«Син Саула» Ласло Немеша: іди та дивись

Дебютна стрічка учня Бели Тарра відтворює свідомость людини, зануреної у пекло нацистської машини

Після перегляду «Списка Шиндлера» Клод Ланзманн висловив своє переконання, що зняти художній фільм про Голокост неможливо. Тобто формально це зробити можна, але вийде спекуляція на тему, а не репрезентація. Сам Ланзманн відомий дев’ятигодинним документальним фільмом про Голокост – «Шоа» . Стрічка і досі вважається однією з найвдаліших спроб торкнутися болючої травми новітньої історії. З часу виходу «Списка Шиндлера» жоден художній фільм про Голокост не змінив думки Ланзманна – аж до «Сина Саула».

Саул (фактично наш земляк: із Ужгорода) – угорський член зондеркоманди, групи в’язнів, змушених допомагати нацистам у масовому винищенні. Працює він в одному з крематоріїв Аушвіца. Прибираючи тіла з газової камери, Саул знаходить хлопчика, який ще дихає. Юнака одразу ж добивають, але нещасний переконаний, що це його син, якого будь-що треба поховати за рідною єврейською традицією. Ця ідея стає сенсом не надто вартісного в цих стінах життя. Поки зондеркомандівці готуватимуть втечу, Саул спробує зберегти тіло сина та знайти рабина для поминальної молитви.

Ідея цього фільму проста – передати стан людини, яка стала гвинтиком пекельної машини. Принаймні камера, яка переслідує головного героя, майже не випускаючи його з об’єктиву, робить все для нашого занурення у світ похмурого зосередженного Саула. Ми бачимо концтабір фактично його очима, очима людини, для якої пекло – це повсякденність, а не божевільне нелюдське місце. Так, звісно, коли Саул вперше побачив крематорій, то, напевне, похолов від жаху. Але з часом свідомість адаптується до чого завгодно. Все жахливе притлумлюється туманом сприйняття: гори мертвих тіл, німці душать хлопчика, розстріл. Те, що лежить поза межами людського розуміння – у розфокусі, бо дивитися на це небезпечно: можна збожеволіти. Але страхіття фабрики смерті вливаються у підсвідомість візуальними натяками і звуковим рядом, який зітканий із лементу: крики із газової камери, погрози доглядачів, розгублені вигуки натовпу. Нас не шокують навмисно, нас начебто навпаки намагаються вберегти від травмуючої реальності; але дарма – вона все одно прослизає в наш світ, по цей бік екрану.

Завдяки видатній операторській роботі Матяша Ерделі, граничний стан Саула відчуваємо і ми. До речі, прискіпливе вдивляння в обличчя героя – це його фірмовий прийом, використовує він його і у «Джеймсі Вайті». Та й взагалі, варто уважніше придивитися до талановитого оператора, який може завтра стати новим Любецкі.

Здається, що сама думка про сина, за яку чіпляється мозок Саула – це лише спроба втечі: від дійсності, від брудних ритуалів, які принесли німці на його землю.  Поховання – це бажання повернутися до старої традиції, відійти від нової, нацистської. Якби сина не було, його слід було б вигадати – без нього картина світу руйнується, життя втрачає сенс. А звідси й незацікавленість у плані, який готують зондеркомандівці: Саул уже й так втік. З іншого боку – за живих себе та інших робітників крематорію він не вважає: «Ми вже мертві» – чи то метафора, чи пророцтво. А про кого ще думати людині на межі смерті, як не про власних нащадків? Навіть якщо мова йде про мертвого сина. Його принаймні можна вберегти від небуття чи пекла, яке добре уявляє собі Саул.

Взагалі «Сина Саула» важко з чимось порівняти. Це занурення, подібне до фільмів Гаспара Ное: шаманський обряд вселення у інше тіло. Але якщо Гаспар пропонує нам пережити кінематографічний тріп чи згадати всі стани, що йдуть в комплекті до любові, то Ласло Немеш штовхає нас у вир Голокосту. Та він показує нам не перше зіткнення з цим викривленим світом, як, скажімо, у шедевральному «Іди і дивись» Елема Климова, а постійне, монотонне існування у ньому. Різниця між підлітком Фльорою (головним героєм «Іди і дивись») та Саулом – у захисному механізмі психіки останнього, здатності відтіснити жахливе і вигадати собі сина (або ж сконцентруватися на ньому).

Клод Ланзманн, режисер «Шоа», подивився фільм на Канському кінофестивалі. В одному інтерв’ю після показу він сказав, що забирає свої слова назад: художнє кіно про Голокост можливе. Погодилося з ним і журі та преса в Каннах, віддавши «Синові Саула» Гран-прі та нагороду ФІПРЕССІ. Тож не чекайте: скоріш ідіть, скоріш дивіться. Все одно від шокової терапії мистецтвом далеко не втечеш.

son of saul
2015
режисер: Ласло Немеш
жанр: драма
у головних ролях: Гьоза Рьоріг, Урс Речн, Марцин Чарнік

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

Залиште коментар

0 0 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

2 Коментарі
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

інші матеріали

Документалістика
Дмитро Апенько

Влаштуй своє життя, Джеймсе Вайте

Фестиваль американського кіно «Незалежність» стоїть на порозі. Відкриватиме його «Джеймс Вайт» – історія про хлопця двадцяти з гаком років у період між двома втратами

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: