Чому «Автокатастрофа» найбільш контроверсійний фільм дев’яностих

Драма, заправлена травматичним досвідом та сексом

23.01.20

Стрічки Девіда Кроненберга важко полюбити, а його персонажам ще важче співпереживати. Але тим цікавіше завжди вмикати фільми канадця й очікувати від себе різні емоції. «Я не впевнений, що вам сподобається хтось у «Автокатастрофі», – зізнається режисер в інтерв’ю, – Це важкодоступний фільм, але ви можете спостерігати здалеку й усе ще захоплюватися ним». Ніхто краще й не описав би «Автокатастрофу» – кіно, у якому виникає любовний трикутник між двома чоловіками та жінкою. Вони палко закохані у травми від аварій. За сюжетом, кінопродюсеру Балларду не вистачає пристрасті в сексі з дружиною. Після автомобільної катастрофи він бачить, як жінка в сусідньому автомобілі мастурбує. І від цього спостереження зароджується його цікавість новим культом дивного фетишизму.

Прем’єра фільму Кроненберга відбулася на Каннському кінофестивалі. Зал на тисячі місць був забитий вщент. Аж до титрів тривало некомфортне мовчання. За спогадами очевидців, лунав лише кашель, кілька людей вийшли з показу. Після прем’єри були овації, але непотужні та недовгі. До того ж, знайшлися глядачі, які «зафукали» стрічку. На Лазуровому березі тільки й говорили про «Автокатастрофу», але сам режисер залишився розчарованими від нерозсудливих питань журналістів. Щоправда, від їхньої уваги йому доводилося ховатися. Були й такі глядачі, які люто зненавиділи фільм, і ця ненависть тривала довго й після Каннської презентації.

Дров у вогонь додав і голова журі Френсіс Форд Коппола зі своїм висловлюванням. Він вручив Кроненбергу спеціальний приз журі, який вважається рідкістю, і сказав, що кілька членів комісії не поділяли його захвату від фільму. Хто ж викликав такі неоднозначності в журі, досі залишиться таємницею. Той рік на Набережній Круазет був спекотним. Показували «Фарго» братів Коен та «Красу, що вислизає» Бернардо Бертолуччі. Тож із насиллям та сексуальністю все як слід, але екранізація однойменної книги Джеймса Балларда про травматичний досвід викликала найбільші суперечки, як серед критиків, так і серед глядачів. Насправді вони не вщухають і за 24 роки після прем’єри, але ефект шоку звівся нанівець. Імовірно, сучасного глядача розбестили «Людська багатоніжка» та безліч інших чудернацьких підробок, якими сита мережа.

Що ж спровокувало таку хвилю відгуків? Можливо, механічність та відстороненість у зображенні сексу та автоперегонів. Девід Кроненберг ніколи не був помічений у маніпуляціях, тому назвати «Автокатастрофу» відвертою теж не повертається язик. Утім, це знову-таки думка, яка ґрунтується на сучасних реаліях. Потрібно подивитися вглиб дев’яностих, щоби зрозуміти, як фільм канадця прохолодно досліджує взаємини людей і насправді орієнтується на улюблену девіацію Альфреда Гічкока – вуаєризм. «Є естетика автокатастроф. Люди зачаровані тим, як вони виглядають, коли нищаться, і тим, що відбувається з людським тілом від удару. Можна сказати, що це мерзенно, але тоді все – це мерзенність. Якщо ви відвертаєтеся – це одне. А якщо ви завзято дивитеся – інше. Але не можна бути нейтральним під час аварії, – пояснює Девід Кроненберг свій фільм.

Для того, щоб отримати прокатне посвідчення у Великобританії, стрічка мала пройти перевірку Британської ради з класифікації фільмів. Та для «Автокатастрофи» довелося зібрати ще і психолога та Королівських адвокатів, які не знайшли жодної причини для того, щоби заборонити прокат. До того ж, фільм переглянули в Британії ще 11 людей з інвалідністю, які теж не побачили жодного правопорушення в зображенні інвалідності. Неабияка увага все ж не дала фільму стати найбільш популярним у фільмографії Кроненберга. Але реставрація у 2019 році з показом у Венеції дозволила з новою силою відчути музику Говарда Шора та зробити переоцінку драми в епоху #MeToo. Актори досі з теплом згадують роботу на знімальному майданчику та комфорт, який забезпечив режисер. Тож, хтось таки отримав насолоду від «Автокатастрофи». Кроненберг чудово розуміє, що не може подобатися всім і ловить від цього неймовірне задоволення. Він нарешті зняв кіно, у якому не все є метафорою сексу, але секс став метафорою всьому.