Мандрівний фестиваль документального кіно просто неба Lampa.doc проходить вже втретє і щороку розширює свою географію. Концепція фестивалю – охоплення документальним кіно міст із населенням менше мільйона, цього разу їх аж дев’ять: Запоріжжя, Бердянськ, Краматорськ, Червоноград, Ужгород, Луцьк, Житомир, Умань і Кропивницький. Команда Moviegram вкотре складає Lampa.doc компанію у подорожах, тож ми вирішили поговорити із засновницею та ідеологинею фестивалю Наталею Красильниковою та дізнатися, що змушує возити фільми Віталія Манського, Валентина Васяновича, Сергія Буковського і Аліни Горлової туди, де вони точно не з’являться у прокаті.
Коли я почала робити щось конкретне, щоб втілити фестиваль у реальності, ідея вже максимально кристалізувалася і було розуміння, що у мене в руках не дуже популярний формат – документальне кіно, отже необхідно цьому надати якусь красиву обгортку, щоб на початку заманити глядача не тільки на кіно, а й на незвичний, цікавий формат події.
Коли я почала робити щось конкретне, щоб втілити фестиваль у реальності, ідея вже максимально кристалізувалася і було розуміння, що у мене в руках не дуже популярний формат – документальне кіно, отже необхідно цьому надати якусь красиву обгортку, щоб на початку заманити глядача не тільки на кіно, а й на незвичний, цікавий формат події.
Коли розпочалися спроби пошуку фінансування, звичайно ж, вони не закінчились успішно, але я була готова до цього. Стартовим капіталом для першого фестивалю були гроші, подаровані батьками на весілля.
Взагалі цей проект зробив з мене у певному сенсі божевільну людину, у якої відсутні обмеження і бар’єри, щодо того, до кого можно звертатися по допомогу, а до кого – ні. Коли ти вже у процесі підготовки, питання, що стосуються фестивалю, мають вирішуватися за будь-яку ціну.
Ідея об’єднання міст та громад через фестиваль прийшла вже після першого року проведення, коли я побачила реальну аудиторію, відчула її. Склалось цілісне уявлення, для кого ми робимо фестиваль, кому він необхідний і як він може згуртувати людей. Минулого року на Хортиці було важко з транспортом, і глядачі на моє прохання допомагали один одному дістатися додому. Мене це дуже зворушило і надихнуло.
Я обираю фільми для показу самостійно, ніхто на це не впливає, але перш за все я завжди думаю про глядача, намагаюсь зрозуміти, наскільки це актуально та цікаво для нього.
Наша аудиторія не конкретизована. Це активна молодь, сім’ї, підлітки, люди середнього та старшого віку. Мені гірко, що старші люди часто відсторонені від кінематографічного життя. У них не завжди є вибір та розмаїття, а документалістика може навіювати спогади про молодість або давати можливість краще зрозуміти швидкоплинну дійсність.
Команда
Третій рік поспіль партнером Lampa.doc є «Кіно просто неба», яких я називаю «приборкувачами екрану». Власники компанії Микола Базанов та Міша Мальцев, проте за проект Lampa.doc в Україні відповідає саме Микола. Від «Кіно просто неба» на проекті має бути дві особи, бо саме така мінімальна кількість людей, яка в стані якісно і оперативно змонтувати техніку та забезпечити якісний показ. Цього року, як і минулоріч, в подорож з Лампою вирушає сам Микола та його колега – Сергій Строганов. Я знаю, що працюючи з ними, проекція буде ідеальною, а таке трапляється рідко, і я дуже ціную їхню відповідальність та надзвичайно хороше ставлення до фестивалю. Для мене є принциповими якість звуку та зображення, оскільки це дуже впливає на сприйняття показу аудиторією. Микола також допомагає мені весь рік по роботі з сайтом, пошуками фінансування і просто підтримує вірою у проект.
У команді всі мультифункціональні, дуже активно підключаються до промоції фестивалю десь за 2 тижні до початку сезону. Оля Сатіна та Леся Череп – студентки, що вивчають режисуру документального кіно. Я давно їх помітила, оскільки слідкую за молодим поколінням. Оля фотографує, Леся – відеограф. Але у команді немає зайвої або чужої роботи. Нам було необхідно перефарбувати та зібрати декорації – вони зробили і це.
Нам дуже пощастило з водієм – Іваном Константиновичем Сонгаровим. Ми знайшли його через онлайн-сервіс «Кабанчик», і це була любов з першого погляду. Все склалось якнайкраще, він одразу підключився навіть у промо-кампанію, регулярно розказує про нас у себе на сторінках соцмереж.
Олена Антонівна Красильникова – найактивніший медіа-рупор, бугалтер і моя мама. Без її навичок юрисконсульта та фінансового радника мені було б набагато важче. Також є декілька людей, які не задіяні у продакшені, але роблять великий внесок в організацію за лаштунками фестивалю. Дизайнер Ліля Моісеєва, що терпляче вносить нескінченні правки, Настя Тиха – минулого року була лектором нашої освітньої програми і так перейнялася долею фестивалю, що зараз займається SMM, а Богдан Алтиннік – мій помічник, гостьовий редактор і просто людина-оркестр.
Ось і всі ми.
