«Ейфорія» покоління Z

Життя у зоні дискомфорту

Життя сімнадцятирічної школярки Ру не можна назвати ані простим, ані безтурботним. З юності вона підсіла на валіум, і лише нещодавно вийшла з реабілітаційного центру, де лікувалася від наркозалежності. У перший день на волі Ру вирішує ні в чому собі не відмовляти та прямує на шкільну вечірку, де знайомиться з настільки ж безталанними однолітками. Серед них, зокрема, бодіпозитивна у всіх сенсах Кет, трансгендерка Джулс, яка займається сексом з одруженими чоловіками та красень-спортсмен Нейт, що страждає від насильства з боку батька і вимушений приховувати свою гомосексуальність.

«Ейфорія» шоураннера Сема Левінсона, заявлена як адаптація однойменного ізраїльського серіалу 2012-2013 рр., (не сказати, що дуже прискіплива, але це лише на користь серіалу). Вона відрізняється категоричністю авторської інтонації стосовно не лише портрета «покоління Z», але й всієї сучасної Америки, до історичних реалій якої серіал прив’язаний фундаментально. Зсув рамок оригінального серіалу, дія якого відбувалася у дев’яностих, у його рімейку актуалізувала його практично до формату документа. До того ж, загалом проблеми підлітків залишилися такими ж, але з певними корективами. Левінсон вдруге у своїй кар’єрі фокусується на проблемах сучасних молодих людей. Раніше у своєму постіронічному феміністському горорі «Нація вбивць» він (у ролі режисера) в кислотній манері проілюстрував бунт юних дівчат проти патріархату в якомусь умовному й усередненому майбутньому, товсто натякаючи на відродження нових салемських процесів у новій цифровій реальності. Втім, «Ейфорія» вийшла значно відвертішою за «Націю вбивць» та ідеологічно більш щільною, адже HBO майже нічим не обмежує власних шоураннерів. Тому серіал від пілота до останньої серії був певною мірою перевіркою глядачів на набожність, що характерна не лише для старшого покоління, але й для однолітків головних персонажів. Parents Television Counsil і низка інших організацій, які турбуються про моральний дух нації, цю перевірку, між іншим, провалили.

На відміну від серіалів «13 причин чому» або «Статеве виховання» (і десятка подібних до них) «Ейфорія» вкрай критична до своїх героїв, до яких так і хочеться причепити ярлик «… нашого часу». І дійсно, ні Ру, ні Кет, ні Кессі, ні взагалі будь-хто з основних неповнолітніх дійових осіб не викликають жодної симпатії, адже оптика режисерів серіалу позбавлена будь-якого вікового інфантилізму. Кіномова пульсує шаленим неоновим ритмом Бертрана Мандіко, Ніколаса Віндінга Рефна та Гаспара Ное, а всьому наративу властива постструктуралістська побудова. «Ейфорія» – це абетка прийомів сучасного кінематографа, яка доводить їх до стану абсурдного тиражування, до рівня формату сторіз в Instagram, посту у facebook чи свайпу в Тіндері, але все ж, слава Годару, не знецінює їх. «Покоління Z» поки ще не сформулювало свою мову кіно, йдучи звичним шляхом успадкування та перероблювання кінематографічних традицій. Втім, серіал вийшов близьким навіть не школі американських independent і мамблкору, а європейській кінорефлексії, яка не перевантажена жодними авторськими рамками. Хоча одна конкретна рима з сучасним американським кіно у стрічці все ж є.

Надлишкова з точки зору кіномови «Ейфорія» і претензійний «Vox lux» Брейді Корбета римуються через трагедію 9/11, яка стає для Ру і Селести тим коконом, з якого вилуплюється вся їхня травмована самоідентифікація. Однак, якщо Селеста знайшла у собі достатньо сил для адекватного рефлексування травми і перетворення самої себе в поп-монстра, то Ру, що символічно народилася саме в момент вчинення найжахливішого теракту у світовій історії, не має жодних виразних цілей у житті. Окрім хіба що гедоністичного саморуйнування. І це у країні, де права і свободи на значно вищому рівні, ніж в Ірані, Венесуелі чи тій же Росії. «Ейфорія» і є тим самим «серцем Америки», яке мало не щодня піддається масовим шкільним розстрілам. Однак сил і ресурсів на політичний протест у Ру немає, оскільки у випадку з нею та її ровесниками, які заточені у передмістях, побут банально визначає буття. Політичний акціонізм, як життєвий етап, відсутній на порядку денному, оскільки вся політика буття Ру – це, щонайменше, спроби уникнути астенічного синдрому.

Не менш символічним є те що Ру грає Зендея, яка асоціюється у масового глядача з пригодами оновленої діснеївської «Людини-Павука» і роллю Ем Джей. Левінсон остаточно деконструює нав’язаний для Зендеї образ girl next door, нехай і менш залежної від маскулінного оточення, як це було з Ем Джей часів «Людини-Павука» початку нового тисячоліття. Ру – складна і конфліктна, вона веде війну не так із зовнішнім світом, як сама з собою. Втім, в її саморуйнуванні насправді винна лише вона одна. Тим паче, що домінантною рисою дівчини стає її байдужість до навколишніх подій, яка переходить інколи в тотальну апатію.

Слідкуючи за Ру, як сенсоутворюючим персонажем, глядач повинен відповісти, у першу чергу, собі – що не так з «поколінням Z» і наскільки це нове покоління взагалі життєздатне в сучасному надто турбулентному світі, у якому однаково можна бути всім і ніким. «Покоління Z» вирізняється високим рівнем технофілії й зануренням у мережеві симулякри, де підлітки репрезентують себе з певним ступенем присутності власних талантів (ну або їхньої симуляції). Як Кет, яка почала підробляти вебкам-моделлю БДСМ-спрямованості, наприклад. Це її вибір, її усвідомлення своєї сексуальності, водночас подальші перспективи героїні не виглядають райдужними. Жити теперішнім моментом – характерна риса «покоління Z», яке надто антиутопічно представляє власне майбутнє.

Водночас цьому поколінню, навіть у найбільш неблагополучних країнах, притаманні як моральний релятивізм, так і інфантильна політична позиція – простіше кажучи, чіткий розподіл на «чорне» і «біле» без занурення у контексти. Все на рівні поверхневого ознайомлення, почерпнутого з мережевих ресурсів без належного наукового обґрунтування. Покоління Ру, виховане батьками, що звикли до постійної й вимушеної боротьби за своє місце під корпоративним сонцем, помилково віддає перевагу емоціям та почуттям замість розуму. Це покоління свідомо не готове до серйозної роботи, сподіваючись на принцип «все і відразу» (стати блогером, вебкам-моделлю чи, у крайньому разі, активістом громадської організації, просуваючи ту чи іншу ідею). Таке покоління, втім, уже існувало. І воно, наприклад, спершу спровокувало «Червоний травень» 1968-го, пошук нових культурних кодів у «французькій новій хвилі» та її епігонах та потім саме ж перетворилося у «буржуазних татусів» і «матусь і повій» (за назвою однойменного фільму Жана Есташа), яким дуже скоро виявились не потрібні жодні революції, жодні контрреволюції і навіть еволюції – лише затишна власна зона комфорту, яка ні до чого не зобов’язує. Герої «Ейфорії», у свою чергу, живуть у зоні дискомфорту, яку, проте, складно назвати унікальною тут і зараз

Euphoria
2019
шоураннер: Сем Левінсон
канал: HBO
жанр: підліткова драма
у головних ролях: Зендая, Хантер Шафер, Сідні Свіні

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: