«Граф Монте-Крісто» режисерського дуету Александра де Ла Пательєра та Матьє Делапорта – один з головних французьких фільмів року.
На батьківщині нову екранізацію класичного роману переглянули понад сім мільйонів глядачів/глядачок. Для порівняння, покази «Дедпула і Росомахи» у Франції відвідали майже вдвічі менше людей.
Як і книга, фільм розповідає про молодого моряка Едмона Дантеса, якого несправедливо ув’язнили. Опинившись у тюрмі, він починає будувати план втечі, який реалізується роками. Вимушена затримка лише сильніше розпалює ненависть Дантеса до тих, хто навів на нього наклеп. Тож, коли він отримує нагоду помститися ворогам, він прицільно та безжально б’є у їх найвразливіші місця.
Режисери Александр де Ла Пательєр та Матьє Делапорт очевидно були у захваті як від роману, так і від французької пригодницької класики взагалі. Вони написали сценарії до дилогії за мотивами «Трьох Мушкетерів», що також гарно показала себе у прокаті.
Журналістка Лена Бассе зустрілася з авторами фільму та розпитала їх про роботу над «Графом Монте-Крісто», амбіції розповідати французькі історії світу та суперечливий, як для українських реалій, фінал.
«Граф Монте-Крісто» в українському прокаті з 5 вересня.
На пресконференції у Каннах ви казали, що мріяли екранізувати «Графа Монте-Крісто». Які відносини у вас склалися з цим романом?
Александр де Ла Пательєр:
Ми з Матьє вже дуже давно працюємо разом. Щоранку ми прокидаємося і йдемо до нашого спільного кабінету, аби вигадувати історії.
Для всіх людей, які вважають себе оповідачами, історія про Монте-Крісто виключна, неймовірна й обов’язково залишає слід. Настільки, що вона завжди була у наших серцях, завжди була референсом. Дюма вдається унікально вплести в один роман багато різних жанрів, які між собою взаємодіють. Це дійсно шедевр – і через внутрішню структуру, і з точки зору побудови персонажа.
Цей текст є референсом, бо це твір водночас і про помсту, і про спокуту. Це також неймовірна історія кохання. У ньому все поєднано напрочуд запаморочливо, що тримає читача у постійній напрузі. Тому цей текст є для нас фундаментальним. Тож, коли нас запитали, який текст ми мріємо перенести в кіно, ми одразу відповіли, що це історія Монте-Крісто.
Цей текст є референсом, бо це твір водночас і про помсту, і про спокуту
Я знаю, що батько одного з вас зняв серіал на основі цього ж твору. Також існують інші версії екранізації роману від різних режисерів. Як ви працювали з цим, аби не зняти кіно, яке вже хтось зробив до вас?
Александр де Ла Пательєр:
Коли ми почали працювати над екранізацією «Графа Монте-Крісто», ми насамперед поринули у текст з головою. Потрібно було попрацювати з самою книжкою на 1400 сторінок, аби віднайти наш підхід до цієї історії. Тому ми не надто звертали увагу на численні існуючі адаптації. Деякі з них ми бачили, але зрештою відклали їх усі убік і зосередилися на роботі з першоджерелом.
Я б навіть сказав, що було б значно цікавіше подивитися всі ці екранізації зараз, коли свій фільм ми вже завершили, щоб подивитися, що вийшло в інших. Але загалом ми свідомо трималися осторонь від інших екранізацій.
Дюма працював із ґострайтером, це загальновідомий факт. Зважаючи на це, цікаво було б дізнатися більше про те, як ви пишете і співпрацюєте?
Матьє Делапорт:
У нас теж є ґострайтери. Це не ми автори стрічки!
Але як ви працюєте разом? Ви і пишете, і знімаєте. Чи є у вашому дуеті «хороший поліцейський» і «поганий поліцейський»?
Александр де Ла Пательєр:
Ми вже 20 років працюємо разом. Буквально щодня. У нас один офіс. Є зараз фільм у виробництві чи ні – ми щодня туди ходимо. Ми дуже гарні друзі, фактично брати. Двадцять років тому ми почали довгу розмову, і вона досі триває. Ми дві різні людини, але поділяємо спільну мову. Не знаю, як це працює, це ніби історія кохання.
Матьє Делапорт:
Є одна специфічна риса нашої роботи. Як каже Александр, ми дуже багато розмовляємо. Коли ми обговорюємо сценарії, то записуємо розмови на диктофон. Зазвичай, ми говоримо-говоримо-говоримо, визначаємо структуру фільму, дуже багато балакаємо про персонажів та саму історію.
Коли в нас вибудовується те, що ми між нами називаємо «залізницею» – всі вагони, все-все про фільм – то кожен йде писати окремо. Тобто, до цього ми все робимо разом, але коли приходить час писати, ми розділяємося, аби відчути оце задоволення писати на самоті і відкривати для себе те, як інша людина описує сцени.
Якщо і вам, і вашому партнеру щось подобається, то це означає, що ви на правильному шляху. Водночас, якщо комусь із двох щось не подобається, це значить, що щось не працює.
Вам пощастило, що ви знайшли одне одного. Ви вже працювали над фільмом про «Трьох Мушкетерів», а тепер – «Граф Монте-Крісто». Це схоже на спробу працювати з оригінальними французькими історіями й експортувати їх на інші ринки, як це роблять у США. Чи думаєте ви про це під час роботи над проєктами?
Матьє Делапорт:
Та ні. Неможливо уявити, чого хоче аудиторія. Якщо ви намагатиметеся це робити, то точно помилитеся. Важливо зрозуміти, чого ви хочете. І, якщо вам пощастить, те, чого ви хочете, що пишете і що любите, перегукуватиметься із тим, чого хочуть люди.
Нашим першим успіхом стала вистава «Імʼя» (Le prénom). Ми її сприймали, як дуже французьку пʼєсу про французького героя, культуру тощо. На наш подив, пʼєса стала успішною у всьому світі.
Тому, думаю, немає сенсу намагатися вгадати, що про ваш твір подумають люди. Треба просто намагатися зробити найкращий фільм, на який ви здатні.
Розкажіть про процес вибору Пʼєра Ніне на головну роль. Що саме вам у ньому сподобалося?
Александр де Ла Пательєр:
Це був напрочуд короткий процес. Коли ми вирішили знімати цей фільм, ще до початку роботи над сценарієм, ми вже тоді знали, що це буде лише Пʼєр. Ми були переконані, що лише він може бути водночас нашим молодим Дантесом, невинним парубком, і химерним графом Монте-Крісто. Ми зателефонували Пʼєру. На той момент у нас ще нічого не було – лише впевненість, що кіно станеться. Ми запитали в нього, чи хотів би він стати нашим графом Монте-Крісто. Він відповів: «О, звісно!»
Треба просто намагатися зробити найкращий фільм, на який ви здатні
Що було найскладнішим у процесі роботи над фільмом?
Матьє Делапорт:
Найскладнішим було… Коли ми почали писати сценарій, він вийшов доволі довгим.
Ще довшим за фільм (фільм триває 2 години 58 хвилин – Moviegram)?
Матьє Делапорт:
Так. Це мав бути дуже дорогий чотиригодинний фільм. Ми цілий рік працювали над сценарієм, допрацьовували його, шукали декорації, подорожували Францією у пошуках локацій. Паралельно ми мали переписати фільм, скоротити його, зробити насиченішим і при цьому зменшити вартість виробництва, бо на початку бюджет був справді завеликий.
Коли ви пишете-переписуєте, створюєте першу, другу, третю і так далі версії сценарію, дуже складно зробити так, аби погляд залишався свіжим і не губився між тим, що треба лишати, а що можна викинути з тексту. Водночас це дало нам дуже точний сценарій, в якому жодна сцена не губиться. Ми були супер готові до зйомок. Тому, якою б складною не була підготовка, зйомки були веселі і доволі легкі.
А на етапі, коли фільм був чотиригодинний, ви не задумувалися над тим, аби розділити його на дві серії?
Матьє Делапорт:
Ні. Сама історія цього б не дозволила. Глядач має пережити всю історію за один раз. Падіння і злет. Це як снігова лавина – треба побачити початок і кінець. Не можна просто зупинити фільм і сказати глядачам приходити за шість місяців. Це б викликало невдоволення.
А що ви мали на увазі, коли говорили, що хотіли би, щоб фільм подивилася молодь?
Александр де Ла Пательєр: Ми ніколи про такі речі не думаємо.
Матьє Делапорт: У нас є діти і ми можемо думати про це… не думаючи про це. Коли ми пишемо сценарій, то хочемо зробити фільм, який вони дивитимуться, бо хочемо ділитися з ними своєю роботою і тим, що любимо.
Александр де Ла Пательєр:
Але ми ніколи не намагаємося подобатися аудиторії.
Матьє Делапорт:
Наприклад, ми не будемо вставляти у фільм інтимну сцену тільки через те, що це подобається молоді. Чи персонажа, який палить або вживає наркотики. Ба більше, ми вирізали дві сцени з наркотиками. Але не через те, що там були наркотики, а тому що вони не впліталися в історію.
Не можна просто зупинити фільм і сказати глядачам приходити за шість місяців
В книжці є оце послання про «чекати і сподіватися». Для української аудиторії такий фінал трохи суперечливий, адже Едмон не сидів, не чекав і не сподівався на щось просто так – він діяв, активно мстився. Як ви це інтерпретуєте?
Матьє Делапорт:
Наприкінці книги він припиняє мститися і вирішує більше не докладати зусиль в цьому напрямку. Я не знаю, що у майбутньому відбудеться з його стосунками з Мерседес, Богом й усім іншим. «А зараз досить помсти і дій та подивимося, що буде». Думаю, що це можна прочитати ось так.
