Тікаймо, хлопці, це пекло: «Хеллбой»

Йшов 2019-ий. Саме час ребутнути «Диявольського хлопця»

Хеллбой, народжений 1993 року у голові Майка Міньйоли, уже двічі сходив на екрани. За кожним наступним разом, сходження давалось все важче. Ще більш тернистим ставав шлях та невдячнішими ставали свині, перед якими метали бісером Dark Horse Comics* (порівняння суб’єктивне).

У далекому 2004 році оскароносець Гільєрмо дель Торо не розрахував із прокатом, бо історичний кіноконтекст ставив диявольську стрічку в один ряд з «Страстями Христовими». Стрічки вийшли з розривом у один вікенд. Арамейська епіка Мела Гібсона перемогла американську готику дель Торо із рахунком 6:1 (611,9 (з бюджетом у 30) проти 99,3 (з бюджетом у 60) мільйонів доларів у квиткових касах не можуть помилятися).

  • Dark Horse Comics – третє за масштабами та значенням видавництво після Marvel i DC.

«Хеллбой: Золота армія». На відміну від 2004 року хлопець із пекла боровся у бокс-офісі із веселуном, який пояснював ідеї Томаса Гоббса для чайників та каталізував появу мільйонних пабліків-цитатників. Цього разу боротьба була не у форматі «добро проти зла», а «темний лицар проти лицаря значно темнішого». «Хеллбой 2» вийшов на екрани у липні, тоді як вікопомний екшн Крістофера Нолана – у серпні. Десять до одного. Касові збори стрічки Дель Торо (160 млн.) при цьому навіть не дотягнулися до бюджету «Темного лицаря» (185 млн.), який зібрав золотий мільярд та ще й золоту статуетку для покійного Хіта Леджера. Із золота у сиквелу Гільєрмо – лише назва.

Критикам «Хеллбой-2» все-таки сподобався, глядачам також. Музика від Денні Елфмана, поганці, які хочуть влаштувати ельфовицький переворот, коротко кажучи: багато блідих антагоністів у костюмах і без, трохи жартів, трохи розвитку персонажів, розбудова конфлікту для завершення трилогії.

Йшов 2019-ий. Саме час ребутнути це все. І вийти з новим матеріалом за два тижні до фіналу «Месників».

Дель Торо не захоче, Перлман на роль не заскоче: із «старої команди» за кермом лишився лише творець героя – Міньйола. Ребут довірили режисеру Нілу Маршалу, у доробку якого уже була доволі успішна інді-горор-комедія «Пси-воїни» та кілька більших проектів, яких закидали гнилими помідорами на однойменному сайті.

Чому «Пекельного хлопця» вирішили знімати для 18+ аудиторії, не зрозуміло. Можливо через тягу Маршала до зображення горор-насильства та його смакуванні. Можливо, бо такі проекти як «Дедпул» та «Лоґан» пішли у територію фільмів для дорослих, де кров – червона і матюкам знайшлося місце (найміцніший із яких  в українському дубляжі, звичайно ж, – «бляха»).

У ребуті 2019 року історія героя, доволі абсурдного та комічного, перетворюється на історію героя доволі тупого та матюкливого. Замість іронії над голівудськими формулами  глядач отримує короткий переказ книги «Герой із тисячею облич».

Якщо Джозеф Кемпбел говорить про мономіф як традиційний шлях ініціації архетипового героя, то наратив перезапуску «Хеллбоя» говорить про традиційний шлях перезапуску поп-корн-франшизи. Не треба змінювати канву, достатньо декількох сценарних змін, одного зміненого акценту (у цьому випадку – показу намальованих кишок), й аудиторія підтягнеться. Для того, щоб переконати глядача у тому, що це точно не той самий Хеллбой у гоблінському переказі, а новий виток історії коміксового персонажа, треба змінити кастинг і взяти:

  • асоційованого з іншим проектом (серіалом «Дивні дива») Девідом Гарбором у головній ролі Хеллбоя (ще одного);
  • асоційованого з іншим проектом (зараз – серіалом «Американські боги») Яна Макшейна у ролі трикстера-дідугана (ще одного);
  • асоційованої з іншими проектами (зокрема – виконанням пісні «Ой у гаю, при Дунаю» та маловідомою «Оселею зла») акторки УКРАЇНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ Міли Йовович у ролі femme fatale (ще однієї).

