Прем’єра фільму «Памфір» відбулася на Каннському кінофестивалі у програмі «Двотижневик режисерів» ще у травні 2022 року. Відтоді стрічка катається фестивалями всього світу. Фільм має понад 17 нагород, права на його показ придбали 20 країн, а касові збори в Україні сягнули понад 11 мільйонів гривень.
«Памфір» режисера та сценариста Дмитра Сухолиткого-Собчука вже сміливо можна назвати одним із найяскравіших українських фільмів останніх років. Це повільний, у деяких моментах інтимний фільм, створений не для любителів проковтнути американський блокбастер. «Памфір» – це драма зі сліз, радості й відчаю, змішаних в одній родині з присмаком карпатського повітря.
Одна з особливостей стрічки – неймовірна природа Карпат, де розгортаються події. Ми поговорили з художником-постановником Іваном Михайловим про те, як добиралися локації для фільму, кропітку працю з кольорами та мінливу природу Карпат.
Як і хто запропонував вам працювати над стрічкою «Памфір»?
Запропонував мені Дмитро Сухолиткий-Собчук, режисер. Ми познайомилися, коли він знімав документальний фільм «Красна Маланка». Я був на цій Маланці в Красноїльську і друкував серію гравюр, де були костюми з карнавалу. Дмитро побачив їх у Facebook.
Перший раз ми з ним працювали над короткометражкою «Штангіст». Цей фільм був знятий за декілька років до «Памфіра». Відтоді ми стали друзями.
Художник-постановник сам зробити нічого не зможе
Які функції ви виконуєте у створенні фільму як художник-постановник?
Це творча робота з режисером та оператором: вибір локацій для фільму, кольорове рішення картини, розробка ескізів декорацій, ескізи реквізиту, вибір реквізиту з художником по реквізиту, розрахунок кошторису виробництва з артдепартаменту.
Художник-постановник сам зробити нічого не зможе. Є велика команда талановитих людей. Реквізитор(-к)и, які шукають цікаві предмети інтерʼєру, наповнення кадру. Постановни(-ці)ки, які будують декорації та працюють у кадрі. Також декоратор(-к)и виконують різні художні завдання. Без такої команди неможливо створити вартісну картину.
Події фільму розгортаються на заході України, і наскільки зрозуміло вже з трейлеру, стрічка наповнена місцевими традиціями. Чи занурювалися ви в народні ритуали, перед роботою над фільмом?
Культура Гуцульщини мені близька ще зі студентських років. Я багато мандрував, їздив на пленери й малював на обраних локаціях. Зйомки проходили на Буковині й на Гуцульщині в різних селах. Підготовка відбувалася приблизно два з половиною місяці: ми жили там, будували декорації, збирали реквізит, знайомилися з людьми. У такий спосіб набувалися цими традиціями.
Як ви з командою обирали локації?
Спочатку режисер сам шукав варіанти локацій, які були близькі його задуму. Після цього творча група разом обирала остаточно. Із цих 25 локацій у різних селах Буковини та Гуцульщини у фільмі склалося одне село. Таке рішення зумовлене підсиленням художнього образу фільму різними ландшафтами та пейзажами, які важко було знайти в одному місці. Наприклад, фантастичний буковий ліс можна знайти на Буковині, а сцену Маланки було знято на унікальному перевалі в селі Замагора.
Майже кожна локація у фільмі має специфічний вигляд. Наприклад, хатини Памфіра та його батьків виглядають автентично. Коли ви працювали над їхнім оформленням, що там точно мало бути?
Хати Памфіра та його батьків на Гуцульщині, їм понад сто років. У них прожило декілька поколінь і це додає енергії та своєрідної магії під час зйомок. Але ми зробили багато змін у кольорі, фактурах. Була перебудова стодоли. Фундамент біля хати Памфіра – це теж декорація. Усе заради підкреслення характеру героїв.
Для знімальної групи пріоритет – це безпека побудови та елементів декорації під час роботи групи на майданчику
Фільм загалом не яскравий на кольори, але один момент під час перегляду виділяється. Це сцена в кімнаті з опудалами тварин і неоновим освітленням у поліційному відділку. Чи є щось приховане за таким кольоровим рішенням?
За основу колористики фільму були взяті фрески Відродження та їхні стримані, складні кольори. У цій сцені яскравий неоновий колір підсилює один із ключових моментів фільму, коли Памфір дізнається страшну для нього новину.
Створюючи декорації, ви працюєте не тільки над оформленням сцен у фільмі, а й над робочим середовищем для актор(-ок)ів і знімальної групи. Які ваші пріоритети?
Найголовніше, щоби декорації не заважали візуально увазі глядач(-ки)а на гру актор(-ки)а. А для знімальної групи пріоритет – це безпека побудови та елементів декорації під час роботи групи на майданчику.
Від свого колеги я знаю, що в стрічці немає жодної «прямої» локації й ви спеціально робили перешкоди, щоби герої постійно змінювали рух. Розкажіть про те, як ви працювали над цим.
Дійсно напрямок руху героїв як у інтер’єрі, так і в екстер’єрі завжди змінюється. Вони або перелазять через парканчики, або завертають, обходячи будинок, відчиняють двері, проходять турнікети. Для цього використовувалися особливості локацій та певні елементи декорацій.
Як довго ви працювали над фільмом?
Якщо за часом, то ми стартували на початку 2020 року й закінчили на початку 2021. Тобто майже рік. У січні ми їздили обирати локації, в березні працювали над розкадровуванням, також над концепцією фільму разом із концепт-художницею Ольгою Юрасовою та оператором. Була підготовка, робилися ескізи в Києві. Я особисто почав взимку, а от зйомка стартувала вже восени. Дмитро працював набагато довше.
Найголовніше, щоби декорації не заважали візуально увазі глядач(-ки)а на гру актор(-ки)а
З якими складнощами зіштовхувалися через роботу в Карпатах?
Мінливість погоди. Наприклад, має бути сніг, а він розтанув. Доводилося везти машини зі снігом, розсипати його лопатами. Звісно, взимку сильні морози, під час яких водні фарби замерзають і треба гріти воду на вогні. Восени – дощі, які розмивають дороги.
Розкажіть трохи про Маланку. Чи відрізняється Памфірова Маланка від звичайної? Як це свято втілювали на екрані та які ваші функції?
Маланка святкується з 14 до 16 лютого. Це традиційне свято, яке в Україні в старі часи було в усіх регіонах, а зараз його більше святкують у західній частині країни. Це досить язичницька історія. Традиції Маланки в кожному селі абсолютно різні.
Маланка на Гуцульщині відрізняється від Маланки на Буковині. Памфірова Маланка є симбіозом багатьох різних. За основу взята традиція солом’яних ведмедів. Тобто розроблюються костюми ведмедів, а потім відбувається боранка, коли ведмеді б’ються між собою – хто кого перший повалить на землю. Кожного ведмедя водить циган. Костюми розробляла Ольга Юрасова, а втілювала потім художниця костюмів Марія Квітка. У костюмах також одна частина взята з одного регіону, ще одна з іншого – це також творча компіляція.
Для сцени Маланки було обрано перехрестя трьох доріг. Ми побудували разом із місцевими майстрами великий дерев’яний тунель під дахом над дорогою: 12 метрів завдовжки та понад чотири заввишки. У нього в’їжджає Морда на возі після перемоги на боранці. Це є монтажним переходом у тунель до Румунії, де повзе Назар. Боранка відбувалася на дошці, покладеній на два святково прикрашених вози. Для кожно(-ї)го персонаж(-ки)а Маланки було заготовлено безліч реквізиту: дерев’яні булави, бубни, барабани, різні палиці, дзвоники.
Памфірова Маланка є симбіозом багатьох різних
На честь фільму була відкрита виставка «Памфірова Маланка. Танець смерті та життя». Які були враження?
Виставка була прекрасна. Насправді було приємно, тому що перший раз, напевно, за історію незалежної України в серйозному виставковому просторі виставляються декорації, які є частиною фільму. Куратори зробили цікаву напружено-містичну атмосферу. Це один із перших таких досвідів саме сучасного фільму, бо до цього, наприклад, подібною була виставка на честь фільму «Тіні забутих предків», яку робив Павло Гудімов у Мистецькому арсеналі.
