Сестри Очередько: «Динаміка та рух – те, що об’єднує кіно та роботи Ван Гога»

Інтерв’ю з художницями, які працювали над анімацією «З любов’ю, Вінсент»

У 2017 році на екрани вийшла анімаційна стрічка Дороти Кобєля та Г’ю Велчмана «З любов’ю, Вінсент», яка оповідала історію, засновану на особистих листах нідерландського художника Вінсента Ван Гога. Вона стала першою повнометражною роботою, повністю намальованою олійною фарбою на полотнах. До участі у створенні фільму було залучено 12 українських художників, зокрема, сестер Катерину та Тетяну Очередько.

Катерина і Тетяна Очередько

членкині Національної спілки художників України, живописиці, графіки, кураторки арт-проектів в Україні та за кордоном, учасниці більш ніж 30 Всеукраїнських та міжнародних виставок, конгресів та пленерів. Вони також мають восьмирічний досвід створення мозаїк на архітектурних об’єктах.

У чому ви вбачаєте своє завдання, як художниць?

Катерина: Я своє завдання бачу в тому, щоб робити те, що хочеться. Напевно, тому ми більшою мірою проектні художниці. І поки ти живий художник, ти маєш творчо розвиватися. І, звісно ж, це привнесення краси та естетики у світ. Адже, в принципі, усі речі, які нас оточують, створені за участю художників: починаючи від одягу і закінчуючи будинками, де ми живемо.

Тетяна: Я би сказала про два типажі художників: ті, що орієнтуються на свій внутрішній світ, намагаючись виразити свої переживання, та ті, що радше реагують на запити оточуючого середовища. Задачі у них, відповідно, різні. Я належу до перших і намагаюся максимально виразити свої враження від світу через творчість.

Якого художника приємно наслідувати?

Катерина: Для мене це Мікеланджело. Він був дуже різносторонньою особистістю! Як архітектор, як скульптор, як живописець, наприклад, Сікстинської капели – він захоплює. Ще Ренуар, Рубенс, Галс, Врубель. Особливо вражає візантійська мозаїка V-VI сторіччя нашої ери: Феодора та Юстиніана в Равенні.

Тетяна: Оскільки я займаюся пейзажним живописом, мені найближчі передвижники, а саме Куїнджі, Левітан, Васильєв, а також Мане, Клімт та Моне. Крім того, я надихаюся графіками минулого: Рембрандтом, Мухою та нашими сучасниками.

4Kateryna_Ocheredko_85x30_2018
12Tetiana Ocheredko_Emerald boats copy
13Tetiana Ocheredko_Yachts copy

Як вас змінив живопис?

Тетяна: Ми бачимо колір скрізь! Ми надаємо колір навіть графіці, яка першопочатково була чорно-білою.

До чого ви прагнете як художниці?

Катерина: У цілому – продовжувати свої творчі бажання, які народжуються у нас у подорожах. Я дуже люблю мурали, скульптуру та візуальні елементи, які органічно вплітаються у міський простір, тому мрію створювати арт-композиції для загальнодоступного комплексу із використанням нових технологій, де б поєднувалися метал, камінь, скло, рослинність, мистецтво мозаїки та скульптури, мистецтво розпису та технології лазерного підсвічування, механіка та статика.

Що найбільш цікаве і що найбільш складне в професії художника?

Катерина: Цікаво ставити собі нові завдання та реалізувати їх, експериментувати, працювати граючи, пробувати те, що раніше не могла собі дозволити. Складно для мене – знайти свого покупця.

Тетяна: Найцікавіше – відчувати свободу творчості та бачити красу у всьому, захоплюватися шедеврами, які створили люди. А складно, мабуть, залишатися у професії. У наших нестабільних реаліях це потребує великих зусиль і, часом, навіть жертв.

У чому ви схожі, і в чому розходитесь?

Катерина:  Ми команда. Це означає, що за будь-яких обставин ми завжди підтримуємо одна одну. Але у творчості нам важливо бути різними.

Тетяна: Так, я пишу в основному пейзажі та натюрморти, а Катя зосереджена на натурі. Якщо у графіці Катя обрала гравюру, то я працюю з офортом та графічними об’єктами. Що стосується книг, то я виступаю куратором дитячої літератури, а Катя – дорослої. Так як Катя добре бачить ціле, закономірності, то вона курує монументальні проекти, а я працюю із деталями та нюансами.

Стрічка «З любов’ю, Вінсент»: як це було для вас?

Катерина: Ми працювали у проекті 10 місяців, намалювали 3 хвилини фільму. Це склало близько 2160 кадрів: у середньому по 5 кадрів-картин олією (розміром 67х49 см) на добу. Ми працювали разом із 125 художниками із 19 країн у студії, що знаходилась у Гданську. Командою художників власноруч для фільму було створено близько 65 тисяч кадрів олійними фарбами. Фільм було номіновано на премію  «Оскар» та «Золотий глобус», а також вона отримала більш ніж 20 нагород по всьому світу. Загалом проект тривав шість років.

Для мене це був проект, де я дуже тонко відчула, що таке дисципліна та командна робота: коли від тебе залежить результат роботи багатьох людей, коли тобі потрібно підлаштовуватись під колег і навіть подекуди погіршувати свій рівень роботи, для того щоб зберегти цілісність. І ще дещо про налагодження контактів. Спочатку ти завойовуєш собі статус завдяки вмінню налагоджувати зв’язки. Ми це відчули дуже гостро. Адже художники, насправді, не дуже товариські люди. А тут довелося вчитися активно взаємодіяти.

Тетяна: Я увійшла в топ-10 найкращих художників проекту, а Катя отримала премію як найшвидша художниця місяцю. Наша фішка була у «склеюванні шматочків». Ми це робили віртуозно. Гадаємо, студія у нас цього навчилася.

Чи складно було відтворити техніку Ван Гога, та які труднощі виникли у зв’язку з цим?

Катерина: Складнощі були. Роботи Вінсента, створені в різні періоди його творчості, дуже відрізняються одна від одної. Різняться за технікою, настроєм, кольоровою гамою. Наприклад, картини «Зуав» 1888 року, героя якого ми бачимо на початку фільму, та «Автопортрет» 1889 року – Ван Гога в цьому образі бачимо у кінці – це абсолютно різні картини за настроєм, гамою, ритмікою, характером мазка. Пам’ятаючи про збереження стилістичної цілісності стрічки, необхідно було додати деякі зміни в характер написання цих двух картин, на яких базувалися сцени фільму. Ще один аспект, який був дуже важливий – це адаптувати стиль робіт Ван Гога до можливостей анімації. На деяких сценах ми збільшували кількість мазків, деталей, фактурність мазка, на інших – зменшували. Адже протягом усіх дій героя, наприклад, 700 кадрів, аніматору потрібно було зберігати однакову кількість мазків, яскравість та відтінок кольору, рисунок та характер героя, швидкість руху елементів у кадрі.

І кіно, і  образотворче мистецтво працює з візуальними образами. Чи бачити ви в цьому схожість між ними чи навпаки – точку, де ці два види мистецтва розходяться?

Катерина: Динаміка та рух – те, що об’єднує кіно і роботи Ван Гога. Тому, на мій погляд, фільм вийшов настільки гармонічним. Він ще більше підкреслив та висвітлив те, що привертає увагу та є характерним для картин Вінсента. Вийшов чудовий дует двох мистецтв, які підсили один одного, а не задавили. У сюжетній картині ми бачимо кульмінацію розповіді, історії, яку зобразив художник, передісторії, яка передувала даній сцені; ми можемо відчути розвиток сюжета. Стислий висновок – найцікавіше та найважливіше, на думку художника. У стрічці все те саме, тільки в динаміці: більше деталей, більше нюансів, глибини, є час посмакувати окремі елементи сюжета, образи. Багато чого залежить від поставлених задач. Завдання і породжує різні форми та варіанти рішень. Висновок – це картина. Шлях до висновку –  фільм.

«Автопортрет» 1889 року
«Зуав» 1888 року

Чи є режисери, чия творчість вас надихає?

Катерина: Нам дуже подобаються роботи студії Гіблі, режисер Хаяо Міядзакі «Звіяні привидами», «Мандрівний замок Хаула». Із переглянутого нещодавно – «Червона черепаха» 2016 року: красивий філософський анімаційний фільм без жодного діалога. Незалежно від країни, культури, мови, якою ти розмовляєш, він зрозумілий, адже говорить із глядачем мовою образів.

Фільми про художників не втрачають популярності: наприклад, роль того ж Ван Гога трохи більше місяця назад принесла Віллему Дефо приз Венеціанського кінофестивалю. Чи дивитесь ви фільми про художників? Можете згадати найбільш вдалі та невдалі приклади із побаченого?

Тетяна: Так, дивимося. Улюблені: «Вихід через сувенірну крамницю», фільм про світ стріт-арту, вуличних художників і про Бенксі – стрічка, яку було номіновано на премію «Оскар» у 2011 році в категорії «Найкращий документальний повнометражний фільм». У будь-якій справі важливий професіоналізм. Наприклад, після перегляду «Великих очей» Бертона, що розповідає про американську художницю Маргарет Кім, її життя та успіхи в кінці 50-х, ми для себе зробили висновок, що важливо не тільки мати талант, для того щоб створювати хороші роботи, але і вміння презентувати себе. Також подобається «Дівчина з перловою сережкою» 2003 року. Дія стрічки відбувається в Нідерландах в XVII ст. та оповідає про створення однойменної картини художника Яна Вермеєра. Дуже красивий та образний фільм.

Без чого художник – не художник?

Катерина: Без пристрасті та бажання малювати. Ти художник тому, що не можеш ним не бути. І важливо пам’ятати, що коли перестаєш реалізувати свої ідеї, вони припиняють з’являтися.

Дайте, будь ласка, пораду тим, хто вирішив почати малювати в дорослому віці.

Катерина: Вік не має великого значення. Ви ж не кидаєте свій основний вид діяльності. На початковій стадії ви не будете цим заробляти. Потрібно зрозуміти, що спочатку треба просто виділяти шматочок часу та ресурсів на нові враження, нові відчуття. І ще важливо для новачка не забивати навчанням та жорсткими правилами своє бажання малювати. Добре, коли є пристрасть, задоволення, експресія, емоції. А «грамоті» можна і потрібно навчатися паралельно, утримуючи баланс.

Тетяна: Мандруйте! Знайомтесь із найкращим, що вже створено, навчайте свої очі бачити по-новому. І малюйте. Пробуйте малювати те, що хочеться.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: