Здивуй мене: 10 найдивніших фільмів

Лінч, Брюс Ла Брюс та Том Зікс за межами уяви

Безумовно, у кінознавстві немає такого поняття як «дивне кіно»: є експериментальне, трансгресивне та інші. Категорії дивацтва тих чи тих кінематографічних творів все ж таки визначаються на індивідуальному рівні. Адже те, що для одного глядача може бути надто нестандартним, іншим же буде сприйматися як безперечний шедевр, у якому немає нічого, що викликає когнітивний дисонанс (і добре, якщо тільки його). Втім, прикладів по-справжньому дивного, дикого і навіть на сьогодні незвичайного кіно більш ніж достатньо, тому хочеться детальніше розповісти про деякі з них. 

Внутрішня імперія

Ім’я Девіда Лінча – синонім дивного кіно. А тригодинна, знята на цифрову камеру, «Внутрішня імперія», його останній на сьогодні повнометражний фільм, стала квінтесенцією всіх його кінематографічних поглядів та пошуків. Імперія пристрастей і людських пороків – це те, чим є Внутрішня імперія за Лінчем. Кого з героїв цієї картини не спитай – стане ясно, що для протагоністів у всесвіті Лінча ніколи не було і місця. Ніккі – акторка, що прагне більшої слави, грошей, готова на все заради бажаної ролі, навіть якщо ціна за неї буде висока: її життя і розум. У ній втілені жадібність та сліпота. Девон Берк – самозакоханий, егоїстичний, егоцентричний актор, мабуть, давно продав свою душу навіть не за геніальність, але за її відблиск. Він – очевидне втілення похоті та гордині. У Кінгслі Стюарті Лінч втілює смуток і гнів від неможливості створити те, що він бажає, але лише до певного часу. Ним опановує заздрість, як і Доріс Сайд, яка йде на вбивство, прирікаючи себе надалі на нікчемне небуття. У фіналі фільму Лінч повертається до думки про Голлівуд як місто мертвих, бо «фільм у фільмі» завершується безславною смертю на Алеї Слави.

2006

Inland empire

режисер: Девід Лінч
жанр: детективна драма
у головних ролях: Лора Дерн, Джастін Теру, Джеремі Айронс

Тецуо — залізна людина

Дебютна картина японського режисера Сінья Цукамото «Тецуо  залізна людина» має велике значення для світового кіберпанку. Вона являє собою хтонічну суміш перверсивного насильства і жахів постіндустріального суспільства. Перший фільм про Тецуо став по-справжньому культовим серед синефілів дев’яностих, а Цукамото – безперечним лідером японського кіберпанку, очищеного від всякого прихованого гламуру. «Коли я зробив першого «Тецуо», я не знав слова «кіберпанк». Я просто читав андеграундні журнали, і тоді мені спала на думку ідея трансформації. Але до часу створення другого «Тецуо» з’явилися великі кіберпанкові фільми. Тоді ж мене почали запрошувати на великі міжнародні кінофестивалі. Моя тема універсальна, але фестивальні люди сказали: ти робиш кіно про Токіо. І ось я зрозумів, що хочу робити фільм в Токіо і про Токіо. Перші два фільми трилогії розповідають в основному про взаємовідносини між людяністю і технологіями. Якщо між ними немає балансу, то буде занадто багато насильства. У третьому «Тецуо» для мене дуже важлива ідея війни. Солдати Другої світової майже всі вже померли, а тим, хто застав війну в дитячому віці, теж вже за сімдесят. Тому пам’ять про війну поступово зникає, люди не сприймають війну як певну реальність. Але у мене є страх перед війною, мій особистий страх. Взагалі після народження дитини мої страхи стали набагато, набагато більше», зізнавався в інтерв’ю режисер.

1989

Tetsuo: The Iron Man

режисер: Сінья Цукамото
жанр: наукова фантастика

Тату, помер дід Мороз

Некрореалізм безумовне явище не тільки в пострадянському кінематографі, а й мистецтві в цілому, що пропонує підготовленому глядачеві вихід за рамки і без того вельми похмурої дійсності суворих дев’яностих. «Тату, помер дід Мороз» 1991 року головний фільм некрореалістічного напрямку, знятий Євгеном Юфітом і Володимиром Масловим. У стрічці, мабуть, занадто вільно адаптоване під бунтарську монохромну кіномову оповідання Олексія Товстого «Сім’я вовкулака», яке за рік до того  було екранізоване Ігорем Шавлаком у декораціях дикого пострадянського побуту. Водночас, міфологічні єства вовкулаки у кінокартині Юфіта, як і у стрічці Шавлака, відсутні. До чого ця міфологічна єресь, якщо сама людина породжує в самому собі монстра, і цей homo novus набагато небезпечніший, ніж будь-які штучні істоти? Ритм фільму це повільне ковзання у сон в дусі dance macabre, стиль – монохромне і статичне спостереження за тим, як бажання вигнати з себе життя поступово змінює людину.

1991

Папа, умер Дед Мороз

режисер: Євген Юфіт
жанр: горор
у головних ролях: Іван Ганжа, Анатолій Єгоров, Борис Ільясов

Сінгапурський слінг

«Сінгапурський слінг» грецького режисера Нікоса Ніколаїдіса увібрав в себе усю можливу поліжанровість і поліфонічність. Від жахів фільм взяв нудотний натуралізм і психоделічні аберації свідомості, жорстке насильство в кращому дусі підпільних жахів німецького виробництва. Від нуару атмосферу, напругу і саспенс, які у фіналі дарують шокуючу розв’язку. А від комедії соціальну сатиру традицій і побуту вищого світу і гротеск, який межує із театром абсурду Беккета та Іонеско і авангардною манерою постановки. Ніколаїдіс – не тільки ім’я режисера, а і головного героя, якому відведена така собі нетривіальна роль спостерігача і співучасника водночас всіх безумств, що нагадують фрік-шоу в дусі Уотерса і Альмодовара.

1990

Singapore Sling

режисер: Нікос Ніколаїдіс
жанр: трилер

Селіна і Жюлі зовсім забрехалися

Про Жака Ріветта можна говорити і писати довго, але в першу чергу його треба дивитися, оскільки його кінематограф, який спирається на інтуїтивне сприйняття, дає глядачеві унікальний синефільський досвід. Фільм «Селіна і Жюлі зовсім забрехалися» 1974 року демонструє одночасно вигадку і реальність, які густо замішані на маніакальній авторській ідеї абсолютної природності, фактично – чистого кінематографу. Цей програмний фільм Ріветта виявляється практично віддзеркаленням «Минулого року в Марієнбаді» Алена Рене не лише за рахунок своєї позажанрової сутності, але і переплетення в тугі морські вузли безлічі альтернативних реальностей. Однак, на відміну від Рене, фільм Ріветта менш абстрактний, менш умовний, та рухливий в своїх привітних зіткненнях із плоттю буття поза кадром.

1974

Céline et Julie vont en bateau

режисер: Жак Ріветт
жанр: фантастична драма

Місячний П'єро

Стрічка «Місячний П’єро» з одного боку претендує на звання найбільш радикального і шокуючого фільму у всій кар’єрі Ла Брюса. Вона фактично повертає до витоків його творчості:  до «Супер 8 1/2» і «Білого Хастлера», які у свою чергу підігравали традиціям і вишукуванням Енді Ворхола і Кеннета Енгера. Однак, у «Місячному П’єро», спочатку налаштованому самим Шенбергом на експресіоністську хвилю, Ла Брюс прагне зовсім перебудувати і переформатувати кінематограф як такий. Він оманливо висуває на перший план у перші хвилини дії зримий сюжет (що буде зрештою відкинуто, за непотрібністю), споруджуючи незвично надлишковий умоглядний концепт.

2014

Pierrot Lunaire

режисер: Брюс Ла Брюс
жанр: мюзикл
у головних ролях: Брюс Ла Брюс

Шрамм

Фільм «Шрамм» 1993 року німецького некрореаліста Йорга Буттгерайта говорить про тотальну соціальну відчуженість кіномовою екстремальної образності, виходячи за межі внутрішньої зламаної логіки окремо взятого серійного маніяка. «Шрамм» – така собі перифраза культового «Таксиста» Мартіна Скорсезе на рівні зовнішньої фабули. При цьому стрічка геть відкидає його зайву стильову пасіонарність разом з лінійністю, та уникаючи неохайного реалізму раннього Херцога з його тягою часом до очевидного побутового примітивізму. Це надзвичайно дивне і сміливе кіно, яке до того ж відрізняється лаконічним хронометражем: усього-на-всього 69 хвилин.

1993

Schramm

режисер: Йорг Буттгерайт
жанр: горор

Дивний колір сліз твого тіла

Після свого гучного фестивального дебюту з фільмом «Гіркота» 2009 року бельгійський режисерський дует Елен Катті і Брюно Форзані продовжив свої пошуки в жанрі джалло, знятого з позиції сінефіла у ХХI сторіччі. Дорікати стрічці «Дивний колір сліз твого тіла» в безглуздості, в красі заради краси, в кислоті заради кислоти врешті-решт було б просто дивно і навіть нелогічно, бо в пору надзвичайної відсутності новизни і оригінальності в жанрі ця стрічка мимоволі сприймається як свіжий подих, як просочене озоном після дощу вуличне повітря. Де Лаура? Хто Лаура? Ці питання не риторичні зовсім, бо кожен глядач в змозі знайти свою аргументовану відповідь.

2013

The Strange Colour of Your Body's Tears

режисер: Елен Катті, Брюно Форзані
жанр: детективний трилер
у головних ролях: Брюс Ла Брюс

Людська багатоніжка

«Людська багатоніжка» режисера Тома Зікса – стрічка, яка відразу стала ледь не об’єктом культу. Заразом стрічка принесла славу Зіксу, що до того знімав лише незрозумілі гей-мелодрами. Цей горор, завдяки своєму дивному та провокаційному сюжету та його реалізації на межі здорового глузду та смаку неможливо ігнорувати, враховуючи, як швидко він став справжнім явищем. Втім, доволі часто весь предмет дискусії щодо стрічки обмежується фразами штибу «Як таке можна показувати?» та «Навіщо так огидно?». Такі питання – не дивина, адже не в кожній стрічці побачиш як дивний та божевільний лікар зшиває героїв в одне ціле, м’яко кажучи, не дуже типовим методом. Однак, у своїй картині Зікс лише продовжує естетику Уотерса, Кроненберга та Пазоліні. Тож «Людська багатоніжка» (як фільм 2009 року, так і вся трилогія) – це, перш за все, прояв авторського бажання вийти за межі дозволеного, граючись з мовою та матерією кінематографу.

2009

The Human Centipede

режисер: Том Зікс
жанр: слешер

Поле в Англії

Для англійського режисера Бена Вітлі стрічка «Поле в Англії» стала прикладом не менш тотального авторського підходу, ніж попередні фільми: «Список смертників» та «Один! Два! Три! Помри!». Сюжет стрічки з самого початку не є простим: помічник алхіміка під час громадянської війни стає дезертиром. На своєму шляху він зустрічає майже таких як сам людей, які згодом невеликою компанією залишаються на самоті посеред поля, де, як їм стає відомо, схоронений скарб. Втім, знайти його буде не так просто, коли  божевілля починає володарювати над цими дезертирами. Стрічка Вітлі – це такий собі епігон Террі Гілліама, Алехандро Ходоровського та Кена Рассела, у якому режисер у дивній галюциногенній манері ретранслює ідеї невблаганності людської долі та влади фатуму над людиною, якщо навіть цей фатум – поле, де можна знайти різного роду небезпечні трави та гриби.

2013

A Field in England

режисер: Бен Вітлі
жанр: драматичний трилер
у головних ролях: Майкл Смійлі, Ріс Шірсміт

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: