Британська спільнота нарешті отримала свій хітовий серіал для міленіалів. Раніше таким значився кумедний «Peep Show», але нові часи вимагають нових героїв, чи то радше протагоністів. Персонажа Фібі Воллер-Брідж із серіалу «Флібег» точно не назвеш героїнею, та вона цього і не прагне. Її життя рухається по нахилу вниз: вона не може взяти позику для своєї кав’ярні, погані відносини з родиною та безладне сексуальне життя не дозволяє видихнути повітря принаймні на мить. І якщо у такому персонажі можна знайти частинку глядача, то Воллер-Брідж йде ще далі, ламаючи четверту стіну між аудиторію та світом, спотвореним цинічними істотами.
Найближчим аналогом до назви «Fleabag» буде слово «погань». Втім, воно і справді не передає всього спектру характеристик протагоністки. Можливо, це реверсивний образ сина маминої подруги, адже навряд чи з персонажа Воллер-Брідж хочеться брати приклад. Вона зверхньо ставиться до свого хлопця, постійно дратує свою інтровертивну сестру та змушує навколишнє середовище відчувати дискомфорт від самої її присутності. Крім чоловіків. Чоловіків Флібег любить (у протагоністки немає імені), любить не справжнім коханням, а ілюзорно-ввічливим. Вона зробить лише один виняток у серіалі, коли почне другий сезон фразою: «This is a love story». Але чи то була справді любов, варто залишити на розсуд глядача.
Фібі Воллер-Брідж почала цей серіал задовго до його виходу – у театрі Единбурга 2013 року. Там вона поставила однойменну п’єсу, в якій виконувала головну і єдину роль. Моноспектакль викликав захват у продюсерів BBC і ті вмовляли її після показу першого сезону на другий. І варто віддати Воллер-Брідж належне: вона довго роздумувала над пропозицією, адже перший том пригод Флібег відчувався завершеним. Від самого пілоту стає зрозуміло, що всі чвари, які породжує протагоністка, мають підґрунтя, що неодмінно проявиться в останній серії. Так і трапилося. Однак, між цими двома серіями Фібі кмітливо розставила пріоритети у своєму наративі, оповідаючи історію жінки без комплексів і з багажем емоційних травм.
Коли Воллер-Брідж дала почитати сценарій до першого сезону своєму братові, його реакція була на межі з шоком: «Я думаю, що ти злякаєш багатьох чоловіків цим шоу. Їх це до біса висадить». На що сестра відповіла: «Ну і добре, бо якраз настав час». Другий сезон ще більше закопується у жіночий біль і несподівано знаходить пояснення його відсутності у чоловіків. «Жінки народилися із вбудованим болем…болем при менструаціях, гормональних болях, народження дітей. [Чоловіки] мусять шукати біль, тому вони створюють війни, щоб відчувати бодай щось та торкатися один одного. А коли воєн немає, вони можуть грати в регбі», – розв’яує одним махом Крістін Скотт Томас всі конфлікти світу у третьому епізоді.
Такі неочікувані та кумедні зізнання зробили «Флібег» культовим ще під час першого сезону. Воллер-Брідж запросили адаптувати у серіальному форматі «Вбиваючи Єву», що народилася із низки детективних романів Люка Дженнігса. Потім вона зіграла дроїда у фільмі про молоді роки Хана Соло, а зараз полірує сценарій до нової екранізації Джеймса Бонда. Фібі в інтерв’ю для The Cut розповіла, що знаходить натхнення в оригінальному «Алфі» (не плутати з інопланетянином), творчості Луї Сі Кея та Брета Істона Елліса попри їхню маскулінну мізогінію. Тому можна вважати, що Бонд у надійних руках. Тим паче, що після перегляду «Флібегу» складається враження: цинізм is the new sexy.
Буст у кар’єрі сценаристки спричинений не стільки фактом зростаючої популярності, але й талановито прописаними діалогами. Фібі не цурається обсценної лексики, користуючись всіма перевагами вільного від забобонів британського телебачення. Злам четвертої стіни існує не стільки для задоволення глядача чи скорішого відкриття думок персонажа, а щоб стилістично задати темп серіалу. Кожна ремарка Флібег промовляється з такою швидкістю, що кілька поглядів у камеру можна мимоволі пропустити. Вектор на духовну спокуту у другому сезоні ще краще грається з цим загляданням за рамки екрану. Тепер нескінченні кривляння з кмітливими зауваженнями спрямовані на глядача під час літургій та вкрай інтимних сповідей. І деякі з цих поглядів відтепер «почуті» (так, ми все ще намагаємось не спойлерити). Такий сюжетний хід неабияк підштовхує шоу у спробі розвинути наратив всередині сезону.
Поза всіма перевагами «Флібегу» його основне досягнення полягає у прояві співчуття до протагоністки, яка завдає емоційного болю собі сама. Пояснення таким речам просте: Karma is a bitch. Ситуації стають більш знайомими, коли гора проблем звалюються на Флібег наприкінці серіалу. Благаючи про напуття від священика, вона зізнається у вічній втомі пошуків покращення: «Якби хтось сказав, що потрібно робити, життя було б набагато щасливішим». Останні три хвилини другого сезону можуть бути найбільш бурхливими за всі 12 епізодів, адже Воллер-Брідж закриває історію зі зламаною долею своєї персонажки без хепі-енду, проте із життєвим уроком. Жодних моралізаторських інтонацій, лише фінальне підморгування Флібег залишає післясмак довгої пригоди у чуже життя, наповнене ревнощами, битими горщиками та великими трагедіями маленьких людей.
