«2020. Безлюдна країна»: мок’юментарі про міграцію та пошуки кращої долі

Апокаліпсис завтра

У нещодавньому інтерв’ю режисер-аніматор Юрій Норштейн висловив цікаву думку про інститут дитинства. Мовляв, нині не почуєш дитячий сміх на майданчиках, адже вся дітвора сидить перед комп’ютерами та гаджетами. Як ця ситуація вплине на подальший розвиток цих людей у суспільстві, покаже час. Режисера Корнія Грицюка теж хвилює тема пустих вулиць, але у значно широкому значенні. Кілька років тому йому прийшла ідея про Україну майбутнього, де немає кордонів, і, як наслідок, нема людей. 40 мільйонів майже безслідно виїхали до Європи, Азії та решти світу. На що це перетворилося, які першопричини і чи отримали ці люди щастя – власне на ці питання режисер і спробував відповісти у фільмі «2020. Безлюдна країна».

Чомусь жанр мок’юментарі в Україні не отримав широкого розголосу. У світі до нього теж вдаються не часто, а лише тоді, коли цього вимагає історія. Переважна більшість мок’юментарі з’являється на американських кабельних каналах у форматі комедій, аби висміювати жанр документалістики. І ключове поняття – це те саме висміювання жанрових тропів (англ. mock – глузувати). Мок’юментарі часто плутають з псевдодокументалістикою, яка не пародіює, а лише наслідує жанр документального кіно. Це така собі імітація, перевертень в пошуках власної хижі, але поки що вкрився підробкою. «2020. Безлюдна країна» грає на полі мок’юментарі завдяки своїй фантастичній темі. Корній Грицюк демонструє пусті вулиці Києва, Одеси, Полтави, іронізуючи над жанровими придатками: закадровий голос канадського режисера, який досліджує Україну, постановочні інтерв’ю з головними героями, які викладають свої абсурдні історії та врешті-решт висновок канадця про значення держави у світі людей.

Режисер розповідає, що таке кіно неможливе з фінансовою підтримкою державних міністерств, адже показує країну не з тої патріотичної точки зору, яка потрібна Україні. Натомість у фільмі «2020. Безлюдна країна» патріотизму набагато більше, ніж в умовній «Сторожовій заставі». Це кіно прямолінійно описує ймовірні події, перетнувши межу дозволеного. За сюжетом новий президент відкриває кордони і замість кількох мільйонів українців із країни виїжджають майже всі. Залишаються лише фріки та ті, кому не байдужа доля цієї землі. І ось в цьому моменті Грицюк іронізує найбільше. Знайшлося місце і моделі, яка розповідає про труднощі опалення та харчування у нових умовах та грає під гітару «Creep» гурту Radiohead, і донецькому чоловіку з «русскім міром» головного мозку, і навіть китайцю, який мешкає у Полтаві і досліджує українську землю для майбутнього переселення свого народу сюди. Звісно, якщо партія дозволить.

Так, кіно має трохи сируватий вигляд, якщо порівнювати його з європейським мок’юментарі Вернера Герцога, але оповідач-канадієць попереджає про це з самого початку, тим самим дистанцюючись від масового кінематографу. Цікавим радше видається те, як Грицюк жонглює персонажами з полярними думками, які тим не менше залишилися жити в Україні. Їхні слова хоча і здаються почасти кумедними, але штовхають глядача на різноманітні думки: від традиційного «нас там не чекають» і «чого я у тій Європі не бачив?» до «ми – космополіти, та й країна молода, тут добре». Насправді, у цьому хорі думок перегукується один голос, який по-справжньому любить свою землю не за традиційне та властиве нашій країні «це моя земля, я тут і помру», а за різноманіття, всі плюси і негаразди. Це звучить дещо банально, втім «2020. Безлюдна країна» – це кіно про любов. Незважаючи на відсутність Криму у складі України, війну, економічну кризу, головні герої стрічки живуть у своєму світі (іноді вигаданому, іноді справжньому). Чи щасливі вони у своїй бульбашці? Безперечно – і це має головне значення. Чи щасливі люди за кордоном? Про це Корній Грицюк може зняти окреме кіно.

2020#deserted country
2018
режисер: Корній Грицюк
жанр: мокьюментарі

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: