду, а матір за містичних обставин втрачає дитину. Та Полянський заглиблюється у психоз жінки, що виявляється реальним лиш наприкінці, у той час як Аранофскі остаточно відривається від реальності вже всередині і наділяє божевілля глобальними ознаками.

«1408», реж. Майкл Гафстрем

1408
реж. Майкл Гафстрем

Асоціативний ряд – не вправа з викриття запозичень, тож тут йдеться про випадкову подібність. Руйнування дому за емоційним тиском збігається із епізодом з екранізації оповідання Стівена Кінга, де зловісні робітники раптово розносять вщент поштове відділення, що виявляється декораціями, котрі приховують демонічний номер готелю. До «Матері!» фільмові Гафстрема, звісно, далеченько, та якогось моторошного шарму він все ж не позбавлений.

«Одержима», реж. Анджей Жулавський

Одержима
реж. Анджей Жулавський

У якомусь сенсі «Матір!» є дзеркальним відображенням «Одержимої», в якій загроза йде від головної героїні, а метафорична система ближча «Антихристові» Ларса фон Трієра, аніж безпосереднім біблійним паралелям. Проте гра Дженніфер Лоуренс має спільне коріння з роботою Ізабель Аджані, за влучним виразом кінознавця Джима Гобермана – «справжньою арією істерії».

«Адвокат диявола», реж. Тейлор Хекворд

Адвокат диявола
реж. Тейлор Хекворд

Згадайте акторську манеру, пластику та агресивну сексуальність цілих двох виконавиць «Адвоката диявола», Конні Нільсен і Тамари Тюні – й одразу знайдете чимало спільного з перформансом Мішель Пфайффер.

«Сяйво», реж. Стенлі Кубрик

Сяйво
реж. Стенлі Кубрик

All work and no play makes Jack a dull boy. Звісно, мотив письменництва та його кризового стану споріднює персонажів Джека Ніколсона і Хав’єра Бардема. Є й інша паралель, що знов стосується масових сцен. Дім у «Матері!» наповнюється людьми схожим чином до готелю «Оверлук», який викликав усіх своїх примар, аби занапастити душу Джека. До речі, у «Сяйві» також відбувається щось на кшталт вечірки. Здається, і Кубрик, і Аранофскі – ще ті патікіллери.

ЯК ЦЕ ДИВИТИСЬ…

…на прем’єрі у Венеції

Фестивальні покази – завжди особлива атмосфера: ти дивишся ексклюзивно, мовою оригіналу та разом із найвибагливішим глядачем. Зазвичай я надаю перевагу ранковим прес-показам, а не офіційним із червоною доріжкою – це дає можливість переглянути фільм незаангажовано. Поява нової роботи Даррена Аронофскі у Венеції невипадкова, адже колись він отримав тут Золотого лева за «Рестлера». На картину «Мама!» чекали давно, і врешті-решт вона таки стала найскандальнішою прем’єрою конкурсу. Фільм освистала преса, після показу навіть лунали образливі вигуки на адресу режисера. Біблійні мотиви, їхнє переосмислення та втілення на прикладі сучасної сімейної пари не полишають думки і творчість Аронофські. Це виклик, психоделічний фарс та провокація від початку до кінця. Перші півгодини ти очікуєш на містичне таємниче дійство, але наприкінці розумієш, що напився відра крові.

То як це дивитися? Не брати попкорн та бути готовим до справжнього горору.    

 Сподобалась стаття? Допоможи Moviegram стати кращим

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Як це дивитися