Як це дивитися: «Теорема Зеро» Террі Гілліама

Антиутопія про цифровий світ, що зійшов з розуму

Відлюдник-хакер Коен Лет живе в закинутій церкві під множинним прицілом гаджетів різного ступеня апгрейду, але не користі. Уже не один десяток років він чекає на телефонний дзвінок. Завдяки надзвичайній наполегливості Менеджменту Коен Лет погоджується розгадати «Теорему Зеро». Однак, навіть для такого генія, як Коен, це завдання виявилося майже нездійсненним. «Теорема Зеро» Террі Гілліама у своїй суті є завершальною частиною неформальної антиутопічної трилогії режисера, що почалася ще з «Бразилії» 1985 року і продовжилася «12 мавпами» за десять років по тому. У кінокар’єрі Гілліама «Теорема Зеро» стала чи не найменш бюджетним кінотвором після відверто маргінальної «Країни припливів» – для повноцінного виробництва картини вистачило всього вісім мільйонів доларів, 37 днів і достатньо скромних локацій у Румунії.

 

Навіть серед неймовірно щедрого на різноманітні антиутопічні бачення й постапокаліптичні кошмари 2013 року, через певну банальність «Теорема Зеро» однозначно сприймається як пророцтво сучасному суспільству. Террі Гілліам насамперед дає кітчевий коментар до теперішньої реальності, без прив’язування до соціополітичного положення й пильної, прискіпливої уваги до історичного контексту, схематично вписаного в сюжетну структуру стрічки. Розповідаючи про нібито далеке майбутнє, Гілліам у «Теоремі Зеро» звертає свій хитрий погляд у минуле й проєктує теперішнє, залишаючися відданим своєму яскравому й самобутньому стилю витонченого оповідача.

«Теорема Зеро» – камерне, герметичне, навіть у чомусь клаустрофобічне кіно, позбуте надмірного масштабу дії. Воно має розширену внутрішню, а не зовнішню перспективу – майстерно поєднує в собі художні елементи класичних антиутопій «Ми» Євґенія Замятіна та «1984» Джорджа Орвелла. Проте, концепція Великого Брата у фільмі Гілліама не така однозначна. На всевидяче око тоталітарної комп’ютерної системи, технократичної, деструктивної для розуму людини деспотії Гілліам дивиться не під кутом всесвітнього жаху, а зі своєрідним чорним гумором і повсюдним гротеском. Вистачає фільму й елементів кіберпанку, адже не важко розгледіти в стрічці відсилки до відомої «Матриці» (хоча, Коен Лет куди більш внутрішньо зрілий і втомлений, ніж Нео) та до взірців японського аніме, від якого перекочував візуальний складник картини, що віддає стилем бароко й надмірного кітчу.

Але навряд «Теорему Зеро» можна назвати класичною антиутопією, якою, наприклад, була «Бразилія», що виносила вирок тотальній безсенсовості бюрократичного верстата. Фільм Гілліама – це вигадлива філософська притча, налаштована на звичну для режисера хвилю «магічного реалізму» й узагальнень у дусі німецьких експресіоністичних кінематографічних поглядів аж до «Метрополісу» Фріца Ланґа.

Замість типового героя-самітника багатьох антиутопій, що ставлять перед собою ціль повалення диктатури й побудови веселого світлого майбутнього, Гілліам обрав колоритного соціопатичного фріка й відлюдника, не стільки Бійця, скільки переосмисленого ним Мандрівника в пошуках Істини Кастанеди. Цей герой длубається в питаннях світобудови, прагне осягнути сенс життя.

Кольоровий світ, сконструйований Гілліамом, на перший погляд, є втіленням законів логіки й математичних формул, що потребують свого вирішення. Однак, для режисера такий стан суспільства, що працює за механічними правилами технократичного фашизму, катастрофічний – як і у фільмі південнокорейця Пон Джун Хо «Снігобур» (Snowpiercer) глядач бачить світ, у якому немає Бога; він викинутий на смітник реальності й замінений сурогатом комп’ютерних симулякрів.

Абсолютно невипадково названий старозавітним ім’ям, герой Крістофа Вальца стає Пророком, який розгадавши заповітну теорему Нуль, згідно з якою буття людини є не більше, ніж набір випадковостей, і позбуте суттєвої суті, воно підлегле тільки логічному автоматизму. Він здатен зрештою повалити цю теорему та її апологетів – сивоголового Менеджменту й телевізійних псевдонеофітів – й наблизити свій замкнений незатишний світ до далекого, але настільки бажаного Раю, що розташований десь за межами прозаїчної реальності.

Безумовно, ідеологічне наповнення фільму навряд є новизною. Фільм позбавлений важких умоглядних рішень, проте форма не пригнітила в ньому зміст, картину дивишся легко, на одному подиху, вона ближча не до серйозних філософських кінополотен, а до грайливих футуристичних і фантасмагоричних чорних комедій. Світ без любові рятує любов, яку за бажання можна розбудити навіть серед холодних верстатів і хаосу людської свідомості, заплутаної в уявній реальності мільйонів материнських плат. Сенс життя в самому житті, у кожному дні благополучного перебування на Землі. Не потрібні ніякі складностворені теореми. Сенс життя за Террі Гілліамом набуває в «Теоремі Зеро» рис ідей хіппі, що канули в Лету, і переродилися гламурними хіпстерами.

Асоціативний ряд

Бразилія

Brazil, 1985 рік, реж. Террі Гілліам

Між «Бразилією» й «Теоремою Зеро» доречно поставити знак рівності, тільки от другий фільм здається більш дієтичним і не таким гострим, як перший. Проте, якщо «Бразилія» є найкращою варіацією Гілліама на тему антиутопії, то «Теорема Зеро» – це копія з копії. Що, звісно, не погано, але починати знайомство з режисурою Террі Гілліама з цього фільму було би вкрай необмірковано.

Крізь сніг

Snowpiercer, 2013 рік, реж. Пон Джун Хо

Як і «Теорема Зеро», голлівудський дебют знаменитого південнокорейського постановника Пон Джун Хо має потужний акторський склад, але аж ніяк не блискучу візуальну мову, а авторські метафори достатньо прямолінійні. Проте, Пон Джун Хо після цієї картини й «Окчі» реабілітувався «Паразитами». «Теорема Зеро» своєю чергою визначила кінцеву режисерську кризу Гілліама.

Ми

Wir, 1982 рік, реж. Войцех Ясни

Єдина екранізація величного роману Євґенія Замятіна може збити з пантелику відсутністю видовищності, але режисер постановки, що нагадує телевиставу, зосередився насамперед на диктатурі тексту у своїй картині. «Теорема Зеро» настільки ж гіпертекстуальне кіно, де немає місця видовищу заради просто так, та й без упливу тексту Замятіна принципово не обійшлося, навіть такому вигаднику, як Террі Гілліам.

Пі

π, 1998 год, реж. Даррен Аронофскі

«Теорема Зеро» – це також кіно про хтонічну владу формул над життям не тільки окремої людини, але й держави. Доречно згадати параноїдальний трилер «Пі» Даррена Аронофскі, де наукові знання в результаті відкривали двері в справжнє пекло. Хоча пекло – це ми, чи не так?

 

The Zero Theorem
2013
режисер: Террі Гілліам
жанр: антиутопія
у головних ролях: Крістоф Вальц, Мелані Тьєррі, Девід Тьюліс

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: