Гаспар Ное: «Ви можете назвати це «найгіршим від Гаспара Ное»

Французський режисер про стрічку «Екстаз»

Після трирічної перерви у прокат вийшла нова стрічка Гаспара Ное «Екстаз». Усю свою кар’єру режисер вміло заставляв глядача ніяковіти: у «Незворотності» затяжною сценою ґвалтування Моніки Белуччі, у «Вході в порожнечу» – візуальною складовою, близькою до шаманського трансу або наркотичного сп’яніння, а у «Любові» – напрочуд відвертими сценами сексу. В «Екстазі» він не зупиняється на досягненнях минулого і показує, як в один момент весела вечірка з танцями може перетворитися на справжнє пекло, та як наркотики можуть впливати на свідомість та поведінку людини. Ми зібрали найцікавіші питання, які ставили в інтерв’ю з режисером журналісти іноземних видань про кіно та культуру, аби допомогти розібратися у мікросвіті, що створив Ное.

Як у вас виникла ідея для фільму?

Було схоже на те, як ми готувалися до «Незворотності». Іноді сформовуються багато різноманітних проектів в один – ідеї документального фільму: фільму про невдалий шаманський тріп, однак не мюзиклу. Я терпіти не можу мюзикли, але люблю танці, адже це універсальна мова тіла, яка може бути дуже багатою, хоч часом і незвичною. Деякі танцюристи, як ті, яких я зняв, по-справжньому гіпнотизують мене. Я люблю дивитися на них. Щоб створити успішну стрічку, ти маєш любити людей, яких знімаєш, тому я і подумав про фільм виключно із танцюристами в контексті дрібної злочинності. Я придумав це в кінці грудня, і на початку січня ми розпочали підготовку до фільму.

Все було готово за чотири тижні, ми провели кастинг, і зняли все протягом 15 днів у лютому. Отже, від початку до кінця фільм пройшов етапи від пред-продюсування до пост-продакшена за чотири місяці.

Що змусило вас зняти фільм про танцюристів?

Я ніколи не думав, що зроблю фільм про танці, але минулого грудня мене запросили на бал вогерів [vogue – стиль танців] у Парижі, і мене знесло енергетикою, що там була. Більшість людей були або чорними, або арабами, геї та лезбійки, а натовп танцював настільки шалено, що я подумав, це найкраща вечірка, на якій я коли-небудь був. Це і стало відправною точкою. Потім я почав шукати танцюристів і знайшов росіянку (Шарлін Темпл), яка зіграла Івану, датчанку (Теа Карла Шотт), яка зіграла Псіхею, і акробата з Конго, для якого ми спеціально робили візу, щоб він зміг знятися у фільмі.

А що на рахунок Софії Бутелли, яка зіграла головну героїню Сільву?

Я ніколи не бачив фільми, де вона грала, і знав її тільки як найкращу хіп-хоп танцівницю Франції. Вона там справжній герой. Тож я звернувся до неї, щоб вона зіграла у фільмі і була хореографом, але вона звільнилась тільки за чотири дні до зйомок. У якості хореографа вона порекомендувала Ніну МакНілі, яка поставила імпровізаційну сцену-відкриття в останній момент. Стріт-денсери зазвичай танцюють поодинці, але, я гадав, було б чудово зібрати їх усіх в одну групу, поєднавши їхні різноманітні рухи. Коли я бачу, як вони танцюють разом, це неймовірно гіпнотизує мене.

Щоб створити успішну стрічку, ти маєш любити людей, яких знімаєш

Де ви черпали натхнення для фільму?

Із багатьох фільмів 70-х. Таких як «Пекло в піднебессі», «Пригода «Посейдона», стрічці Девіда Кроненберга «Судоми». Вони всі про людей, яких щось об’єднує і руйнує у другій половині стрічки. Щось на кшталт біблійської історії про Вавилонську вежу. Людство може створювати великі речі. А потім, під впливом алкоголю, або після нещасного випадку, усе руйнується.

Відкриваючий танець справді зриває дах. Він знятий одним протяжним дублем на десять хвилин камерою, що крутиться у повітрі, щоб засняти всю сцену. Як довго ви готували цю сцену?

Ми працювали над нею протягом трьох днів, але тільки 15 із 21 танцюристів були присутні на репетиціях. У день зйомки усі прокинулись о 7-й чи 8-й ранку, і ми розпочали знімати десь близько полудня. Ми зробили 16 дублів, і кожен із них був кращим за попередній. Ми закінчили знімати опівночі, і 15-й дубль увійшов у фільм. Знімали на короткофокусні об’єктиви і дуже широкий формат, після закінчення ми перекадрували деякі з кадрів у постобробці, щоб навести фокус на окремих танцівників сцени.

Що вас наштовхує на зйомку довгими дублями?

Я був дуже вражений стрічкою «Вікторія», яка триває дві години і сорок хвилин. Як хтось може просто слідувати за акторами із камерою? Є небагато фільмів, які зроблені одним майстер-планом. Один із них знятий Сокуровим [мова йде про стрічку «Російський ковчег»], він класний, але зроблений надто зрежесованим одним дублем. Цей фільм насправді дуже вразив мене. Якщо хтось може зняти стрічку тривалістю в дві години сорок хвилин одним майстер-планом, чому я не можу зробити тривалістю в 42 хвилини?

кадр із стрічки «Вікторія», 2015

У інших інтерв’ю ви згадуєте, що не робите сторі-борди для своїх фільмів із подіями що, здавалось би, відбуваються у реальному часі. Не було ніякого плану дій взагалі?

Не було навіть сценарію, але ми знали сюжетну лінію. Я знав початкову точку, та чим все має закінчитися, але я не знав, що буде у середині. Наприклад, спочатку я думав, що персонаж Софії Буттели прокинеться з хлопцем, а згодом я подумав, що це могла б бути і дівчина. Коли я зустрів танцівницю росіянку, я спитав Софію, чи не проти вона бути з нею, тому все відбулося досить органічно. Потім я не знав, як закінчиться історія діджея… О, мабуть він має бути з молодою дівчиною… Але все було відзнято в хронологічній послідовності з відкритою можливістю для будь-яких змін.

Щоб створити фільм, відштовхуючись від сценарію, ти вирішуєш, у якій послідовності все робити відповідно до знімального майданчику, локації, наявності всіх акторів та акторок. У нашому випадку вони були вільні протягом 15 днів, і все відбувалося на одній локації. Тому було легко знімати саме так, як ми це робили, що залишало місце для маневрів та ідей, які приходили нам у голову, і які ми мали змогу втілити, наприклад, додавання історій у сюжет, або смерті персонажів і тому подібне.

кадри зі зйомок «Екстазу»

Головні титри в «Екстазі», які включають емоджі для кожного імені, вспливають посередині фільму. До сих пір я не бачив нічого подібного.

Якщо ти створюєш кіно, ти не плануєш копіювати щось, що хто-небудь вже робив. Хоча в «Екстазі» я повторював сам за собою безліч разів. Ви можете назвати це «найгіршим від Гаспара Ное». Але з практичної точки зору стрічка поділена на дві частини, і я дуже хотів зробити паузу між ними, тому додавання титрів стало одним із способів втілити задумане.

У чому ваш підхід, як режисера, до збереження такої тональності, що поєднує по-справжньому приємні моменти на початку, даючи зрозуміти, що трохи пізніше стане неприємно?

Якщо ви вільні, бо не прикуті до сценарія, який маєте написати перед зйомками, і ваші продюсери не кажуть: «Не ходи туди, а ходи сюди», ви маєте змогу виражати себе відповідно до того, що вважаєте важливим для себе в даний момент. Фільм міг би бути набагато страшнішим або дотепнішим, міг би містити більше позитиву чи негативу, але знову ж таки: якщо ви вільні і працюєте з командою, яка зацікавлена у створенні колективного проекту – я використовував імпровізовані діалоги, найкращі моменти імпровізації танців – тоді те, що ми отримуємо у результаті, стає так званою персоналізацією, або харизмою, або вираженням страхів та бажань. У даному фільмі я хотів робити саме це. Люди зазвичай кажуть, що мої жарти важкі, але вони смішні. Фільм смішний. Одного дня я зроблю серйозний фільм як-то Ганеке може зробити, але навіть коли я дивлюсь його фільми, я сміюсь. Коли я дививився нову стрічку фон Трієра у Каннах, я сміявся протягом усього часу, але деякі люди гадають, що «в цілому, це серйозний кошмар»… Моє сприйняття інакше.

Ваша камера, спрямована на танцюристів, передає такий захват.

Я зробив усю операторську роботу власноруч! Бенуа Дебі [постійний оператор Гаспара Ное] займався світлом, але я постійно рухав камеру вслід за танцюристами. Але так, стрічка схожа на потяг-привид: ти знаєш, що з тобою нічого поганого не станеться. Перша частина стрічки схожа на радісні американські гірки, але згодом ти потрапляєш у лякаюче продовження. Коли я побачив фільм «Будинок, який побудував Джек», де було багацько послідовних насильницьких сцен, я не міг перестати сміятися: ти знаєш, що це всього-на-всього фільм, і діти, яких застрілюють у фільмі, насправді не померли, ти знаєш, що у качки насправді не відрізали лапу, ти знаєш, що ніхто не постраждав під час зйомок, і саме тому це також і радісно. Було б дуже жорсткого, якби це був документальний фільм!

В «Екстазі» я повторював сам за собою безліч разів

Як ви гадаєте стрічка про вживання наркотиків чи алкоголю?

Це більше про алкоголь. Я перепробував усі різновиди наркотичного досвіду. Це було частиною дослідження перед «Входом у порожнечу», але ці пошуки тривали 15 років, і я насолоджувався ними. Мені потрібна була причина, щоб пройти через це. Я гадаю, найбільш божевільний колективний досвід, який в мене коли-небудь був, трапився під час шаманського сеансу, коли ми пили аяхуаска з друзями у Парижі. 99 відсотків часу у тебе бед-тріп; це була найстрашніша ніч, яку я розділив із багатьма своїми друзями. Крім того, я мав дуже жахливий досвід із людьми, які не можуть впоратися з алкоголем. Деякі насправді починають діяти на межі, стають жорстокими та перетворюються на монстрів. На ранок вони просто роблять вигляд, що це було затьмарення.
Ви знаєте, є деякі особливості, які підсилюють водка чи текіла. Одного дня ми пили напій із аяхуаска, але шаман цю пляшку отримав від когось, і потім усім в кімнаті було погано. Це була подорож у пекло. Деякі з людей намагалися покінчити з собою. Мені здавалося, ніби я був на Тітаніку. Хтось викликав копів. Тоді копи подумали, що це якісь божевільні і не звернули уваги. Коли ти повертаєшся з цих пекельних марень, ти щасливий, що це був лише сон, і наскільки б не було божевільно чи яскраво, ти повернешся до реального життя і будеш почуватися, ніби в утробі матері, у безпечному місці, і втратиш своє почуття страху, тому що скажеш собі: «Це лише гра». Це відбувається підсвідомо і іноді – надзвичайно схематично. Ми були в середині джунглів, там були індійці, і ми серед дерев, павуків, що повсюду, комарів. Тоді ти приймаєш напій і почуваєшся немов у відеогрі з літаючими тарілками. Чому я переніс ці видіння у джунглі? В кінці-кінців це схоже на вуду-транс.

Як ви гадаєте, стрічку можна назвати горором?

Психологічним горором, так. Це жанр, який мені дуже подобається. Я звик дивитися багато горорів ще з підліткового віку, деякі з них вражали більше за інші. Я хотів би передивлятися фільми Ромеро, Даріо Ардженто, «Голову-гумку» знову і знову. Одержимість, огида, фріки. Я був одержимий майстрами горору настільки, наскільки і такими режисерами як Кубрік, Фасбіндер і Пазоліні. Але правда в тому, що мене мене насправді лякає як глядача з точки зору адреналіну, який виробляється в мозку, коли ми дивимось на плаский екран із акторами, які вдають, що переживають певний досвід, і набагато сильніше мене лякає перегляд психологічних горорів на кшталт «Чотири місяці, три тижні та два дні» та «Кохання» Ганеке, ніж коли я дивлюсь горори, або слешери, чи зомбі-фільми.

У даному фільмі все це може відбуватися насправді, однак він і має атмосферу горор-фільму. Як раз сьогодні вранці я читав статтю, написану другом із Італії, якого я пропустив на показі у Каннах. Там була одна річ, яка мені сподобалась: він сказав, що цей фільм можна розглядати як італійське джалло, тому що там був лише один убивця – у цьому випадку це був психологічний намір одного з членів трупи. Ви отримуєте відповідь в останній момент стрічки, хто з них втілення зла, і це не той, про кого ви думаєте. Він сказав, що це наче відродження італійського жанру джалло з музикою і танцюристами. Це подібно до «Суспірії», дія якої відбувається у школі танців.

кадр із стрічки «Суспірія», 1971

На самому початку таке відчуття непередбачуваності того, що трапиться: жінка плаче у снігу, з’являються фінальні титри, проводиться довготривале інтерв’ю з кожним із танцюристів.

Що ж, я дивлюсь на фільм як на книгу, і це був пролог, або кінець епілогу, біографії, або додавання персональних нотаток. У випадку із цим фільмом, першої перебільшеної сцени з кров’ю, плачем на снігу не мало б бути. Сніг у Парижі був тільки протягом перших двох днів, я думаю, ця сцена виникла тільки завдяки погоді. Ми взяли дрон та зняли дівчину у снігу згори. Спочатку я не знав, як використати цей футаж у фільмі. Пізніше у стрічці, коли вони відкривали двері, я подумав, що це може вписатися у попередні кадри, якщо ми згребемо весь сніг до дверей і зробимо вигляд, що вони замкнені, тож ми взяли снігоочисник і відтворили це.

Коли люди думають, що це була відсилка до «Сяйва», вони помиляються. Мені подобалась ідея позбутися початкових титрів. Я ненавиджу фінальні титри. Мені подобаються фільми 40-х, 50-х, у яких все може закінчитися раптово. Тож я знав, як я хочу закінчити фільм. Я знайшов щось на кшталт пентаграми, яку я міг вставити перед тим, як почнеться фільм. Як в «Омені», це передує тому, що все буде погано, що буде велика драма і світ перетвориться на пекло.

Коли люди думають, що це була відсилка до «Сяйва», вони помиляються.
Інтерв’ю з танцюристами, яке ви бачите до того, теж не мало бути у фільмі. Але мій лінійний продюсер, найкращий друг, партнер-по-кримінальному, Серж, сказав, що каст настільки крутий, і він хотів би, щоб вони більше говорили у фільмі, тож запропонував їх інтерв’ювати для можливого додатку на DVD-релізі. І ми почали їх інтерв’ювати, немов на кастінг-сессії. Це була ідея, до якої ми дійшли за тиждень до зйомок. У нас була готова камера, тож поступово ми задавали питання кожному із них. Все створювалось в один момент, це був колективний процес. Наприклад, французький прапор, який ви бачите, був ненавмисним. Ми намагалися вирішити, який фон буде кращим для кутка діджея: ми пробували і червоний, і блакитний, і сірий, а потім комусь прийшла ідея використати прапор.

Тож у папорі не було жодного символізму?

Щодня знімальний майданчик був схожий на мікросвіт. У вогінгу є сім’ї, і все схоже на таке собі лоно. Можна сказати, що всі працюють у маленькому затишному просторі. Я гадаю, ви могли б пов’язати лоно з нацією. Фільм був знятий та спродюсований у Франції. Я дуже щасливий, що живу тут. Я не бачу цей фільм спродюсованим деінде, окрім Франції. Його неможливо було б зняти у Штатах. Або як із моїм попереднім фільмом «Любов»: я б ніколи не уявив, що це відбувається там або у Великобританії. Тож, я щасливий бути повністю французським режисером. Певно, якщо б я жив у Берліні, я б втулив туди німецький прапор. Мені подобається кольори німецького прапору.

Ви усвідомлено вирішили зобразити менше сексу у фільмі? Це відповідь «Любові»?

Ніколи не хочеться робити один і той самий фільм. На додачу, ерегований пеніс з’явився ще у «Одному проти всіх», трохи більше – у «Незворотності», він був майже у всіх моїх фільмах, це головна причина. Це сильно відвернуло увагу від «Любові», звісно, особливо американської преси, яка питала «Чому ви показуєте чоловічий статевий орган?». Нібито є різниця між вухом чоловіка, його руками чи пенісом! Ви бачите, і я не хотів щоб, преса концентрувалась тільки на цьому. Але, мабуть, у наступному проекті я поверну сцени сексу!

Яка частина стрічки є правдою, і наскільки багато вигадки?

Це цілком правдива історія, але дещо перебільшена. Я знехтував початковою кількістю людей. Ми додали багато персональних історій. Фільм заснований на реальних подіях, але я трохи все змінив. Як і в реальному житті, більшість танцюристів були білими. Кожного дня ми читаємо в газетах про події, які могли б стати чудовими фільмами. Але якщо ви хочете передати справжню історію, ви маєте зберігати імена і мати повагу до чужого особистого життя. Особливо у суперечливих випадках ви накладаєте власне сприйняття, тому якщо ви не обмежені ситуацією, зміни – це добре. У мене були цілі коробки з усіма газетними вирізками, і через кілька років я, можливо, до них повернуся і подивлюся, що ще зможу додати. Можливо, це буде сімейна драма… Тож, ні, не зовсім реальна історія.

У вас є ідеї для наступного проекту?

Була одна, яку я розглядав, але в неї схожий наратив з «Екстазом», і це дуже темний проект. Проект мрії – це фільм, який ви ніколи не бачили. Не хочеться робити ремейк, або щось схоже. Хочеться створити хорошу, зворушливу ідею, якої до цього ще не було.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: