«Подвійні життя»: Кохання в епоху діджиталу

І подвійний еспресо з апельсиновим фрешем, будь ласка

Вже немолодому видавцю Алену доводиться миритися з новими неписаними законами Франції та переводити своє видавництво у діджитал-сферу. Один з його колег Леонард довгий час працює над книгою і не в захваті, що його рукопис перетвориться на продукт цифрової епохи. У Леонарда ще й не все в порядку із жінками. Його всі кидають. Хоча він навчився писати з цих історій книги. А ще Леонард спить з дружиною Алена. Ален спить із Лор, яка, власне, і перенесе його видавництво у світ діджиталу. Як вже зрозуміло, ніхто не знає про стосунки один одного. Бо це французьке кіно. Але це ще і французьке кіно Олів’є Ассаяса, тому банальності бульварного роману тут не місце.

«Подвійні життя» в американському прокаті отримали назву «Нон-фікшн», що насправді забирає у фільму його французьку простодушність. За назвою «Нон-фікшн» навряд чи знайдеш те, за чим ходить глядач фільмів Ассаяса – стильну драму з паризького життя інтелектуалів. Та і Ассаяс вже давно змінив вектор. Цього разу його стрічка відверто знущається над інтелектуальністю персонажів. Леонард, наприклад, пише у своїй книзі про «Білу стрічку» Ганеке, але сам не може пригадати сюжет фільму. Селеста грає копа у четвертому сезоні кримінального трилера, але називає свою роль «агентом кризових ситуацій», аби надати їй значущості. Навіть Ален намагається оперувати якимись даними, щоб зрозуміти сучасний видавничий стан, але у розпачі масово переводить своє видавництво з паперових книг на Kindle, бо коханка дуже переконливо говорить, хоча Ален навіть не читав її публікацій.

Це все ще не відмова від наративу про богемне життя. Головні герої все ще живуть у розкішних будинках, катаються на Audi та замовляють дорогу каву з апельсиновим фрешем. Це все ще кіно, в якому французи носять товсті шалики, дискують про мистецтво та розваги і кохаються у білосніжних неначе щойно випрасуваних простирадлах. Втім, ось це «все ще» знаходить у фільмах Ассаяса несподіваний комфорт і дуже зрозуміло пасує двом сюжетним лініям стрічки. В одній існує відносно щасливе подружнє життя, яке символізує невмируще друковане видавництво Алена. Друга паралельно розкриває втрату пристрасті, що неодмінно призводить до стосунків на стороні – швидких та недовготривалих, наче популярність будь-якого фільму від Netflix. І саме сюжетна лінія з коханцями символізує цю саму епоху діджиталу, про яку бідкаються Ален та Леонард. Як і будь-які дорослі люди, вони бояться зробити помилку, переоцінивши діджитал, але аж надто хочуть спробувати погратися у стосунки з невідомим досі джерелом прибутку.

«Подвійні життя» – дуже вимоглива до глядача стрічка. У ній багато і швидко говорять про речі, які не так часто і не так щиро обговорюються у дружніх колах. Втім, ці дискусії видаються вкрай кмітливими, що робить мамблкор Ассаяса на сходинку вище цьогорічної драми Франсуа Озона, який перестарався з розмовами про наболіле. Ассаяс знайшов правильну міру між драмою та комедійним заграванням. Хоча його комедія часто має гіркий присмак. Наприклад, у сцені розставання Леонарда із Селестою остання кидає його, коли він приносить їй свою книгу з автографом. Книга називається «Кінець історії», тому не спіймати іронію від цієї зустрічі двох коханців практично неможливо. Є ще і кумедна насмішка над існуванням у цьому кіновсесвіті Жульєт Бінош, яка можливо прочитає книгу Леонарда і дасть свій відгук на неї. Ці слова, звісно ж, адресуються Селесті, яку і грає Жульєт Бінош. Таких жартів Ассаяс вміло розкидав по майже двогодинному хронометражу, щоб глядачу не довелося нудьгувати за сумнівними стражданнями персонажів.

Найбільшу обережність варто виокреслити для глядачів, які це кіно навряд чи оцінять. Адже таких знайдеться безліч. «Подвійні життя» скидається на типово французький фільм, який повністю просочений ароматом паризького еспресо та запахом круасанів. Тому якщо для тих, хто захоче дізнатися більше про видавничу справу у Франції, Ассаяс не має чого запропонувати. Його кіно брутально вирішується з питанням особистого життя (жодних коханок!), але залишає питання про діджитал висіти у невідомості. Не можна сказати, що це велика втрата для враження всього фільму, але це неодмінно робить фільм режисера на щабель нижче минулих вилазок у жанрове кіно. Тому і шукачам саспенсу «Персонального покупця» у новій стрічці Олів’є Ассаяса робити нічого. Та для відпочинку від буденних турбот «Подвійні життя» цілком згодяться.

Doubles vies
2018
режисер: Олів'є Ассаяс
жанр: трагікомедія
у головних ролях: Гійом Кане, Жюльєт Бінош, Венсан Макен

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: