Docudays UA: Чому ми змінюємо програмного директора

Інтерв‘ю з новою програмною директоркою Docudays UA та її попередником

Геннадій Кофман обіймав посаду програмного директора 15 років, а зараз його місце займає Вікторія Лещенко. Ми поговорили з ними про причини зміни програмного директора, життя після Docudays UA, те, чого чекати від фестивалю цього року та які є перспективи продюсування документального кіно в Україні.

Не буду відтягувати це запитання. Чому у Docudays UA змінюється програмний директор та як було ухвалено це рішення?

Геннадій Кофман:

Посада програмного директора — це не пожиттєвий пост, не будемо брати приклад із наших східних сусідів. Змінюється фестиваль, життя, приходять нові генерації. Було б просто безглуздо займати його пожиттєво. Я і так постійно відсував цю планку: от допрацюю до 10-го фестивалю, допрацюю до 15-го… Це така справа, у якій складно зупинитися.

Так збіглося, що зараз, з одного боку, вже є дзвіночок від віку, а з іншого боку, команда настільки визріла, що наче підпирає мене ззаду: «Давай, чувак, звільняй місце». Поки мені цього не казали, але я відчуваю — час іти. Велика завантаженість із продюсерської роботи однаково не дозволяє віддати весь свій час фестивалю. А він з’їдає не менше 24 годин на добу.

Коли ми обирали наступника, у нас навіть не було думки, що це може бути хтось ззовні. У членів фестивальної команди унікальний досвід. Ми порадилися з оргкомітетом, і так зійшлося, що всі проголосували за Віку, яка першою прийшла до нашого програмного відділу. Потім уже вирішили спитати її думки.

Що вважаєте своїм найбільшим досягненням на посаді? Все із запланованого вдалося втілити?

Геннадій Кофман:

Було б чудово, мабуть, мати такий to-do list, датований 2003 роком. Акуратно поставив галочку навпроти останнього пункту — done, зняв нарукавники, портфельчик та пішов у розфокус.

Якщо серйозно, то 16 років тому неможливо було мріяти про те, яким фестиваль став сьогодні. Вибачте за пафос, але мені здається, що найголовніше — це унікальна команда, без якої нічого не склалося б, дивовижний глядач і найкращі доки, які ми щовесни привозимо до України.

Колись я сподівався, що ми зможемо показувати фільми Мандрівного фестивалю хоча б у 20–25 містах і селищах країни. Сьогодні фестиваль демонструє фільми майже у 250 населених пунктах. Я мріяв, що ми відкриємо приблизно 30 кіноклубів Docudays UA. Наразі їх працює понад 200.

Звичайно, деякі напрями лише зароджуються. Будуть потрібні грандіозні зусилля, аби все розвивалося та досягло бажаного рівня. Тут і індустріальна платформа, і українська програма, і промоція української документалістики за кордоном тощо.

Яким буде життя після Docudays UA?

Геннадій Кофман:

Зараз відкрилася нова можливість, якою я хочу скористатись. Тепер я зможу приходити на планерки, казати, як все погано, що все треба робити зовсім інакше та як у мої часи все було добре, а як саме робити — не казати. Бо не знаю.

А якщо серйозно, то, звісно, дуже складно одразу відірвати себе від фестивалю. Найбільше 4 роки я залишатимуся членом правління та матиму змогу брати участь у повсякденному житті фестивалю. Наскільки це у мене вийде — зараз дуже складно сказати.

Вікторія Лещенко:

Жити поза кінофестивалем дуже непросто. Це стає твоїм лайфстайлом. Геннадій залишається з нами незримо. Без його практичних порад, допомоги у зв’язках із певними інституціями та людьми фестивалю було б значно важче.

А якщо не секрет, то на що збираєтеся жити, здебільшого продюсуючи документальне кіно? Це не виглядає аж надто прибутковою діяльністю.

Геннадій Кофман:

Багато моїх європейських колег забезпечують свою фінансову стабільність за рахунок викладання в університетах. Бо продюсування документального кіно, безумовно, дуже ризикований і нестабільний бізнес. Але я поки не розглядав варіант педагогічної кар’єри, на відміну від продюсування, яким я займаюся вже понад 25 років. Це ризиковано, але це шлях, куди мене постійно зносить. Грошей на проживання має вистачити.

Тепер країна підтримує виробництво кіно. Це вже більше не авантюра в нікуди, як було до 2011 року та введення системи пітчингів. До того я просто не співпрацював із державою під час виробництва фільмів, знімав без державної підтримки.

Зараз я працюю над 9 проектами. Наприклад, у найближчий місяць ми завершимо «Землю Івана» Андрія Лисецького — кіно про художника Іван Приходько, наступника традиції Марії Приймаченко. Допрацьовуємо повнометражний дебют Юрія Шилова «Панорама» (міжнародна назва Projectionist). Втілюємо давню мрію Андрія Загданського — знімаємо стрічку про Національний музей на Грушевського. Ідея в тому, аби показати цей музей не тільки з виставкової сторони, а й як унікальну європейську інституцію, через долю якої простежується вся історія України. Ще два фільми знімає Сергій Буковський.

Вікторіє, не страшно підхоплювати фестиваль, який існує вже 15 років?

Вікторія Лещенко:

Слово «страшно» — не зовсім точне слово. Але є неспокій. Коли я прийшла у команду Docudays UA після кінофестивалю «Молодість», то подивилась і подумала: «Скільки ж тут роботи!»

Чимало моїх колег спробували фестивального життя в інших місцях і прийшли сюди, бо вирішили, що тут є простір для змін. Нам стало цікаво, і ми затрималися тут надовго. Завдяки Геннадію зокрема.

Щось будеш змінювати в роботі фестивалю?

Вікторія Лещенко:

Docudays UA створювалося й працювало, як горизонтальне товариство друзів і знайомих. Зараз ми прагнемо інституційного розвитку, тож нині в процесі реорганізації. Думаю, багато в чому це і моє завдання.

Дуже складно одразу відірвати себе від фестивалю

Щороку фестиваль обирає правозахисну тему. Яка буде цьогоріч?

Вікторія Лещенко:

Від початку тема фестивалю звучала, як «права людини у цифрову епоху». Ми плануємо більше сфокусуватися на кібербезпеці, цензурі, захисті чи його відсутності персональної інформації, на тому, як змінилося наше життя після появи цифрових технологій. Є багато речей, про які ми тільки починаємо задумуватися, а у світі вже давно йдуть дебати на ці теми.

А є український фільм, який потрапляє до тематики фестивалю?

Вікторія Лещенко:

У програмі фестивалю — ні. Але є проект Олексія Радинського про академіка Глушкова. Він висуває гіпотезу, що ця людина придумала прототип інтернету. Стрічка давно у розробці, і для мене вона резонує з нашою темою.

Є вже щось, що можна розповісти про програму?

Вікторія Лещенко:

По-перше, цього року ми її трохи скоротимо. Зазвичай якісь класні покази проходять усього раз. Люди потім розповідають про них іншим, але ті вже не можуть потрапити на покази. Тому хочеться зробити менше, але дати більше можливості подивитися кіно.

По-друге, відбудеться суттєва структурна зміна. Ми вирішили провести експеримент і реструктуризувати конкурс «ДОКУ/ПРАВО». Замість нього ми ввели правозахисний приз і будемо номінувати на нього десять фільмів з усієї кінопрограми. Тобто кількість призів не змінюється, але змінюється наше ставлення до правозахисного аспекту в кінопрограмі.

Геннадій Кофман

Раніше ми робили таким стрічкам знижку: «Окей, кіно може бути слабше творчо, але головне, щоб у нього був сильний правозахисний меседж». Зараз ми намагаємося збалансувати цю ситуацію. Тобто кіно має бути сильним як кіно, але водночас у багатьох фільмах, безумовно, присутній такий меседж.

А можете відмітити якісь конкретні стрічки?

Вікторія Лещенко:

Інсайдерська інформація: у нас вже сформований український конкурс, але ми поки його не оголошуємо. Цього року там є справжні відкриття. Звісно, реалізуємо нашу програму «ДОКУ/ХІТИ» — це фестивальні призери, фільми з оскарівського шорт-листу.

Насправді, ми досі ведемо переговори щодо стрічок, тому й така таємничість. З того, про що готова говорити: покажемо останній фільм, знятий про Bellingcat (дослідницька пошукова мережа, заснована британським журналістом і блогером Еліотом Гіґґінсом. Учасники Bellingcat розслідують актуальні події, використовуючи відкриті джерела інформації  ред.), і плануємо зробити івент, пов’язаний зі зникненням кінотеатрів.

Ми знайшли фільм про зникнення кінотеатру Zvezda у Белграді, де все відбувається майже так само, як і у нас. Zvezda — це радянський кінотеатр, який доволі довго функціонував у центрі міста. Потім він закрився, і на його захист стало доволі багато молодих людей. Вони протягом року проводили там події та засквотували будівлю. Активісти підключили навіть Мішеля Гондрі, який зробив для них прикольний інформаційний ролик. Паралельно знімали про це фільм.

Ми вирішили запросити активістів руху та показати їм наші закриті кінотеатри.

До речі, щодо кінотеатрів. Раніше однією з локацій фестивалю був кінотеатр «Україна», що минулого року закрився. Як ви будете вирішувати це питання?

Вікторія Лещенко:

Мені хочеться вірити, що місто зможе повернути закриті кінотеатри та не втратить робочі. Ми дуже вболіваємо за кінотеатр «Київ». Не полишаємо надії, що з ним усе буде добре, і ми влаштуємо покази там цього року.

Маємо декілька підтверджених фестивальних локацій. Наш основний центр — кінотеатр «Жовтень». В IZONE буде правозахисна програма, жива бібліотека, деякі кінопокази та події індустріальної секції «ДОКУ/ПРО». Також ми плануємо показувати кіно в «Лірі» та Boomer.

Вікторія Лещенко:

У нас безумовно є охорона на фестивалі, яка цього року буде посилена на певних заходах. Навіть за цих умов неможливо заздалегідь передбачити з якими намірами людина приходить на івент. Втім ми будемо ще уважнішими. Це поза сумнівом.

Вікторія Лещенко:

Загалом нам подали приблизно 690 фільмів. Це середня статистика, але дуже хороший результат, якщо врахувати, що з цього року ми вперше ввели платний прийом фільмів, який не стосується українських режисерів. Спершу був острах, що за умови платної участі до нас перестануть подавати кіно.

Геннадій Кофман:

Платна участь трошки дисциплінує заявників. Є, умовно кажучи, графомани, які встигають за рік відзняти 10–15 фільмів і всі надіслати на Docudays. Принаймні тепер вони змушені обрати, що ж саме відправити нам.

Вікторія Лещенко:

Плюс ми хотіли краще налагодити роботу зі сторони. Раніше ми переглядали кіно лише ресурсами команди. Але в якийсь момент роботи стало дуже багато, і ми почали залучати преселекторів зі сторони. Безумовно, їхню працю варто заохочувати. Нам здалося, що максимально екологічно та правильно, якщо самі режисери будуть її оплачувати через платну участь у відборі.

Про що зараз знімають українські документалісти, які теми їх цікавлять?

Геннадій Кофман:

Зараз вже тематика розширилася, порівнюючи з тим, що було раніше. Ще багато років нас будуть переслідувати фільми про війну та посттравмат. Їх будуть так чи інакше осмислювати, і від цього вже нікуди не дітися.

