8-й Київський тиждень критики стартував 17-го жовтня в київському кінотеатрі «Жовтень». Перші два дні були не дуже завантажені переглядами, але це компенсувалося титулованістю стрічок — показані хіти брали участь у програмах Каннського та Одеського кінофестивалів. Про них детальніше розповідаємо в першому щоденнику з КТК.
Емілія Перес
Emilia Perez, реж. Жак Одіяр
Відкрила програму фестивалю «Емілія Перес» – нова робота талановитого француза Жака Одіяра («Париж, 13-й округ»). Світова прем’єра стрічки відбулась на рідному для режисера Каннському фестивалі навесні 2024. Звідти картина повернулася з «Призом журі», нагородою за найкращий саундтрек й ансамблевим «Призом за найкращу жіночу роль», який між собою розділили всі чотири провідні акторки: Зої Салдана, Селена Гомес, Карла Софія Ґаскон та Адріана Пас.
У центрі сюжету мексиканська адвокатеса Рита, яка невдоволена своєю роботою і життям. Однак усе кардинально змінюється, коли лідер найвпливовішого наркокартелю просить жінку допомогти йому з вкрай делікатною справою – він хоче змінити стать, покинути кримінальний світ і стати зовсім іншою людиною.
Перед глядачами розгортається барвиста та емоційна історія,сповнена сміливих ідей та спокути. Центральне питання картини можна сформулювати так: чи можливо повністю змінити життя, виправити всі помилки та ніколи більше не повертатися до себе старого? Після перегляду картини кожен зможе сам знайти на нього відповідь.
Одіяр завжди любив експериментувати із жанрами та стилями, але в новій картині перевершив сам себе. «Емілія Перес» поєднує в собі кримінальну, психологічну, соціальну та сімейну драми, загортаючи цю самобутню суміш ще й у форму мюзикла з майстерно поставленою хореографією та оригінальними музичними номерами.
Спочатку француз взагалі хотів створити цілу оперу і покликав собі на допомогу оскароносного композитора Александра Деспла («Форма води»). Але коли написав лібрето до неї, вирішив, що має знімати кіно за цим сюжетом.
Технічно першим українським фільмом у програмі став учасник Роттердамського кінофестивалю та переможець ОМКФ у Києві – «Сірі бджоли» Дмитра Мойсеєва. Це одна з трьох вітчизняних картин, які обрала команда кінокритиків із Нідерландів для програми «Фокус: Україна – Нідерланди».
Перед нами екранізація однойменного роману українського письменника Андрія Куркова, опублікованого у 2018 році. Хоча краще буде вжити слово «адаптація»: фільм показує далеко не всі події, що були в книзі, та переносить їх у січень 2022 року, значно ближче до початку повномасштабного вторгнення.
Сюжет розгортається в невеличкому селі в донбаській «сірій зоні». Тут уже давно немає електрики, а мешканців залишилося всього двоє – Сергійович і Пашка. Їх погляди на життя та цю війну кардинально різні, але мета одна – продовжувати існування в цих небезпечних умовах.
Ці напрочуд об’ємні та харизматичні персонажі стають справжнім серцем картини. Все тримається на різниці характерів: Сергійович (Віктор Жданов – «Я працюю на цвинтарі») – чесний та принциповий, а Пашка (Володимиром Ямненко – «Дике поле») – гедоніст-пристосуванець.
Картина має доволі повільний темп і стриманий характер, тому іноді виникає відчуття перегляду документального кіно. Кольорову гаму можна було б назвати «50 відтінків сірого», але саме завдяки цьому потужні поодинокі образи, сповнені яскравих кольорів, справляють ще сильніше враження.
У «Сірих бджолах» режисеру вдалось не тільки детально відтворити атмосферу маленьких селищ у «сірій зоні», про які ніби всі забули, але й гармонійно поєднати рефлексію з цілком природним гумором, без якого просто не вижити в подібних умовах.
До речі, 17-го жовтня, у день відкриття Київського Тижня Критики, відбулась ще й церемонія вручення Національної премії кінокритиків «Кіноколо». Вона додала в скарбничку стрічки ще декілька нагород: «Найкращий повнометражний ігровий фільм», «Найкраща режисура» та «Найкращий актор».
Сірі бджоли
Grey bees, реж. Дмитро Мойсеєв
Сестра-опівніч
Sister midnight, реж. Каран Кандагарі
Й одразу ж другий представник «Міжнародної програми» – «Сестра-опівніч» індійсько-британського режисера Карана Кандгарі. Світова прем’єра відбулась у рамках «Двотижневика режисерів» Каннського кінофестивалю, а тепер настала черга прем’єри української.
Молода пара одружується та переїжджає до тісненької квартирки в Мумбаї. До весілля вони бачились лише у восьмирічному віці, тому налагодити комунікацію виявляється не так то і просто. Юна дружина сумує цілими днями на самоті, безуспішно намагається облаштувати домашній побут та знайти спільну мову зі своїм незграбним чоловіком. В один момент терпець Уми уривається і назовні виходить темна, неприборкана сторона її особистості.
Картина чудово відтворює атмосферу Мумбая з його хаотичним дорожнім рухом, мінімальною кількістю вільного простору та максимальною кількістю людей і речей. Ба більше, стрічка відчувається так само, як Індія – це щось яскраве, веселе, вкрай хаотичне та трохи небезпечне. А ще вона настільки ж контрастна – перша половина це кумедні замальовки із подружнього життя, але пізніше події стають усе абсурднішими та навіть містичнішими.
Головною темою фільму є відсутність суб’єктності у жінок в індійському суспільстві та боротьба (у нашому випадку доволі кривава) за її здобуття. Ума не захотіла терпіти те, що їй не подобалось і взяла життя у свої руки: замість того, щоби бути жертвою, вона сама стала хижаком.
Робота Карана Кандгарі створена, щоб порадувати ваших внутрішніх кіногурманів. Кольори, постановка мізансцен, статична камера та стоп-моушн анімація одразу ж нагадують самобутню стилістику Веса Андерсона, а підбір саундтреку та вайб заключної частини стрічки – Джима Джармуша. Інші алюзії пошукайте самі – це приємна справа.
