Як це дивитись: «Заборонена кімната» Гая Меддіна

Кімната снів

Звернення знаменитого канадського кіноавангардиста до кольорового зображення в його картині «Заборонена кімната» 2015 року, зовсім не означає, що тотальний монохром, майстерно стилізований під старовину, остаточно вичерпав себе у творчості Гая Меддіна. Він нині часто віддає перевагу роботі в колаборації. «Заборонена кімната» – продукт спільного кінематографічного галюциногенного бродіння самого Меддіна та його протеже Евана Джонсона. У випадку з «Забороненою кімнатою» доречно говорити про те, що Меддін у цій картині вирішив перебудувати сам себе, довівши свої попередні сінефільські досліди з формою і змістом до тотального абсолютизму. Водночас, він зняв суто позажанровий та сюрреалістичний фільм -лабіринт, у якому сюжет радше повністю відсутній або присутній на периферії багатошарового, витканого з абсурдистського небуття й загальної шизофренії, художнього простору.

Якщо намагатися осмислити все, що відбувається в «Забороненій кімнаті», можна просто збожеволіти. Задана режисером траєкторія сюжету зі замерзлою в льодах субмариною, населеною привидами та іншими дивними химерами розуму незабаром втрачається в безтілесному тумані. Герої, позбавлені рис власної справжності, – більше міфи й символи, ніж реальні люди (втім, вони ніколи й не цікавили Меддіна). Вони дедалі більше занурюються в безодню – але не темного океану, який кличе на смерть, а власної нездорової підсвідомості, поступово осягаючи свої страхи, переборюючи або ж навпаки – посилюючи їх.

І кожна нова монтажна фраза в «Забороненій кімнаті» несе не тільки новий сюжетний твіст, що знецінює попередній, але й нову форму кінематографічного діалогу з глядачем, який занурюється в гіпнотичний або навіть коматозний стан. Від стриманої аскетичності помірно реалістичного кіно – до безсловесних акцентів Великого Німого, від різнобарвного авангарду – до складних метафізичних конструкцій філософського й умоглядного плану. Від яскравої натуралістичності – до зловісної тиші, до темряви, до повністю зміщених акцентів кіно.

«Заборонена кімната», маючи очевидну експозицію, не має, проте, явного фіналу, сплітаючись у павутиння витонченого авторського експерименту над усім, що робить кіно саме наративним мистецтвом. Тут форма і зміст, співіснуючи одне в одному, позбавлені навіть натяку на пластичність. Вони розмиті в просторі множинних сюжетних ходів і кінематографічних прийомів, які претендують якщо не на революційність, то на певну новаційність точно. Вдавшися до методики Догми, Меддін спробував довести до фетишистського перфекціонізму володіння нею, відкривши двері в іншу реальність, у якій лише він, Меддін, є тим єдиним Деміургом, Богом. В «Забороненій кімнаті» все підпорядковано зрілій і відточеній авторській думці, яка перебуває поза експлуатаційним сюжетом.

Меддін ніколи й не прагнув стати другим Луїсом Бунюелем, Алехандро Ходоровским або Девідом Лінчем, створюючи у всіх своїх картинах власний всесвіт авангарду, написаний на іншій, набагато дивнішій кіномові, ніж у цих майстрів. «Заборонена кімната» підноситься над усім сучасним кіноавангардом і сюрреалізмом. Вона є тим, чим був би Годар, якби постійно сидів на амфетамінах та інших таблетках радості. Не кіно, а щось ближче до спіритичних сеансів, до пробудження з небуття мертвих, які для Меддіна важливіші живих, простих і доступних. Головними ж точками опори у фільмі стають як вишукування Жана Жене, так і переосмислення на новому грунті мотивів Коджі Вакамацу, Шуджі Тераями, П’єра Паоло Пазоліні та експлуатаційного кіно 50-х років. «Заборонену кімнату» можна трактувати і як кошмар «покоління втрачених», що не закінчиться, поки не прийде до неминучого фіналу наш світ.

Асоціативний ряд

Маяк

The Lighthouse, реж. Роберт Еггерс, 2019 рік

Меддін, як і Еггерс, насправді видатні епігони, які конструюють власні фільми з цеглинок класичного кінематографа. «Заборонена кімната» й зовсім видається предтечею «Маяка»: чоловіки в ув’язненні, океан з усіх боків, божевілля, що невпинно на них насувається. Меддін, щоправда, більше схильний насміхатися, ніж шокувати – на відміну від Еггерса.

Внутрішня імперія

Inland Empire, реж. Девід Лінч, 2006 рік

Серед очевидних паралелей із фільмом Меддіна – «Внутрішня імперія» Девіда Лінча, яка майстерно працює з матерією реальності й вигадки. До того ж, обидва фільми відрізняє особлива клаустрофобічна атмосфера, що ближче до фіналу викликає в глядача відчуття тотальної дезорієнтації від того, що відбувається на екрані. Та чи дійсно в цьому є щось таке погане?

Казки госпіталю Гімлі

Tales from the Gimli Hospital, реж. Гай Меддін, 1994 рік

Звісно, Гай Меддін у «Забороненій кімнаті» тче полотно зі тканин власного кінематографа. З найвідоміших референсів до його ранньої творчості – містична драма «Казки госпіталю Гімлі», повна щільної, задушливої ​​атмосфери божевілля вкупі з тотальним витісненням глядача за межі здорового глузду.

Будинок

Hausu, реж. Нобухіко Обаяші, 1977 рік

«Будинок», як і «Заборонена кімната», спочатку дивує, але що більше дивишся цей естетський кемповий фільм Нобухіко Обаяші, то сильніше відчуваєш до якої міри концентрації в ньому досягло авторське божевілля, позбавлене будь-якого контролю. Меддін навіть грішить цитатами з цього фільму в «Забороненій кімнаті», хіба що відчутно змінивши гендерний розподіл.

forbidden room
2015
режисер: Гай Маддін, Еван Джонсон
жанр: детективна драма
у головних ролях: Удо Кір, Матьє Амальрік, Шарлотта Ремплінг

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

Залиште коментар

0 0 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: