Конні (Роберт Паттінсон) втягує Ніка (Бен Сафді) – свого молодшого брата із проблемами у розвитку – в пограбування банку. Бідолаха потрапляє до в’язниці. У старшого брата є ніч на те, щоб витягти його звідти. Розпочинається клаустрофобний екшн закутками Нью-Йорка, який підіймає весь мул з брудних вулиць та людських душ. Умотивований чистою братерською любов’ю, Конні проходить довгий шлях насильства.
«Гарні часи» приїхали з Канн, де боролися за «Золоту пальмову гілку», а вибороли нагороду за найкращий саундтрек. Стрічку зняли брати Сафді – молоді нью-йоркські фільммейкери. Вони вже діставалися Каннського берега у 2009 році з фільмом «Довгоногий тато», який був представлений на Двотижневику режисерів. А у 2014 році їхня стрічка «Бог зна що» отримала нагороду C.I.C.A.E у програмі «Горизонти» у Венеції. Цього року брати доросли до основної програми Канн.
«Гарні часи» – це портрет Нью-Йорка. Нервовий та барвистий, кольору ввімкненого вночі телевізора. Нерівний, написаний тремтячою рукою. Щось в цьому місті змінилося, і брати Сафді вловлюють це. Але атмосфера міста все одно залишається незмінною вже сотню років, принаймні якщо порівнювати із Содербергівським Нью-Йорком 1900-го чи Скорсезівським 1970-х. Місто живе під Нікербокерівські електронні ритми, однак вони стали нервовішими. Неон так само випалює нічну темряву, проте кольори стали брутальнішими. Насилля все ще виливається на його вулиці, хоча воно вже стало буденним.
«Гарні часи» – стрічка про загнану в кут людину, яка, немов лис у пастці, намагається знайти вихід. Її вже порівнювали із «Собачим полуднем» величного Сідні Люмета («12 розгніваних чоловіків»), де головну роль зіграв молодий Аль Пачіно. У «Гарних часів» є і ближчий референс: знята одним планом «Вікторія» Себастьяна Шиппера про злочин і покарання в одну ніч. Стрічка братів Сафді ввібрала в себе чесноти обох фільмів: Паттінсон не поступається Аль Пачіно, а динамічність та відчуття присутності – не слабкіші, ніж у «Вікторії». Відчуття напруги передається завдяки електрошоковому саундтреку Даніеля Лопатіна.
Божевільне місто задає шалений темп, в якому будь-який злодій скидається на Ейнштейна, що приймає непрості ризикові рішення щохвилини. Від такого тиску в Нью-Йорку складно не втратити розум. Після нервової одісеї довжиною в один день зосереджене та нахабне обличчя Паттінсона перетворюється на розгублене – як у Пінкмена з «Пуститися берега».
Після цієї гонитви Нік – молодший із братів – потрапляє до реабілітаційної групи, яка видасться нам прихистком. Замість строку у в’язниці його визнають недієздатним і пропишуть сеанси групової терапії. Правила гри, які пропонує психолог, прості. Переходь в інший бік кімнати, якщо погоджуєшся із твердженням; якщо не згоден – залишайся на місці. Нік приймає їх, і ми його розуміємо. «Не виходь із кімнати, не вчиняй помилки»: за цими стінами хаос, ім’я якому – Нью-Йорк.
