Цьогоріч на «Молодості» зібрали понад 200 стрічок. Для порівняння на Берлінале минулого року ледве назбиралася понад сотня. Коли йдеться про таку кількість фільмів, жоден глядач, окрім програмників, не зможе подивитися всі. Ми запитали в програмних координаторів Богдана Жука та Віктора Глоня, за яким принципом шукали кіно та про вибір фільму-відкриття – «Вавилон XX»
Як ви стали програмними координаторами «Молодості»?
Богдан Жук: Це було у 2014 році. Я на той час уже понад чотири роки працював на іномовленні англійською Національного радіо та висвітлював культурні події, зокрема, пов’язані з кіно, яке завжди любив. Серед них була «Молодість» та інші події, організовані її командою. Познайомився з ними за цей час, і, зрештою, Андрій Халпахчі запросив мене приєднатися до команди програмерів.
Віктор Глонь: У 2017 році в програмному відділі з’явилася вакансія, Ігор Шестопалов та Андрій Халпахчі запросили податися. До того я вже років п’ять співпрацював із «Молодістю» – спершу як редактор фестивальних видань, згодом очолив відділ перекладів. А вперше на фестивалі я побував ще у 2005 році як журналіст видання KINO-КОЛО. Відтоді – у тій чи іншій ролі – не пропустив, здається, жодного.
Яким принципом ви керуєтеся, коли шукаєте фільми для «Молодості»?
БЖ: Можна виділити декілька аспектів: новизна, форма, актуальні теми, структура і драматургія. Я надаю перевагу фільмам, які чіпляють емоційно, хоча, звісно, це не визначальний чинник – часом фільм не торкає, але ти розумієш, що він видатний.
Що ж до пошуку, крім перегляду фільмів, які нам подають, ми відвідуємо інші кінофестивалі та шукаємо цікавинки в їхніх програмах. Хоч зараз такі відвідини, на жаль, тільки в онлайні.
ВГ: Я би також поділився таким інсайтом – коли переглядаєш понад 50 повнометражних фільмів на тиждень, багато з них, природно, доволі швидко стираються з пам’яті. Але деякі (як правило, два-три з умовних 50) лишаються – от ми до них згодом повертаємося, обговорюємо, порівнюємо враження й міркуємо, чи зацікавлять вони нашу аудиторію, яка не бачила решту 50 фільмів.
«Молодість» для нас – це кінематографічне дзеркало до сучасності – і ми воліємо сприймати таке означення максимально широко. Тобто це й переосмислення кінокласики, яка далі живе і в сьогоденні, і новаторські та експериментальні речі, що конфліктують зі традиціями кінематографа, – і все, що лежить між цими крайнощами.
Крім того, особливий акцент саме на дебютних фільмах, що представлені не лише в основному конкурсі, а й майже в усіх фестивальних секціях. Бо молоде кіно завжди стоїть безпосередньо близько до справжнього життя, сильних емоцій та щирих рефлексій.
«Молодість» для нас – це кінематографічне дзеркало до сучасності
Бувало так, щоби переможець того чи іншого фестивалю не подобався, але треба було його взяти в програму?
БЖ: Звісно. Наше оцінювання суб’єктивне, і ми не претендуємо на найвищий рівень розуміння кінематографа, тож такі фільми часом потрапляють у програму, бо багатьом глядачам так чи інакше захочеться побачити призера Берлінале чи Санденса, наприклад.
ВГ: Як на мене, нагородження на інших фестивалях стає дедалі менш відчутним чинником для українського глядача. «Рекламну» функцію далі виконують хіба що Канни. Решта ж відзнак про щось говорить здебільшого професіоналам у галузі.
Я пов’язую це, зокрема, зі занепадом серйозної кінокритичної думки в Україні, для якої наразі просто немає майданчиків, бо подібні видання навряд можуть працювати на комерційній основі. Відтак, глядачі гублять орієнтир і залишаються вдома перевіряти, що там нового на «Нетфліксі», а не хто яку нагороду здобули в Берліні, Роттердамі чи Сан-Себастьяні.
Глядачі гублять орієнтир і залишаються вдома перевіряти, що там нового на «Нетфліксі», а не хто яку нагороду здобули в Берліні, Роттердамі чи Сан-Себастьяні
Цьогоріч та минулого року багато фестивалів не відбулися або перейшли в онлайн. Це якось вплинуло на добір?
БЖ: Тільки на те, що ми рідше відвідуємо їх, і проведення фестивалів онлайн впливає на якість роботи на цій події. Коли ти фізично присутній, усі свої 24 години щодня присвячуєш роботі, переглядам і зустрічам (іноді з невеликими перервами на сон), а вдома ти сидиш перед ноутбуком із ранку до ночі й маєш багато інших справ. Тому є шанси, що декілька вагомих фільмів ми пропустили, та все ж ми відстежуємо фестивалі й підтримуємо зв’язок зі сейлзами, переглядаючи кіно від них.
ВГ: Проблема не в тому, що фестивалі перейшли в онлайн, а в тому, що кіно загалом стрімко переходить онлайн. Домовлятися про фестивальні покази з такими гігантами, як Netflix та Apple TV+ складно – майже неможливо, а отже контенту для фестивалів та артхаусних кінотеатрів дедалі менше. Як і самих кінотеатрів – це проблема глобальна, а не лише київська, як може здатися.
Які ваші улюблені фільми цьогорічної «Молодості»?
ВГ: Це наше найменш улюблене питання, і відповідь на нього дамо тільки під тортурами. Загалом усе, що ми обираємо, ми включаємо не для того, щоби мати 200-250 фільмів у програмі, а тому, що вважаємо кожен із них важливим і цікавим.
Чи охоче йдуть правовласники на можливість онлайн-показів? І як ви комунікуєте ризики можливого скасування показу, наприклад, через локдаун?
БЖ: Переважно погоджуються на покази онлайн, бо розуміють, що можливостей промотувати свої фільми зараз менше. Ризики – не комунікуємо ніяк, бо всі в індустрії їх розуміють, цілий світ уже понад рік в одному великому локдауні.
Нагородження на інших фестивалях стає дедалі менш відчутним чинником для українського глядача
Чому саме «Вавилон XX» став фільмом-відкриттям?
ВГ: Бо це вагомий український фільм – режисерський дебют Івана Миколайчука, переможець «Молодості»-79. Тому зараз, коли ми відзначаємо 50-річчя і згадуємо фестивальні фільми з минулих десятиліть, деякі з яких присутні в нашій цьогорічній програмі, доречно показати на відкритті саме цю класику.
Молоде кіно завжди стоїть безпосередньо близько до справжнього життя, сильних емоцій та щирих рефлексій
Чи відрізняються умови договору між переможцем Берлінале та будь-яким іншим фільмом того ж фестивалю?
ВГ: Все залежить від того, хто володіє правами на нього. Але перемога на будь-якому з найбільших фестивалів автоматично означає в рази більше зацікавлення від місцевих дистриб’юторів, які, здається, часом беруть фільм просто за те, що він отримав «Золотого ведмедя», не розуміючи, як із ним працювати.
Досі є проблема з російськими прокатниками, які купують права на Україну численних фільмів. Ми з ними принципово не працюємо, тому регулярно відпадає можливість показувати деякі назви, що нам до вподоби. Так було й цього року, і деякі фільми навряд чи сягнуть українського глядача, оскільки фестивальна та й дистрибуція загалом часто закінчується на нас – жодна інша подія в країні не ризикує показувати певні радикальні й експериментальні фільми.
Яке б кіно з нових або старих вам особисто хотілося б показати на «Молодості»?
БЖ: Один із моїх улюблених фільмів – «Минулого року в Марієнбаді» (L’année dernière à Marienbad), а у 2022 якраз буде 100-річний ювілей режисера Алена Рене. Тому, думаю, глядачі можуть чекати його на 51 «Молодості» в програмі «Століття».
ВГ: «Сатанинське танґо» (Sátántangó) Бели Тарра – давня мрія подивитися цей видатний фільм на великому екрані. Бажано з 35мм.