Рекаст як обов’язковий елемент ребуту не спрацював, бо за зміною облич не відбулася зміна функцій. Навіть більше: функція показу та взаємодії змінилась на діалогічний та монологічний описи у приємних дельторівських декораціях.

Сценарій від Ендрю Косбі, Крістофера Голдена, Арона Колейта і Майка Міньйоли розповідає і про становлення Хеллбоя, і про провидіння, і про таємні клуби, і про нацистів, і про мексиканських рестлерів-вампірів, і про жахи апокаліпсису від чаклунки Німуе (Міла Йовович), і про короля Артура – перелік усіх фабульних подій займе не одну сторінку. Їх сюжетне і монтажне втілення більше схоже на смузі, яке робив Арнольд Шварцнегер у фільмі «Кінець світу». Усе змішалось: демони, люди, ефекти.

Останні викликають не лише жах від побаченого, а й жах від непобаченого, позаяк у прокаті стрічка має просто-таки недороблений вигляд. Особливо це стосується CGI-перетворень та трансформацій: коли герой Деніела де Кіма стає ягуаром, із порівнянь на думку приходить лише людино-ведмідь із епічного у своїй недоробленості арсеналу ефектів «Захисників». Усе настільки сиро, що пекельні розчленування, промальовані трохи краще, теж не викликають емоційної реакції. Єдине, що горить – сидіння у глядацьких залах. І це ще без згадок того, як дух Яна Макшейна у ролі «типу батька Хеллбоя» вилазить у формі ектоплазмового черв’яка із рота Саші Лейн у ролі «типу дівчини Хеллбоя».

Музика від Денні Елфмана змінилась на нарізку саундтреків для перехідних сцен. Замість того, щоб слідувати трьохактній побудові, стрічка кидає у глядача все, що їй вдалося так-сяк намонтувати, тому ставить перед кожною новою локацією описовий текст, а зверху додає гітарне «дж-дж» (навіть якщо це «дж-дж» від відомих гуртів, таких як Royal Blood, Black Rebel Motorcycle Club чи Muse). Теорія про те, що фільм, у якому грає пісня гурту Метью Белламі, не може бути хорошим, отримала нове звучання*.

На цьому звалищі лише мейкап та грим під керівництвом оскароносного Джоеля Гарлоу світяться, як нова копійка. Світяться, та не гріють. Атмосфера затхлості, розкладання і гниття, створена у сценах із Бабою Ягою, можливо – чи не єдине цікаве явище у перезапуску 2019 року

  • це був жарт про фільм «Сутінки» 2008 року, у якому лунала вокально-інструментальна композиція «Супермасивна чорна діра». Якщо ви не знаєте, що це, автор рецензії вам щиро заздрить.

Ребут «Хеллбоя» від Ніла Маршала у намаганні стати темнішим та депресивнішим за попередні версії, вивалює на глядацькі зали тонни м’яса, не додавши у стару історію нічого нового і не створивши альтернативу, яка могла б стати «новим прочитанням». За рівнем кінематографічної грації та любові до оригіналу стрічка, що вийшла у широкий прокат лише нещодавно, уже стоїть в одному ряду із такими гігантами як «Росомаха: початок» та «Примарний вершник 2».

Хтозна, може ми таки діждемося другої частини, яка потягається із «Бладрейном» легендарного Уве Бола. Хтозна, хтозна. Останні «Месники» не за горами, цікаво, із яким рахунком поєдинок коміксових стрічок завершиться цього разу.

Hellboy
2019
режисер: Ніл Маршалл
жанр: екранізація коміксів
у головних ролях: Девід Гарбур, Мілла Йовович, Саша Лі

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: