«Заборонений»: Стусани

Важко невдачу назвати удачею, навіть з патріотичних намірів

Байопік – рідкісний гість в сучасному українському кіно. При тому, що різного ступеню вагомості історичних персон в Україні більш ніж достатньо. Як то кажуть: бери і знімай, були б бажання, можливість та талант, відповідно. У випадку з поетом-дисидентом Василем Стусом – такий фільм варто було б зняти вже давно. Стус – одна з найважливіших фігур в українському культурному пантеоні. Та і на тлі сьогоднішньої мінливої політичної реальності нагадати широкому загалу «who are you, mister Stus?» точно варто. Втім, відмічений рядом голосних скандалів фільм Романа Бровко «Заборонений», який вийшов у річницю смерті поета, більше нагадує марафон втрачених можливостей та просто неприємних художніх провалів, що обумовлені, першочергово, слабкою режисурою і не менш слабким сценарієм.

Втім, те що з фільмом щось не так – стає зрозуміло з самого початку. Стрічка розділена на глави, кожна з яких розповідає про найбільш гострі та ключові події в житті Василя Стуса. З одного боку – така структура оповіді стрічки надає їй більшої літературності, але з іншої – очевидне бажання охопити якомога більше подій, що стались з героєм, призводить до банальної поверховості та відсутності якої-небудь цілісності. Перший розділ дуже насичений подіями – від епізодів з київською інтелігенцією до історії любові поета до Валентини Попелюх і його арешту. Настільки, що за цією марафонською насиченістю губляться, власне, герої. 

Практично нікого не можливо назвати повноцінно прописаним персонажем, і навіть, здавалось би робітники НКВС, що покликані навіювати жах та ненависть до радянської машини, скоріше викликають подив. Це призводить до того, що антагоністи виглядають та звучать як пародія, карикатура, причому не найкраща, тоді як головний герой – змістоутворюючий центр усієї картини – розкривається уривками. Другий план, що складається з учасників літературного клуба, чи, як можна сказати, тодішньої літературної тусовки (окрема сцена фільму повністю присвячена прем’єрі знаменитої картини Параджанова «Тіні забутих предків»), позбавлений глибини та яскравості. Це образи-начерки, намальовані олівцем, але позбавлений плоті та зіграні немов за відсутності повітря. Реальні історичні персонажі з’являються у стрічці на короткий час, промовляють репліки (м’яко кажучи, не найвитонченіші), а потім йдуть у буквальне нікуди. Порівняння долі Параджанова та Стуса просто зависає у повітрі, і весь епізод з київською прем’єрою «Тіней..» покликаний збільшити вагу хронометражу, не більше. Власне, весь перший акт фільму – це просто набір сцен з різного ступеню емоційною залученістю, який до того ж позбавлений хорошого монтажу. Епізоди змінюють один одного з логікою тривіального вітчизняного телефільму, де кіномова та монтажні прийоми виглядають надмірною розкішшю чи просто нераціональним використанням часу.

Однак, по-справжньому вбивчою стає друга частина стрічки, яка присвячена ув’язненню Василя Стуса. Безумовно, навіть в найточнішому до деталей життя тієї чи іншої особистості байопіку є місце для вигадки, іноді більш ніж суттєвої. Згадаймо, наприклад, «Амадея» Мілоша Формана та «Лістоманію» Кена Рассела, в яких концентрація авторських відсебеньок була на межі фолу, що, однак, не заважало ці фільми вважати дійсно якісними та тими, що розкривають героїв. У фільмі «Заборонений» такого роду відсебенькою стають гомосексуальні стосунки не тільки ув’язнених, але й начальника табору зі своїм помічником. Саме тут стрічка з просто зробленої біографічної драми перетворюється в експлуатаційне кіно, якому, втім, не вистачає сміливості зайти надто далеко. Є і сцена знущання ув’язнених над Стусом, і відверто схожа на вторинні в’язничні трилери сцена в бані, яка здається до того ж надмірно затягнутою, та разюче дикою. Авжеж, режисер має право навіть на заборонені прийоми, які зазвичай спекулюють на глядацькій чутливості та моралі. Але у фільми Романа Бровко такі заборонені прийоми виглядають чи не єдиними авторськими. Ба більше, вони затьмарюють непогану акторську гру Дмитра Ярошенко, який зовнішньо дуже сильно схожий на самого Стуса. Патетика, що розлита в кадрі оловом, перемежовується із кітчем, який, власне, цю патетику начисто знецінює.

Своєю чергою, те що у стрічки пов’язане з геями, навіює щонайменше нерозуміння, оскільки вся гомосексуальна лінія в сюжеті густо просякнута відвертою гомофобією. Мова ненависті в дійсно важливому та актуальному для України фільмі? Все в цьому світі, виходить, можливо, а через такі моменти сприймати стрічку Бровко не виходить, принаймні критично тверезомислячому глядачеві. Фільм взагалі прагне до повної заримованості подій навколо Василя Стуса, а з ним і сьогодення, від чого «Заборонений» і взагалі перетворюється на плакат, зі всіма наслідками. Присутність у фільмі одіозної фігури Віктора Медведчука плюсів картині все одно не додає, адже цей персонаж з’являється ненадовго та й взагалі виглядає то такої міри картонним, що за умовчанням трагічна сцена суду над Василем Стусом – потенційно найсильніша у всій роботі – здається недолугою.

Безумовно, фільм про Стуса необхідний. Безумовно, ніхто не ідеальний. Та «Заборонений» – це кіно, якому просто відмовляє відчуття міри та здорового глузду там, де однаково багато має бути й першого і другого. Дивитися не можна пропускати – кому тут в правильному місці поставити має кожен, не тільки звичайний глядач, але й критичне суспільство, адже у випадку з «Забороненим» дуже важко невдачу назвати удачею, навіть з патріотичних намірів.

Заборонений
2019
режисер: Роман Бровко
жанр: байопік
у головних ролях: Дмитро Ярошенко, Віталій Салій, Олег Масленніков, Євгенія Гладій

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: