Цьогоріч уже вдруге відбудеться Civil Pitch – пітчинг, який проходить у рамках кінофестивалю Docudays UA. Його мета – побудувати платформу для взаємодії громадських активістів/-ок заради створення фільмів, які переосмислюють соціальну реальність. Зокрема, в рамках першого пітчингу було знято чотири короткометражні фільми.
До 18 лютого є можливість подати короткометражний документальний проєкт до Civil Pitch та отримати 210 000 гривень на виробництво й менторську підтримку. Докладніше про участь можна дізнатися з регламенту.
Ми запитали в організаторок та попередніх учасників/-ць пітчингу про їхній досвід конкурсу ідей та що порадили би авторам і авторкам, які вирішать подати свій проєкт
Олександра Кравченко та Дар’я Бассель, організаторки Civil Pitch 2.0. Кіно, що змінює:
Чи вигідний буде пітчинг для режисерів/-ок, які хочуть подаватися на держфінансування від Держкіно? Чи не виникне через це конфлікту інтересів?
Переможці Civil Pitch 2.0 не матимуть права шукати фінансування деінде, зокрема в Держкіно, адже вони отримають грант на виробництво. Проте решта учасників, які не будуть обрані переможцями, зможуть за бажанням далі шукати кошти та подати свій проєкт на державне фінансування. У такому випадку конфлікту інтересів не буде – навпаки, учасники отримають досвід презентації своїх проєктів та кваліфікований фідбек гравців міжнародного кіноринку, а також пропрацюють свій презентаційний пакет.
За якими критеріями будуть обирати проєкти?
Головна вимога до проєктів – актуальність сюжету. Це мають бути сучасні історії, пов’язані зі суспільними перетвореннями або новими явищами в країні, які можна показати через незвичайних героїв та зацікавити якомога ширше коло глядачів у всьому світі.
Юля Кочетова,
режисерка «Поки ви всі зі мною»
Темою пітчингу є «Кіно, що змінює». Яке це кіно, на вашу думку?
Кіно, де режисер/-ка і глядачі турбуються про героїв. Змінює кіно, де ти заглиблюєшся в людину – йдеш далі красивого фасаду в соцмережах. Змінює кіно, де ти міцно «тримаєш дзеркало». Змінює кіно, де в тобі самій є «так не має бути, я маю дати їм голос». Кіно й активізм – можуть підсилювати одне одного. Головне – щиро перейматися за людей, яких ти знімаєш або чиї права захищаєш.
Коли ви подавали проєкт, орієнтувалися на тему чи режисерське бачення?
Особисто я – на режисерське бачення. Винятково. Я від старту зрозуміла, що в кожній історії ловлю і свою особисту проєкцію, прийняла це як «присутність художника», видихнула і знімаю далі. Крім того, я завжди шукаю історії про людину під час змін, це те, що мене надзвичайно вабить у документуванні життя. Для цього потрібен саме погляд, а не тема.
Наскільки важливим є досвід у режисер/-ки для пітчингу? Чи звертали увагу на ваш досвід?
Має бути досвід презентації. Необов’язково для міжнародного журі на найкрутішому документальному кінофестивалі країни. Але ви маєте вміти представити себе, ідею, свою кіномову та свою спроможність довести справу до кінця.
Має бути досвід сторітелінгу – не обов’язково кіномовою, але ви маєте бути оповідачем. У моєму випадку цей досвід був, але я цілковито впевнена, що для дебютантів – так само відчинені всі двері. Крім того, в дебютантів більше амбіцій, сил та нервових клітин, тож подавайтеся.
Менторська підтримка, яку пропонує пітчинг, щось вам дала?
Гроші без менторської підтримки – це ніщо. Як у підприємництві, жоден стартап не обходиться без наставника, так і в кіновиробництві – недостатньо мати гроші й не мати досвіду або досвідченої людини поруч.
У випадку civil pitch – Катя Горностай, Даша Бассель, Рома Бондарчук, Віка Хоменко – всі наставники множили твою ідею, адже мали в рази більше досвіду та експертизи. А міжнародні тьютори – вписують тебе в глобальний контекст, викручують гучність твого голосу – на всю планетку. Це дуже цінний погляд та плече поруч.
Мій ментор проєкту «Вітер з гір», над яким я працюю зараз, – Поль Копленд – від початку дав мені особистий номер зі словами: «Захочеш написати мені ідею, розпач, жарт – не стримуйся». Мати цю можливість – це набагато більше за весь бюджет проєкту.
Якби ви були в журі, то за якими критеріями обирали би переможців?
Пристрасть – говорити й відчувати так, як інші не відчувають. Драматична перспектива конкретного документального геро/-їні. Новизна й табуйованість теми – говорити те, про що інші мовчать. універсальність кіномови для світового глядача. Очікуваний вплив для конкретної історії, теми, регіону, країни.
Що допомогло вам не хвилюватися під час пітчингу?
Якщо мене щось захоплює – я розповідаю про це всім. Це може бути фільм, цитата з книги, ідея проєкту. Ніколи не знаєш, де може трапитися зв’язок – хтось допоможе з контактом, спонсором чи дасть конструктивну критику. Крім того, така звичка – це нескінченний пітчинг, який постійно тренуєш. М’язи не можна накачати за одне тренування. Презентувати ідеї – це м’яз, йому потрібна практика.
Крім того, класна звичка – презентувати свої ідеї різним аудиторіям. Із кіноколегами – це одна історія, з мамою – інша, з міжнародним журі на кінофестивалі – третя.
Які поради ви дали б учасникам перед пітчингом?
Будьте чесними, амбітними, сміливими. Ідіть із відкритим серцем. Будьте готові до марафону – фініш та тріумф теж будуть, але до того – ще 42 кілометри дороги. У цій дорозі – особливий кайф. Потім ще буде монтаж, де ви втратите кілограми, кров і нерви, але медалька теж буде.
Будьте чесними, навіщо ви почали бігти. І завжди подавайте руку та підставляйте плече – індустрія працює, коли в ній є спільнота. Разом бігти й поливати шампанським медальки в кількасот разів приємніше.
Елла Штика,
продюсерка «Без статусу. Україна»
Темою пітчингу є «Кіно, що змінює». Яке це кіно, на вашу думку?
Змінити погляд достатньо легко. Кіно – мистецтво, яке говорить до серця глядача. Якщо ви хочете донести щось лише до мізків – це не має бути фільмом. Нехай фільм говорить про вас – це ви надаєте персонажам та подіям життя значення, метафоричного значення. Режисерське бачення відображає не тільки творчий підхід та метод, але й ваше бачення самої проблеми.
На мою думку, змусити глядача щось зробити після перегляду – більш вагома мета, ніж змінити погляд. Спробувати сформулювати, що саме ви б хотіли від глядачів, і разом із командою фільму та громадською організацією, з якою ви співпрацюєте, знайти форму звернення до глядача.
Коли ви подавали проєкт, орієнтувалися на тему чи режисерське бачення?
Ми орієнтувалися і на тему, і на режисерське бачення. Ми подавали проєкт про судову реформу в Україні та роботу незалежного громадського органу – Громадської ради доброчесності. Ми фільмували до подачі заявки на Civil pitch процес перевірки на доброчесність та відповідність критеріям професійної етики кандидатів до Верховного суду.
На жаль, проєкт не був відібраний до участі, але Дмитро Тяжлов подавав заявку і як режисер, який шукає тему й організацію для співпраці серед учасників Civil Pitch. Результатом цієї співпраці і став фільм «Без статусу. Україна»
Наскільки важливим є досвід у режисер/-ки для пітчингу? Чи звертали увагу на ваш досвід?
Звісно, досвід створення аудіовізуального твору або професійна освіта у сфері кіно є великим плюсом під час виробництва. Це я можу сказати і як кураторка лабораторії з кіновиробництва для молодих митців Indie Lab, і як продюсерка документального кіно.
Якщо ж відповідь на це запитання має мотивувати авторів без великого досвіду подаватися на Civil Pitch – я би радила розглядати й розробку заявки, й участь в Civil Pitch як частину освітнього процесу.
І досвідченим режисерам документальне кіно приносить багато неоплачуваної й часто безрезультатної роботи під час розробки проєкту з метою фінансування.
Починайте ставитися до роботи над фільмом як до способу життя, а не погодинної роботи, яка має приносити беззаперечну радість і користь вам особисто. Працюйте і вас помітять.
Чи дала вам щось менторська підтримка, яку пропонує пітчинг?
Ментори – насамперед режисери, які знайшли власний метод роботи над фільмом та стиль. Не кожен практик-режисер є викладачем і здатен сформулювати своє бачення в певну систему знань та давати поради в рамках іншого методу та стилю.
Майте своє режисерське бачення, вмійте аргументувати свої режисерські рішення й робіть своє кіно. Якщо ще не маєте свого бачення, слухайте менторів та вчіться.
Якби ви були в журі, то за якими критеріями обирали би переможців?
Я обирала би за режисерським баченням та готовністю працювати саме над цим проєктом. Українські молоді автори, з мого досвіду, часто не готові планомірно рухатия до цілі. І не тільки через незнання етапів виробництва, а й через розпорошеність власних вподобань – сьогодні тренінг, завтра резиденція, потім роботи забагато, а тут ще й кіно – «згадав от зранку, про що воно мало б бути і стільки нових ідей».
Робота в рамках Civil Pitch – це структурована командна робота – будьте готові опановувати запропоновану методологію та бути включеним на всіх етапах.
Що допомогло вам не хвилюватися під час пітчингу?
Розуміння, що члени журі насамперед професіонали кіно, які зацікавлені знати більше про мій проєкт. Важливо також тримати у фокусі те, що цим пітчингом ваша присутність у колі колег не обмежується. І те, як ви поводитеся, наскільки можете формулювати думку, адекватно реагувати на запитання, впливає не тільки на долю проєкту, який може й не виграти фінансування, а й на вашу професійну долю – на потенційні колаборації та пропозиції.
Які поради ви дали б учасникам перед пітчингом?
Читати багато літератури з режисури документального кіно та на тему/проблему, з якою працює громадська організація. Кінематографічно змальовувати персонажів – так, щоби їх можна було візуалізувати з ваших слів. Не монтувати складний трейлер, якщо є одна документальна сцена, через яку ви можете проявити колізію, відображену у фільмі.
Таїсія Кутузова,
режисерка «Ти, бля, рота закрий!»
Темою пітчингу є «Кіно, що змінює». Яке це кіно, на вашу думку?
Теми завжди однакові, але ми неоднаково кажемо про них. Кіно про сміливих і добрих людей, про відносини, які вони вибудовують. Про любов і дружбу, ненависть і ворожнечу. Про те, як люди долають свою інфантильність і дорослішають. Це також пов’язано з нашою державністю. 30 років незалежності України, ми дорослішаємо як нація і з кожною революцією глибше розуміємо себе, свої бажання і свою цінність. Це все історії про те, як любити себе й оточення та захищати свої кордони в усіх сенсах.
Коли ви подавали проєкт, орієнтувалися на тему чи режисерське бачення?
Це був збіг обставин. Моя колежанка Єлизавета Сокуренко запропонувала робити кіно про активістів і вона згадала про Сергія Чагарова. Того безстрашного хлопця, якого я побачила в новинах за декілька місяців до оголошення пітчингу.
Тоді мене вразила сміливість Сергія – він не злякався місцевого депутата, що схопив його за шию й погрожував вибити зуби. Сергій «наважився» відповісти депутату, який закривав йому рота, що в Україні все ще є свобода слова. На той момент минуло три роки після Майдану і в словах Сергія лунав дух нації, що однозначно відгукувалося й у мені. Ми з колежанкою поїхали знайомитися і виявилося, що в Сергієві було багато від мене самої в його роки. Я повірила цьому хлопцю й ми почали знімати. З роками я тільки утвердилась у думці: це був метч!
Наскільки важливим є досвід у режисер/-ки для пітчингу? Чи звертали увагу на ваш досвід?
У тому й була суть: нас навчали з нуля! Це був мій перший пітчинг і команда Civil Pitch добре нас намуштрувала, щоби все вдалося.
Чи дала вам щось менторська підтримка, яку пропонує пітчинг?
Відчуття спільноти. Це був мій третій короткометражний фільм і перший фільм, який я режисерувала самостійно. Я ще не мала відточеного власного методу роботи над матеріалом, який я знімала цілий рік. Мене турбувало, як його структурувати, чи це фільм-спостереження чи я його частина і в який момент взагалі закінчити історію, якщо вона постійно триває далі.
Ментори вже пройшли через це все й додавали впевненості в тому, що я робила. Плюс – це розширення кола професійних контактів, якого я не мала зовсім, бо прийшла в документальне кіно з журналістики.
Якби ви були в журі, то за якими критеріями обирали би переможців?
За глибиною історії й емоціями, що вона викликає. А це вже як режисер/-ка розкриє її.
Що допомогло вам не хвилюватися під час пітчингу?
Хто сказав, що я не хвилювалася? Що частіше пітчишся, то легше. Розумієш, що серед журі/глядачів такі самі люди, як і ти. Що їм теж подобаються живі історії, що вони так само можуть захопитися твоєю історією, співпереживати й навіть сміятися. Головне – це розуміти, що й навіщо ти робиш, і бути безперечно впевнен/-ою, що воно варте твоїх зусиль.
Якщо ти любиш свій проєкт, то журі/глядачі побачать це і є велика ймовірність, що вони теж закохаються в нього й захочуть підтримати.
Олексій Радинський,
режисер «Колір фасаду: синій»
Темою пітчингу є «Кіно, що змінює». Яке це кіно, на вашу думку?
Думаю, цього року варто було би звернути увагу на проєкти, які виявляють байдужість держави та великого капіталу до діяльності так званого громадянського суспільства, і до очевидної кризи цього поняття.
«Громадянське суспільство» стає просто зручним інструментом, завдяки якому апарати влади можуть ігнорувати суспільне невдоволення – це такий собі громовідвід, що може в кращому випадку наробити галасу в соцмережах, але ніяк не впливає на статус кво.
Проблема з «громадянським суспільством» ще й у тому, що ця ідея схиляє громадян самостійно виконувати функції, від яких держава відмовляється під тиском капіталу – хоча варто, навпаки, змушувати державу виконувати свої функції, інакше незрозуміло, для чого вона потрібна
Коли ви подавали проєкт, орієнтувалися на тему чи режисерське бачення?
Ми від початку розробляли проєкт як учасники ініціативи SaveKyivModernism, тож режисерське бачення тут було невіддільне від теми.
Наскільки важливим є досвід у режисер/-ки для пітчингу? Чи звертали увагу на ваш досвід?
Справді важливим є не досвід участі в пітчингах, а наявність ідеї та бачення, як її втілити.
Чи дала вам щось менторська підтримка, яку пропонує пітчинг?
Іронічне ставлення до процедури пітчингу.
Якби ви були в журі, то за якими критеріями обирали би переможців?
Я обрав би проєкти, чиї команди сформувалися ще до початку воркшопу.
Що допомогло вам не хвилюватися під час пітчингу?
Психоактивні речовини.
Які поради ви дали б учасникам перед пітчингом?
Треба розуміти, що пітчинг – це чужа для кінематографу практика, яка прийшла з корпоративної сфери. Не варто всерйоз сприймати ідею, що задум фільму можна запакувати в трихвилинну презентацію рекламного формату. Тож до цієї процедури треба ставитися з іронією.
