1978, реж. Джон Карпентер
Гелловін
1963 рік. У ніч Гелловіну шестирічний хлопчик Майкл Маєрс бере до рук ніж та вбиває свою сестру. Його забирають до психлікарні. Через 15 років він втікає із неї та жахає своєю появою рідне місто Геддонфілд.
Якщо ви поставите за мету дослідити кінопрокат 1978 року, то побачите, що це був рік стильних горорів. Джон Карпентер не лишився осторонь. Він узяв бюджет у 300 000 доларів, провів 20 знімальних днів та випустив стрічку про маніяка, яку кінознавці цитують і сьогодні. Майкл Маєрс дійсно став уособленням незрозумілого та абсолютного зла у класичному слешері. Чим менше грошей на фільм, тим більше знімальна група вигадує, як обійтися без великого бюджету. І «Гелловін» не став винятком: навіть маску Маєрса творці купили за два долари.
Найбільшим здобутком фільму стала операторська робота. Гротескні вбивства Майкла вражають глядача своїм насиллям, показаним від першої особи. Ми не чуємо голосу Маєрса та не бачимо його обличчя аж до останніх сцен. Але біль, що ховається за 15 роками у психіатичній лікарні, виривається на волю у вигляді закривавленого леза ножа. Після чотирьох років панування на екрані «Техаської різанини бензопилою» Тоуба Хупера, «Гелловін» змінив уявлення про жахливе. Воно перевтілилося у гучне сопіння маніяка, що спокійно підкрадається до своєї жертви навіть попри колосальну кількість куль у тілі.
1981, реж. Рік Розенталь
Гелловін 2
Майкл Маєрс залишається в живих після фінальної перестрілки у першій частині. Тепер про його існування знає все місто Геддонфілд, і ніщо не може зупинити жагу Майкла вбивати.
Важко повірити, що Майкл Маєрс взагалі вижив після всього, що сталося з його тілом. Поліція містечка оголошує на нього полювання. Лорі Строуд (Джеймі Лі Кертіс) змушена ховатися від холоднокровного вбивці у лікарні. Сем Луміс (Дональд Плісенс), який був терапевтом Майка у дитинстві, через 15 років дивується фізичній витримці свого пацієнта. Між подіями двох фільмів не пройшло багато часу, але персонажі реагують на однакові ситуації по-різному. Остання сцена взагалі видається комічною грою в піньяту, коли Лорі та Сем намагаються відвернути увагу напівсліпого Майка та по черзі гукають його із різних кутів кімнати. Та все стає зрозумілим, якщо подивитися титри – стрічка змінила творців.
Режисером нового «Гелловіну» став Рік Розенталь, хоча Карпентер усе ж допомагав йому в якості продюсера та сценариста. Друга серія франшизи обрала шлях успішних сіквелів фільмів жахів: продюсери збільшують бюджет в надії на кращі касові збори. Це і стало лихом стрічки. Фільм Карпентера був медитативною розповіддю про зло, а стрічка Розенталя стала адреналіновим трилером. Зміна підходу до зйомок підсилила інтерес до франшизи «Гелловіну», але і розділила фанатів Майкла Маєрса на прихильників та хейтерів другої серії.
1982, реж. Томмі Лі Воллес
Гелловін 3: Сезон відьмака
1988, реж. Дуайт Х. Літтл
Гелловін 4: Повернення Майкла Маєрса
Через 10 років після згорання заживо, кількох пострілів у груди та коми Маєрс повертається до життя. Разом із ним – Дональд Плезенс у ролі Сема Луміса. Тепер Майк хоче знайти та вбити дочку Лорі у Геддонфілді.
Стає зрозуміло – стратегія випускати сіквели раз на рік катастрофічно впливає на їхню якість. Незважаючи на повернення ключових персонажів історії, вбивства Маєрса більше не виглядають тим майстерним вибудовуванням тривоги, який режисував Карпентер. Але якщо ви любите стиль 80-х, четвертий «Гелловін» точно вартий уваги. Фінальна сцена ввібрала у себе всі каскадерські трюки тих часів. У Майкла знову стріляють, його збивають автівкою і відправляють на той світ серією пострілів. Та ми вже добре навчені попередніми стрічками франшизи: звичайно, Маєрс вижив.
1989, реж. Домінік Отенін-Жірар
Гелловін 5: Помста Майкла Маєрса
1995, реж. Йо Чеппель
Гелловін 6: Проклін Майкла Маєрса
Племінниця Джеймі народжує дитину через шість років після «Помсти Майкла Маєрса». Декілька жителів Геддонфілду, які вже не святкують Гелловін, допомагають їй переховуватися від Майкла. Тепер стає зрозуміло, чому Маєрс вбиває: він – частина друїдського культу. Прокляття друїдів можна зняти, якщо знищити всіх членів власної родини.
Творці спробували внести ясність в історію Маєрса, але реалізація знову підвела. Сценарій переписувався 11 разів прямо на знімальному майданчику. Творці спершу просували стрічку як «Гелловін 666: початок Майкла Маєрса», але зрештою перейменувала фільм у «Прокляття». Дональд Плезенс, який грав терапевта Сема Луміса у минулих серіях франшизи, помер після зйомок, тому режисерові довелося перезняти фінал без його участі. Власне, через всі ці проблеми фільм має вигляд недоробку, що втратив великий потенціал. Існує ще й продюсерська версія, яка багато чого пояснює. Щоправда, і їй не вдалося прояснити до кінця всі незрозумілі деталі.
1998, реж. Стів Майнер
Гелловін: 20 років потому
Тепер забудьте всі сіквели до оригінального фільму. Уявіть, що персонаж Лорі не помер у жодній автомобільній катастрофі. Уявили? Майкл Маєрс більше не є частиною безглуздого культу друїдів, але так само повертається у Геддонфілд. І вбиває.
Стрічки 90-х утворюють окремий жанр у кінематографі. Вони розважали своєю підлітковою наївністю та тривіальними сюжетами. Ця частина «Гелловіну» не стала виключенням: вбивства слідують давно визнаними тропами жанру, а гумор балансує на рівні туалетного та дитячого. У фільмі зіграли свої перші ролі Джозеф Гордон-Левітт і Мішель Вільямс.
Поряд із ними – репер LL Cool J. Та запам’ятайте золоте правило франшизи фільму жахів: якщо серед акторського складу з’явився відомий репер – це тривожний знак («Фредді проти Джейсона»). Стрічка Стіва Майнера не могла сказати нічого нового вже на рівні задуму, але за касовими зборами стала найуспішнішою в історії франшизи (заробила 55 мільйонів доларів при бюджеті у 17 мільйонів). Весь фільм був ідеєю Джеймі Лі Кертіс. Ласкаво просимо до 90-х: кращого представника цього часу годі й шукати.
2002, реж. Йо Чеппель
Гелловін: воскресіння
2007, 2009
«Гелловіни» Роба Зомбі
Маленький Майкл вбиває свою сестру, потрапляє в лікарню, тікає з неї, і знову вбиває у рідному місті Геддонфілд. Стара історія отримує інший вимір розповіді: дитинству Майкла присвячується 40 хвилин стрічки, і глядач спостерігає, як майбутнього маніяка лікує Сем Луміс. Однак усе це не пішло на користь ремейку.
Стрічки Роба Зомбі (псевдонім Роберта Каммінгса) стали відомі сінефілам через свою брутальну жорстокість. Він взявся не просто перезнімати сцени стрічки Джона Карпентера, але додав багато відступів для розкриття персонажа і, разом з тим, розгубив увесь саспенс та страх невідомості, за який так любили Маєрса. Через витрачання часу на дослідження мотивації вбивці «Гелловін» втратив непередбачуваність і відчуття тривоги. Власне жорстокого насилля занадто мало, щоб вписувати кіно у стиль Зомбі. Незважаючи на негативні відгуки критиків, дев’ятий фільм франшизи посів другу сходинку за касовими зборами, відразу після «Гелловіну: 20 років потому» (80 млн доларів у міжнародному прокаті).
Після такого успіху режисер повернувся до сіквелу. У другому фільмі Зомбі ще більше цікавиться дитинством Майкла Маєрса і зменшує рівень насилля порівняно з оригіналом. Стрічка не потрапила у кінотеатри більшості країн світу. Її випустили відразу на DVD. Франшиза знала і гірші часи, але «Гелловін 2» Роба Зомбі схожий на дивний сон з надуманим символізмом. Таке сумне завершення отримала колись культова франшиза. Вона перетворилася на вторинну упаковку з кліше, несмішних жартів та неодмінної надії на кращі сіквели чи ремейки.
