За спортивними драмами про трагедії, перемоги, поразки та успіхи завжди можна знайти спробу режисера розповісти історію про дружбу. Іноді це дружба між людьми, іноді – між людиною та автомобілем. Але романтизація цих стосунків неминуче досягає кульмінації та стає кісткою в горлі, яка врешті-решт перетворюється на купу сліз глядача, який сором’язливо прикриває їх на виході з кінозали. Уявіть, що в такому сюжеті з’являються Крістіан Бейл та Метт Деймон.
Коли за такі історії береться профі зі стажем серйозних драм, то похід в кінотеатр віщує багато емоцій. І справді, Джеймс Менголд, у якого за плечима «Логан» та «Поїзд на Юму», вміє знайти потрібні важелі та педалі, щоб майстерно побудувати історію чутливих взаємин двох гонщиків. У потрібних моментах він скидає швидкість, на серйозних сюжетних поворотах пришвидшується, тому фільм «Аутсайдери» і працює, незважаючи на кілька історичних неточностей.
Історія розгортається навколо Керола Шелбі, який був одним із гонщиків Ле-Мана у 1959 році. Компанія Форд вже вчетверте програє гонку, тому, зважаючи на його досвід, наймає Шелбі як консультанта, який допоможе створити потрібний автомобіль для перемоги. Сам головний герой сумнівається у власних силах, тож просить допомоги в Кена Майлза – механіка на всі руки та майстерного гонщика з репутацією проблемного командного гравця. Разом вони боротимуться проти бюрократичної рутини і своїх головних ворогів – часу та власного перфекціонізму. На перегонах 1966 року обидва будуть доводити, що вони кращі за Феррарі, можуть працювати в команді та виживати в 24-годинних перегонах, що забирають усі сили та нерви.
Першу половину фільму Джеймс Менголд присвячує приємним експозиціям головних героїв. У «Аутсайдерах» Шелбі та Майлз – звичайні хлопці з сусідньої вулиці, які виросли, але не перестали мріяти про мотори та постійний смак піску на зубах від перегонів на пустельних ділянках. Знайомство з персонажами може здатися задовгим, але в третьому акті стає зрозуміло, чому режисер вдався до такого рішення й не порізав добру половину зав’язки. Він турбується про своїх персонажів і хоче, щоб аудиторія турбувалася про них так само. Тому коли з Ford GT40 летять іскри й треба замінити гальма, глядач переживатиме не просто через можливу автокатастрофу, а через конкретного учасника, який може в ній травмуватися чи померти.
Менголд жертвує історичною правдою в догоду наративу. Наприклад, директора Ferrari на гонці 1966 року не було, але задля підсилення драматичності подій режисер частенько показує його в кадрі. У такий спосіб родина Майлза, яка слідкує за трансляцією перегонів, не ділить екранний простір самотужки з головними героями. Постійне збільшення стурбованих облич на екрані таки додає динаміки фільму, який незважаючи на великий хронометраж, жодного разу не змушує поглянути на годинник.
Ну, і незайва сентиментальність робить взаємини Шелбі та Майлза такими ж знайомими, як дружбу доктора Хауса та Вілсона з відомого серіалу. Це справжній броманс, що підсилюється органічністю Крістіана Бейла та Метта Деймона в кадрі. Їм достатньо просто з’явитися на екрані разом, і відразу стає легко повірити в їхню довгу історію ворожості та приязні. І так, це не заявлена в оригінальній назві битва між Фордом та Феррарі. У кількох країнах стрічка виходила з назвою «Ле-Ман 66», що теж не зовсім відповідає дійсності. Український дистриб’ютор чи не вперше вдало локалізував назву, максимально наблизившись до змісту.
Ці події шістдесятих давно просилася на екран, але Джеймсу Менголду треба було спершу довести свою значущість на посаді постановника фільмів про Росомаху, аби студія видала йому солідний бюджет та першокласних акторів для спортивної драми. Та надії цілком виправдалися. 24-годинні перегони самі собою були міцним підґрунтям для видовищного бойовика. У 1955 році, наприклад, трапилася одна з найбільших аварій в історії автоспорту, у якій загинуло 83 особи. Гонки на витривалість – це небезпечне явище, але якщо в них брали участь ще й ідеалісти, то для екранізацій таких оповідей не треба вмовляти глядачів пити заспокійливе.
«Аутсайдери» дуже вдало склалися як кіно, прицілене на нагородний сезон. Однак приціл наведений ситуативно. У випадку Менголда фільм вдався завдяки відмінному монтажу та сценарію, який вкрай рідко просідає на початку, але мчить так круто, що й слід від перших вражень прохолов. Наприкінці, без патетичних промов, стрічка скидається на «Роккі Бальбоа», де передусім цінується власна перемога над самим собою. Позаяк жанр спортивної драми переживає не найкращі часи, цей урок видається надзвичайно цінним. А якщо додати до цього збитого коктейлю ще й емоційний запал персонажів, які інтонаційно стають близькими глядачу, перед нами постає чи не один із кращих жанрових фільмів цього року. Навіть якщо тема перегонів не має жодного інтересу для вас, Джеймс Менголд зробить усе, аби цей інтерес привернути. Бо це фільм не про автомобілі, гонки чи проєктування ідеальної формули успіху. «Аутсайдери» – це стрічка про внутрішні перемоги та їхню цінність, яка часто буває більшою, ніж відкриття шампанського на автотреках.
