«Диско-Бой» – естетичне, але багато в чому дивне кіно. Ми помітили його ще на Берлінале, де нас зацікавили неонові стоп-кадри та Франц Роговський у головній ролі. Очікування були високі, бо не так часто дебюти потрапляють одразу в основний конкурс.
За сюжетом білорус Алєксєй (Франц Роговський – «Ундіна») перетинає кордон з Польщею, щоб дістатися до Європи. Тернистим шляхом до зірок він вступає у в Іноземний легіон – місце, де омріяне французьке громадянство стає ближче. В перервах між жорсткою службою, яка стирає все минуле, він застрягає в клубних пригодах та відчутті провини за перше вбивство на завданні в Африці.
Ми поговорили з режисером «Диско-Боя» Джакомо Аббруццезе про те, чому італієць зробив головного персонажа білорусом та чому його зіграв саме німець Франц Роговський. А також про те, як життя в Ізраїлі та Палестині змінило бачення світу Аббруццезе.
Я знаю, що ідея для цього фільму до вас прийшла в Києві у 2012-му, коли на фестивалі «Молодість» премʼєрився ваш короткометражний фільм «Феєрверк».
Насправді, ідея виникла не в Києві, але там сталася важлива подія для створення фільму. Я зустрів дисидента з Білорусі, який запросив мене показати фільм у своїй країні. Через декілька місяців ми провели досить секретний показ «Феєрверку» . Тоді ж, 11 років тому, я познайомився з людьми, які мали друзів, що пройшли службу в Іноземному легіоні, але повернулися до Білорусі. Багато хто з них все ще хотів отримати французький паспорт. Найбільше мене зворушило те, що ці люди дивилися фільми, читали книжки і ніби не сильно відрізнялися від мене. Але в мене було італійське громадянство, а в них білоруське – те, яке обмежує їх здатність змінювати країну проживання.
Я думав який фільм можу зробити у Франції, щоб він мав сенс і жоден француз не зробив би його краще
Тобто, ваш головний герой білорус тільки через ці теплі почуття до ваших знайомих?
Це колективний портрет, як на мене, але так, людей, яких я тоді зустрів. Також я надихнувся історією хлопця, з яким познайомився в клубі в Італії – він був танцюристом і розповів мені про своє військове минуле.
І він теж був з Білорусі?
Ні, він італієць.
Можливо це моя лише моя точка зору, але я вважаю, що вибір білоруса як головного героя з вашою сторони досить дивний. Ви італієць, який живе наразі у Франції. Ви вважаєте, що у вас, як італійця, немає проблем вкорінитися в інших європейських країнах?
Я хотів загострити та посилити його статус, але він міг би бути з росії чи іншої країни. Герой італієць, який одночасно є військовим та танцівником – мене мало цікавив. А от договір з дияволом в обмін на французький паспорт виглядає сильніше. Відтоді як я живу в Парижі, я думав який фільм можу зробити у Франції, щоб він мав сенс і жоден француз не зробив би його краще. І коли я придумав «Диско-Бой», я зрозумів, що можу подивитися на життя тут з перспективи іноземця. Навіть білоруса у Франції я розумію краще, ніж корінні парижани.
Мені згадується переможець цьогорічних Канн, фільм «Анатомія падіння», де головна героїня – німкеня, яка проходить крізь судовий процес у Франції. Для неї її німецьке походження – проблема, хоча вона теж європейка. Ви не думали, що ваш повнометражний дебют був би кращим, якщо б у ньому була присутня ваша перспектива?
Італійці можуть спокійно жити у Франції, якщо вони того хочуть. Тож це була би зовсім інша перспектива. І мене дійсно цікавило кіно про іноземця, бо мені подобається проєктувати себе в інші життя, дивитися на світ під різними кутами. І це дуже важливо в моїй роботі. Але не переживайте, події мого наступного фільму будуть відбуватися в Італії.
Ви жили та працювали в Ізраїлі та Палестині. Цей період життя знайшов місце для відображення у вашому фільмі?
Гадаю, що для мене це був дуже-дуже важливий час. Після цих кількох років життя моє бачення світу [стало] більш політичним. Я навчився не довіряти лише тому, що читаю і тому, що стверджують західні ЗМІ. Але я також навчився дивитися на ситуацію власними очима та оцінювати складність реальності.
Я не хочу починати дискусію про сьогоднішні події між Палестиною та Ізраїлем, бо це довга розмова, але важливо сказати, що велика частина правди не була розказана чи написана. Це подібно до того, що сталося з історією людства загалом – лише переможець пише історію. І якщо ми не розуміємо цих вагомих речей, ми постійно будемо повертатися до колоніалізму та ідей етнічного верховенства.
Я навчився не довіряти лише тому, що читаю і тому, що стверджують західні ЗМІ
Чим ви займалися в Ізраїлі?
Я спершу працював фотографом, а потім почав будувати карʼєру на палестинському телебаченні, а також викладав. Я жив одночасно в Єрусалимі, у Рамаллі та у Віфлеємі. І так, я не араб, я не єврей, я не маю прямого стосунку до жодного з цих народів. Я просто був спостерігачем.
Коли я був там, то був свідком багатьох історій з теперішнього і минулого, які, можливо, ніколи не були розказані. Я був шокований наскільки вони були очевидні, але все одно приховані. З цього і виростають війни: коли люди перестають говорити та розповідати історії. Ось чому я вважаю, що важливо зустрічатися з іншими, досліджувати світ і спілкуватися. Тому, що це єдиний шлях, де ми можемо мати багатовимірне розуміння реальності та уникнути спрощення, яке фактично призводить до війни.
Як ваші постійна міграція та життя в різних країнах відобразилися у фільмі?
Я допитливий і дуже відкритий до людей. Я не люблю залишатися в зоні комфорту. Коли я був молодшим, то ускладнював та навіть наражав своє життя на небезпеку. Але це про мене, а не про історії. Їх в мене повно. Я не дивлюся фільми, щоб покращити режисуру. Фільми, книги і мистецтво, які я люблю формують мене, але не мої твори. Відтворювати виходить природньо, хоча я не дуже системна людина. Таким організованим в мене виходить лише кіновиробництво. Все інше завжди інтуїтивно – хоч переїзд, хоч герой білорус. Я спираюся на те, що всередині мене резонує.
Ваш персонаж, Алєксєй, він же теж такий? Ви хотіли втілити себе у своєму герої?
Я не дуже аналізую себе, тому не впевнений, що проєктую себе кудись, тим паче в історію. Звісно, я завжди відчуваю близькість зі своїми героями. Вони ніколи не є жертвами. Вони зберігають свою пристрасть і борються за неї. І це для мене дуже важливо. Я походжу з робітничого класу і відчуваю, коли фільм знімає буржуазія. Я можу це помітити за тим, як у мене намагаються викликати жалість. Мене не цікавить жалість. Мене більше цікавить бажання, боротьба та внутрішній конфлікт мого героя.
Алєксєй – це найманець, йому платять за війну. Він не солдат своєї країни, він несе смерть за гроші та паспорт.
Але мені було цікаво попрацювати над таким персонажем, тому що навіть у цій людині можна знайти людяність. Коли його головною задачею є виконання наказів – він не відчуває де те, що він має робити як воїн закінчується, і починається загальна людяність. Як, наприклад, [рішення] врятувати чи не врятувати село, яке палає.
До речі, питання порятунку міста мені близько і, напевно, я притягнув його з власного досвіду. Я родом з міста, яке було зруйноване індустріалізацією та забрудненням. Той мій короткий метр, який я показував на «Молодості» десять років тому, був про групу екотерористів, які збираються, щоб підірвати найбільший сталеливарний завод у Європі. Це поетичний, дуже абстрактний, але все одно політичний фільм.
Мене не цікавить жалість. Мене більше цікавить бажання, боротьба та внутрішній конфлікт мого героя
Поєднання поетичності та політики помітно і в «Диско-Бої». Коли ви створювали ту частину фільму, де Алєксєй вже в Іноземному легіоні, у вас був консультант? Чи ви покладалися на фантазію?
Я завжди намагаюся проводити дослідження, коли знімаю фільм. В якийсь момент я навіть хотів пройти відбір до Іноземного легіону, щоб спостерігати за реальним життям там. Але справа в тому, що я досліджував не сухі факти, а досвід акторів. Зокрема акторів масовки, які вже бували в складі Іноземного Легіону.
Коли я писав і планував сцени там, я радився з екс-інструктором підрозділу і, звісно ж, питав його як зрежисерувати правильно ту чи іншу сцену, які слова він би використав. Ця частина була єдиною, яку я змінював під час зйомок. Актори на майданчику теж змінювали написане. Мене дуже зворушило, коли тренер, щоб пояснити вправу використав цитату з «Маленького принца»: «Добре бачить лише серце. Найголовнішого очима не побачиш».
Чи у були у вас візуальні або стилістичні референси для цього фільму? Дехто згадує стиль вашої операторки, яка працює з Аліче Рорвахер, хтось каже про Рефна та його фільм «Неоновий демон».
У наших з Аліче фільмах операторка Хелен (Хелен Лувар, яка також знімала «Химеру» Аліче Рорвахер – Moviegram) застосовувала різні підходи. Зокрема і в тому, як камера рухається. Я не люблю статику, не тримаю кадр занадто довго та працюю з різними кольорами.
Мені були дуже важливі деякі літературні посилання. «Серце пітьми Джозефа Конрада надзвичайно важлива для мене книга, якою я надихався.
Є ще твір одного солдата Іноземного легіону, який втратив руку і написав маленьку книжку про ауру та намір вбити. Чи є вони основою фільму? Не знаю.
Так само я можу процитувати вам багатьох режисерів, яких люблю, але я ніколи не дивлюся кіно, перш ніж знімати своє. Тому, що вважаю, що інші стрічки будуть паразитувати на моїй творчій свободі. Я передивляюся те, що люблю, те, що колись сформувало моє бачення та уявлення про світ. І, в принципі, якщо подивитися мою фільмографію, а не тільки повнометражний дебют, можна зауважити улюбленого режисера.
Вважаю, що інші стрічки будуть паразитувати на моїй творчій свободі
А можете назвати особливих режисерів та режисерок для вас?
Антоніоні і Пазоліні, Вернер Герцог і Райнер Вернер Фассбіндер, Кубрик і Жан-Люк Годар – сто відсотків. Мені дуже подобається мінімалізм Цая Мінляна з Тайваня. Я захоплююся різним кіно, зараз часто звертаю увагу на малобюджетні проєкти. Особливо люблю, коли це повільні, мінімалістичні картини без слів. Це ніби повертає нас до витоків.
Але я також вважаю, що «Вовк з Волл-стріт» – це шедевр кінематографу. Мені подобається, коли фільми досліджують можливості кіномови, яких багато. Я, як хороший учень, напевно хотів би знати і дослідити їх всі, але часто мені подобається не ідеальне, не культове. Головне, щоб я щось відчув в кінотеатрі.
Я не можу не запитати наостанок: чому ви обрали на роль білоруса німецького актора Франца Роговського? Він з таким акцентом говорить російською, що ти просто не віриш, що він білорус.
Я перебрав багато акторів, зокрема з білорусі й з росії. Було двоє-троє зацікавлених, але я думаю, що ніхто не був для мене таким сильним, як Франц. Мені було важливіше знайти актора, який би передав головного героя, а фактуру я міг додати другорядними персонажами. Саме так я і зробив при виборі африканських персонажів/персонажок.
У моєму фільмі фонетика пʼяти мов звучить як музика. Не всі актор(-к)и знали мови одне одного, як і герої(-ні). Крім того, багато хто не знав досконало мови, якими вони говорять в кадрі. Тому вибір на роль француза – німця, в мене не викликає питань. Це створює певну дистанцію з фільмом, певний рівень абстракції. Мені подобається ефект, коли кіно трохи віддалене від глядача та навіть героя, що дає кращу перспективу на картину. Принаймні в мене це працює, інакше я б зняв документальний фільм про приїзд білоруса до Франції.
Для мене Роговський був тим, хто також має, наприклад, в своєму обличчі, в своєму тілі, ознаки минулого. І навіть коли він мало говорить, ви можете спроєктувати на нього багато чого особистого.
