Останній фільм Квентіна Тарантіно, метадрама «Одного разу в Голлівуді», відразу після своєї прем’єри спровокувала суспільну дискусію про репрезентацію жінок не тільки в цьому фільмі, але й у кінематографі режисера загалом. Адже він зібраний із різноманітного експлуатаційного кіно, що принципово далеке від прогресивних ідей. Тим часом, Тарантіно ще з «Кримінального чтива» поступово фокусував свою увагу на жіночих персонажках із характерним максимальним рівнем власної суб’єктності. Хоча відмова від male gaze в його кінематографі навряд можлива. У непомітній для прокату картині «Джекі Браун» однойменна героїня, зіграна іконою blaxploitation Пем Грієр, грала в чоловічому кримінальному світі за чоловічими правилами й заразом була суттєво розумнішою, ніж її візаві. Проте, girl power найбільш вичерпно була відображена в дилогії «Вбити Білла», зітканій із класичних азіатських історій помсти й насилля, переосмислених Тарантіно з подекуди зухвалим цинізмом. Для самого режисера «Вбити Білла» – територія тотального екшену, безкінечної дії, що обертається екзистенційною спіраллю навколо героїні, чиє воскресіння відбувається буквально.
Жінка проти інших жінок
Тарантіно обережно збирає у «Вбити Білла» типажі екшен-героїнь, що належать до різних кінематографічних шкіл: японської (О-Рен Ішії), європейської (Еллі Драйвер) й американської (Чорна Мамба та Верніта Грін). Кожне зіткнення Чорної Мамби зі своїми візаві знайомить глядача з кіномовними прийомами, типовими для азіатського та європейського експлуатаційного екшену. З іншого боку, героїня Уми Турман вимушена на вимогу авторської сценарної конструкції мати справу з так званою внутрішньою мізогінією. Оскільки градус її жорстокості в ставленні до супротивниць підіймається відносно її подоланню власної ролі об’єкта – у присутності Білла чи інших чоловіків, що в картині зведені до функцій: насилувати, вбивати, втікати, вмирати. Окрім Білла, звісно.
Важливий епізод розправи над Вернітою Грін, яка пішла з кривавого бізнесу, надавши перевагу затишній патріархальній благодаті в курені, тобто в середньостатистичному американському передмісті. Власне, саме такого життя позбавили Чорну Мамбу, тому настільки довгою видається битва з Вернітою, що насправді відбувається чи не в кожному кутку типового американського будинку, який, зрештою, руйнує Тарантіно. Символічне і справжнє ім’я Чорної Мамби – Беатрікс, і в довгому списку асоціацій можна дійти аж до Данте та його музи, хоча Beatrix – це й «щаслива» або «та, що приносить щастя». Загалом, не тільки добро має бути з кулаками, але й щастя – будьмо відверті.
Так само, чи не кожна персонажка в картині так чи інакше є відображенням Беатрікс Кіддо: якою вона була, або якою хоче стати. По суті, Чорна Мамба бореться зі собою, позбуваючися субсутностей, що пригнічують її – не такою мірою фемінних, щоби не бути небезпечними для Беатрікс, яка почала писати власну особистість із чистого аркуша. Тільки доля Еллі Драйвер де-факто залишається в певному вакуумі невідомості – засліпленою.
Проте, зйомки в картині стали для Уми Турман травматичними, оскільки Тарантіно працював украй жорстко зі своєю головною акторкою, не звіряючися з ціною її акторських жертв. Доречно згадати відоме інтерв’ю Уми Турман виданню «Нью-Йорк таймс», де акторка розповідає про аварію на зйомках «Вбити Білла 2»: «Мені сказали, що я маю вести синю машину самостійно; керувати автомобілем я не вмію, і вона була такою маленькою, що мої коліна майже не влізали. Квентін сказав, що машина нормальна, відремонтована, і я в неї влізу, він не любить, коли кажуть «ні», але машина була жахлива й тісна. Квентін додав, що головне – погляд, інше не має значення, їхати я буду зі швидкістю 60 км/год, і все буде чудово. Коли ми почали знімати дубль, від машини відлетіло колесо, а я врізалася в пальму. Мене доставили в лікарню, зйомки припинили на тиждень, Вайнштайн звинуватив Квентіна в несправності машини й був готовий закривати проєкт. Я злилася на обох і звинуватила в тому, що вони хотіли мене вбити».
Тим сильніше впадає в око, як у фільмі знищується вся ця горезвісна токсична маскулінність. Причому, це знищення починається з дрібниць – Чорна Мамба вбиває медбратів, які гвалтувати її в лікарні. Ці персонажі настільки номінальні, що їхня смерть стає лише першим кроком до спокути й до помсти Чорної Мамби. Інші чоловічі герої фільму залишаються своєрідними концептами: Хатторі Хандзо та Пай Мей – учителі, гуру, Бадд – убивця, що прийняв смерть раніше, ні до нього дісталася Беатрікс. Білл же відіграє одночасного декілька суттєвих для Кіддо ролей: від батька до незвершеного коханця, і саме його вбивство, помста йому, обставлена Тарантіно не стільки ритуальним актом, як актом психоаналітичним. Тут і довга відверта розмова, й опрацювання травми, і прийняття себе, і знайомство з новою собою. І все це лише необхідна частина фіналу тієї боротьби, що була в житті Беатрікс Кіддо чи не щодня. Адже «Вбити Білла» – це не тільки вбити його фігурально, це ще й заплатити за рахунком, оцінивши своїх ворогів за ціною, якої вони варті насправді.