Вікторія Лещенко:

Безумовно, мені не вистачає якогось більш інтелектуального кіно, класного научпопу чи метакіно, яке б рефлексувало, а не просто фіксувало злободенність. Це не добре та не погано — їх просто немає.

Найсильніші зараз фільми саме про війну, її наслідки чи про взаємодію з нею. Наприклад, у нас з’явився дивовижний фільм про те, як ми змушені жити на тлі війни, хоча вже абстрагувалися від неї. Фільм — спостереження за світським життям, але війна проникає й туди.

 Ми плануємо більше сфокусуватися на кібербезпеці, цензурі, захисті чи його відсутності персональної інформації, на тому, як змінилося наше життя після появи цифрових технологій

Геннадій, а чи варто очікувати у прокаті якийсь із ваших 9 проектів?

Геннадій Кофман:

Із того пакету, з яким зараз працюю, я розраховую випустити фільм про футболіста Олега Петровича Базилевича. Зважаючи на аудиторію поціновувачів футболу та стилістику фільму, мені здається, що він має шанси потрапити на екрани.

Всі інші — це мій виклик 2019 року. Перспективи прокату для документального кіно апріорі неможливо розглядати. Зазвичай на екрани виходить, за грубими підрахунками, одна з десяти стрічок. Специфіка документального кіно — це кіно з пролонгованим прокатом. Не кожний фільм протримається два вікенди, але водночас є випадки, коли глядач хоче потрапити на стрічку через три тижні чи місяць після випуску.

Ідеальним простором для такої демонстрації є кінотеатр «Жовтень». Наприклад, там фільм «Жива Ватра» протримався, мені здається, місяці зо два. Відсотків 60 всього бокс-офісу цієї стрічки — це кінотеатр «Жовтень». Однозальні кінотеатри, мультиплекси не здатні протримати такий прокат довго — вони все-таки заточені під іншого глядача.

У «Живої Ватри» було приблизно три тисячі глядачів. Це, звісно, дуже мало, але ми не можемо співвідносити статистику комедій та блокбастерів із документальним кіно. Але мені здається, що у нього є потенціал виходу хоча б на аудиторію в 10 тисяч глядачів.

У цьому році ми почнемо практикувати так звану імпакт-дистрибуцію. Це — точкова доставка фільму до цільової аудиторії. Сам процес більш трудомісткий, але, як правило, з документальним кіно може спрацювати. Декілька імпакт-проектів ми презентуємо на цьогорічному Docudays. Якщо продукт має певну цінність, як фільми Андрія Загданського та Сергія Буковського, то просто необхідно знайти для них дорогу до глядача.

Геннадій Кофман:

Однозначно немає такого фільму. Принаймні, я його не знаю. У Польщі в найближчій історії були дві документальні стрічки, які окупилися. Це був фільм про Варшавське повстання та фільм про національного кумира Іоанна Павла Другого. Там стояли черги на показ, виробництво окупилося як мінімум удвічі. Навіть за бажання змоделювати такий успіх у нас поки складно.

На пітчингах в Україні для документалістики вважається дуже високим бюджет у 70–80 тисяч євро. У Європі знімають кіно за 300–500 тисяч. США — це 800 тисяч і мільйон. При цьому що — ми дешевше знімаємо чи дешевше оцінюємо свою працю?

Здебільшого якісь інвестиції не закриваються навіть у процесі виробництва документального фільму. Або праця режисера частково не оплачується, або робота волонтерів. Так чи інакше, 30–40% залишаються не закритими.

Багато що не закривається або робиться безоплатно за замовчуванням. Якщо режисер проводить research, у Європі він може зібрати на нього тисяч 50 євро. У нас у кращому випадку він отримає 10 тисяч. Слава богу, Український культурний фонд зараз підтримує етап девелопменту кінопроектів та дає на це гроші. Раніше, якщо режисер їх знаходив — це вже було досягненням.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

інші матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: