♥ donate
Пошук
Close this search box.
Пошук
Close this search box.

Живі картини Ван Гога, місто мертвих і малюк-керівник: 5 анімацій, що претендують на «Оскар»

Розповідаємо про цьогорічних номінантів на Оскар

Цього року за «Оскар» у номінації «Кращий анімаційний повнометражний фільм» змагатимуться 5 стрічок. Вони видаються конкурентами, але лише на перший погляд. Схоже, що усі п’ять фільмів насправді знаходяться по один бік барикад, та цілком органічного виглядали би в одному альманаху. Або склали своєрідну інструкцію, де крім шаблонного «знайти себе» звучить ще продовження «й не втратити тих, хто поруч». Особливо гостро це постає у сімейних декораціях.

Coco, Pixar, реж. Лі Анкрич та Дарла К. Андерсон

Коко

Коли сім’я – це не тільки ті, хто зараз поруч

Один із найсуперечливіших мультфільмів цьогорічного списку номінантів. Яскравий, ефектний, напрочуд життєрадісний. Не найочевидніші слова для опису мультфільму, події в якому розгортаються у День мертвих. Та якщо врахувати, що для Мексики Геловін не менш значущий, ніж Різдво, мультфільм набуває додаткових значень й стає ледве не енциклопедією мексиканського життя, в якому химерно переплітаються міфи та буденність.

Студія Pixar вже не вперше пропонує новий погляд на тему, табуйовану у дитячому світі. Так мотив старіння у мультфільмі «Вгору» став чи не першою спробою анімаційного кінематографу поговорити з дітьми про старість та смерть. От і на цей раз у центрі – тема втрати близьких та потойбічного життя. Кольорового, насиченого й запаморочливого – як катання на каруселі. В таких декораціях і опиняється Мігель – маленький гітарист, сім’я якого не вельми підтримує хлопця у заняттях музикою. Точніше – живі члени цієї сім’ї. Так історія про «бути вірним своєму призначенню» та «йти до мрії» набуває нових вимірів у контексті конфлікту між особистими призначенням та любов’ю сім’ї. І все це в музичному супроводі Майкла Джаккіно.

The Boss Baby, DreamWorks, реж. Том Макграт та Ремсі Енн Наіто

Бебі Бос

Коли молодша дитина в сім’ї – начальник

Семирічний Томі – дитина з надзвичайною уявою – не відчуває браку батьківської любові чи уваги, аж поки у нього не з’являється молодший брат. Тривіальний мотив з дитячими ревнощами й боротьбою за любов перетворюється у фантасмагорію, як тільки у кадрі опиняється малюк у діловому костюмі та з чорним дипломатом. Він – менеджер корпорації «Бебі. Ко» з амбітними цілями стати начальником й отримати кабінет з панорамними вікнами та власний горщик.

Дещо розмита детективна лінія, втім, не перекреслює інші, сильніші сторони стрічки: наприклад гумор та чарівні персонажі, виконані у впізнаваному стилі студії DreamWorks. На користь візуального ряду грає й уява Тіма, яка здатна перетворити купання у ванній на пригоди у глибині океану, а виделку – на одноногого пірата. Виходить такий собі графічний сюр у стилі «Думками навиворіт».

The Breadwinner, Cartoon Saloon, реж.Нора Тумі та Ентоні Лео

Годувальниця

Коли для того, щоб бути собою, треба прикидатися кимось іншим

Головна героїня – дівчинка Парвана – поєднує цікавість до світу і невинність разом зі знанням про насилля та жорстокість, яким піддаються жінки її країни. Вона живе в Афганістані під владою «Талібану», а це означає заборону не лише на розваги, музику й фотографії – жінкам без супроводу чоловіка не можна навіть з’являтися на вулиці.

Складна тема приниження жінок подається у легкій та візуально довершеній обгортці із безліччю деталей, й за кольористикою та графікою нагадує «Пісню моря» ірландської компанії Cartoon Saloon. Також у стрічці прослідковується поєднання класичного стилю Disney із сучасною флеш-анімацією. Елементи історії, створені за допомогою цифрової графіки, розкривають історію настільки реалістично, наскільки це взагалі можливо для анімації. Стрічка балансує між фантазією та реальністю подібно до того, як героїня і сама балансує між двома світами – чоловічим та жіночим. Втім, варто мати на увазі, що це не та історія, яка залишить після себе відчуття легковажності і щастя. Але відчуття надії на світ рівних можливостей прокинеться у глядачів із новою силою.

Ferdinand, 20th Century Fox Animation, реж. Карлус Салданья

Фердинанд

Коли походити з одного роду ще не означає бути сім’єю

Ще один мультфільм із іспанськими мотивами у переліку стрічок, номінованих на Оскар. Та на відміну від Коко – це не реверанс традиціям, а скоріше заклик до їхнього переосмислення. У цивілізованому світі бій биків – навіть не архаїка, а невиправдана жорстокість – один із меседжів цього зворушливого і яскравого мультфільму.

У центрі стрічки – сюжет казки Манро Ліфа «Історія Фердинанда», яка довгий час була заборонена в Іспанії. Це історія про величезного й грізного на вигляд бика, який всіма силами старається вберегти мир у світі й добро у собі самому. Історія не виглядає моралізаторською завдяки жартам, які швидко розходяться на цитати, та другорядним персонажам: чого вартує лишень коза чи сімейство їжаків.

Довгими діалогами у першій половині стрічки та майже голлівудськими сценами екшну у другій історія підводить до небанального для такої аудиторії висновку: часом просто згода грати в чужу гру – навіть дотримуючись усіх правил – прирівнюється до програшу, і між двома варіантами варто обирати третій. Творцям «Льодовикового періоду» й «Ріо» зі студії Blue Sky вдалося створити іспанський мультфільм зі спраглим настроєм півдня.

Loving Vincent, Odra Film, реж. Дорота Кобела, Г’ю Велчман та Айван Мактаггарт

Ван Гог. З любов’ю, Вінсент

Коли з випадкового спостерігача стаєш співавтором історії

Фільм про Ван Гога, у якому немає самого Ван Гога, й водночас він – ледве не у кожному кадрі. Робота на межі реалізму й сюру, імпресіонізму та майже документальної подачі фактів. У центрі сюжету – головний герой Арман Руслен, син поштаря, який не віддав брату Ван Гога останнього листа. Арман вирішує, що найсправедливішим буде відшукати Тео Ван Гога, аби віддати йому лист батька. Його пошуки і складають історію – чи то складаються в намальовану історію, яку кадр за кадром писали масляними фарбами 125 художників.

Спершу постановники стрічки Дорота Кобела та Г’ю Велчман створили для «Ван Гога» історичну проекцію, яку й перемальовували художники. Кадри із головної історії – у стилі Ван Гога, а флешбеки за участі Вінсента – у стилі живопису фотореалізму.

Картина-експеримент, яка заворожує переходом кадрів, кольорами, грубуватими силуетами предметів та відблисками від масляних ламп. Поступово інтрига детективної історії поступається місцем спогляданню й любові – великій, як соняшники Ван Гога.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

5 1 голос
Рейтинг статті

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі