«Кримська трилогія» Нарімана Алієва: переїзди, кохання та світанок

Три коротких метри перед всеукраїнською прем'єрою «Додому»

Напередодні виходу дебютного повнометражного фільму Нарімана Алієва «Додому» в український прокат, ми вирішили пригадати, з чого складається кінокар’єра молодого режисера. 

За останні шість років у нього вийшло три короткометражні роботи, які тематично формуються у «Кримську трилогію». Останній з них показали на Берлінале і він по суті розпочав фестивальний шлях Нарімана Алієва, якого тепер впізнають і в Каннах. Та більше цікавить не фестивальна історія, а ритміка, інтонації та теми, які витягує режисер з непрофесійних акторів навколо безмежного степу. Незважаючи на відмінності між собою, короткометражки доступно показують перетворення кримського татарина у постановника зі своєю кіномовою, який не випадає з українського та міжнародного контексту. Завдяки цим трьом стрічкам можна добре підготуватися до перегляду «Додому», адже вони є тим самим провідником в ідіосинкратичний світ режисера. Читаючи матеріал, можна переглянути всі три фільми.

Повернутися зі світанком

Tan Atqanda Qaytmaq

Молодий чоловік закидає дрова в грубу. Він забирає торбинку степного кольору, на вулиці потирає руки, щоб зігрітися і загалом має доволі некомфортний вигляд серед маленького будиночка. Безіменний персонаж зустрічає біля річки свого батька, щоб сказати йому важливе – він збирається поїхати з рідної оселі до міста з можливостями. Батько опирається, просить лишитися, але вибір зроблено.

Дебютний короткий метр Нарімана Алієва серед трьох стрічок найбільше схожий на творчість Нурі Більге Джейлана, з яким його люблять порівнювати. На Київському тижні критики він і сам дав референсом до «Додому» стрічку «Відчуження». Власне, тема батька та сина, великого міста та маленького села зринає й у повному метрі режисера. «Додому» у цьому контексті скидається неначе на продовження «Повернутися зі світанком». Можна підправити вік головних героїв і, цілком ймовірно, що це той самий батько приїхав забирати сина до Криму. Неспішний темп оповіді руйнує хіба що гучна річка, яка виникає між персонажами. Конфлікт головних героїв зрозумілий та знайомий і без слів. Помітно, що Алієв знімає кіно з власного досвіду, тому і знаходить відгук у серці глядача. До протиріччя між особистісним та культурним він ще неодноразово повернеться у своїх роботах.

Тебе кохаю

Seni Sevem

Це історія кохання між кримським татарином та дівчиною Машею, батько якої не в захваті від її вибору. Батьки дітей намагаються домовитися між собою, щоб союзу не склалося, але хлопець та дівчина роблять все можливе, аби залишитися разом. 

«Повернутися зі світанком» закінчувався кадрами із синім небом, овіяним світлими хмарами. «Тебе кохаю» починається з такого ж кадру, але цього разу хмари мають більш загрозливий вид. Скидається на дощ. З’ясувати, що коїться у другому короткому метрі Алієва вдається не відразу. На відміну від медитативного дебюту, монтаж нового фільму кидає глядача із минулого в майбутнє, не залишаючи шансу зрозуміти, де ж знаходиться теперішнє. Насправді режисер сам монтує всі свої короткі метри, тож це не забаганка сторонньої людини, а ймовірне натхнення французькою Новою хвилею, якій Наріман Алієв неодноразово висловлював повагу. Тож стає зрозуміло, що кохання та пристрасть у його фільмографії стають синонімічними – все відбувається швидко, сильно та врешті-решт болісно. Історія Ромео та Джульєтти набуває національних колоритів і показує сім’ю кримських татар чужими на власній землі. І хепі-енд у цій історії навряд чи можливий. Режисер прагне реалістичності навіть у казковій оповідці про кохання. Тож втеча повинна бути лише справжньою (на поїзді чи автівці), але від почуттів, як відомо, не втечеш.

Без тебе

Sensiz

Найбільш особистий фільм з трьох розгортається навколо двох братів, які залишають свій автомобіль посеред степу, довго мандрують, аби дійти до потрібного місця і запускають феєрверк на честь свого третього брата.

Це кіно відбувається вже не десь в хмарах або на рихлому ґрунті, а суто між небом та землею. Безкрайні степи цього разу скидаються на якийсь новий вимір чи то навіть чистилище, в якому загубилися головні герої. Таке ж враження колись викликали Метт Деймон та Кейсі Аффлек у фільмі «Джеррі» Гаса Ван Сента. Це теж були два хлопці, які йшли до своєї, поки що незрозумілої глядачеві, мети. Але тут варто згадати іншу річ: два актори в кадрі – це два брати самого Нарімана Алієва. Тож присвята загиблому у 2010 році брату викликає на кульмінації відчуття вкрай приватної розмови з глядачем.

Закінчення трилогії підсумовує три види стосунків: між батьком та сином, між закоханими людьми та між двома братами. І в кожному є своя айдентика та свій голос, який спирається на власний розвиток та власний шлях. Режисер жодним чином не цурається традицій чи відкидає їх, коли сідає у човен, щоб поплисти на зустріч до невідомості. Він буквально проходить зі своїми персонажами цей довгий шлях до розуміння власної самості. Окрім руйнування нескінченних стереотипів про килими та кальяни, він говорить крізь персонажів кримськотатарською про прості та знайомі кожному речі: прощання з батьківським домом, перше кохання та справжню дружбу. «Додому» увібрав цю еклектику, зміну темпу всередині фільму та безмежно любов до рідного краю. «Кримська трилогія» – це міцний фундамент для повного метру, до якого Наріман Алієв крокував нехай і довго, але впевнено. І можна навіть сказати, що повернувся він зі світанком українського кіно.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: