«Лишайся онлайн» знятий в унікальному форматі для українського кіно – скринлайф. Цей формат особливий тим, що всі події відбуваються на екрані комп’ютера, планшета чи смартфона.
У центрі сюжету «Лишайся онлайн» дівчина Катерина (Єлизавета Зайцева – «Поговори з нею»), яка жертвує близькими заради порятунку невідомого власника ноутбука, який волонтери передали ТРО. Постійно за екраном ноутбука, героїня керує долею людей у сірій зоні. Буча, постріли, трупи, страх, повітряні тривоги. Робота, яка зачепить своїм форматом, але в деякі моменти змусить задуматися над правдивістю зображуваного.
Світова прем’єра стрічки відбулася на жанровому фестивалі «Фантазія» (Канада) у липні 2023 року, де отримала нагороду за найкращий дебют. Українська прем’єра пройшла в межах міжнародного конкурсу кінофестивалю «Молодість».
Ми поспілкувалися з режисеркою фільму Євою Стрельніковою про своєчасність фільму про війну, яка в самому розпалі, особливість формату скринлайф та його перспективи в українському кіно.
Як виникла ідея? Чи змінювалася вона під час зйомок фільму?
Ідея виникла в Антона (Антон Скрипець – також став співпродюсером фільму – Moviegram). Вона не змінювалася. Мені було дуже легко писати історію, адже я таким чином перемикалася від війни. Було відчуття, що я писала щось вигадане і частково забувала, що це про те, що відбувається зараз. Я творила на якомусь емоційному азарті. У момент, коли вже все було готово – тоді знову накрило, адже на вулиці йде війна, а в телеграмі кожні дві хвилини приходять новини про це.
З Бучі ще не вийшли російські війська, а ми вже писали про ті події. Історія не змінювалася, вона доповнювалася. У нас з’являлися волонтери, які займалися саме тим, чим займається головна героїня: вони виводили людей із Бучі та Ірпеня.
Ми почали писати десь у середині березня. Уже тоді я не відчувала, що це зарано. І зараз я не відчуваю так, і на запитання: «Чи фільм на часі?», – у мене є відповідь. Для мене це на часі. Для мене це спосіб усе прожити. Я писала в той момент для себе, але коли ця історія нам здалася влучною, ми зрозуміли, що хочемо її розказати, зрозуміли, що вона має потенціал і що нас почують. Звичайно, можна просто сісти й зачекати, коли війна зупиниться і тільки після цього висловлюватися. Я ж хочу діяти зараз і діяти так, як вмію. Насправді кіно – дуже сильний інструмент впливу в усьому світі. Це теж зброя. Росія зараз знімає свої пропагандистські фільми. Вона їх показує світові та використовує як зброю, а ми всі кажемо: «Не на часі».
Я ж хочу діяти зараз і діяти так, як вмію
Скільки тривав процес підготовки до зйомок?
Взагалі стандартний формат – це препродакшн, продакшн та постпродакшн. У нас усі ці процеси йшли паралельно: запис екрану, підготовка до запису, постпродакшн, зйомки, підготовка до інших зйомок. Було небагато знімальних днів, були деякі зміни, коли ми перезнімали матеріал, тому що намагалися зрозуміти, як це втілити. У нас було приблизно 16 знімальних днів. Взагалі їх могло б бути менше, але час пішов на намагання намацати сам формат. Ми взялися створювати скринлайф і не розуміли, як це знімається, адже його не тільки в Україні, а й у світі не особливо використовують. Ми на ходу, умовно кажучи, знаходили рішення, як правильно підступитися до цього формату.
З яким найбільшим викликом ви зіштовхнулися під час створення «Лишайся онлайн»?
Найбільшим викликом було те, що багато акторів/акторок на той момент взагалі не готові були зніматися, не готові були бути у своїй професії. Їм це було не на часі. Багато хто з акторів/акторок говорили, що вони не розуміють: «Зараз апокаліпсис, кінець світу – нащо їх професія?». Їм потрібно було це пережити, переварити. Емоції – це була найсерйозніша перешкода.
Чи були повітряні тривоги під час зйомок і як діяли в таких випадках?
Зйомки проходили, здається, влітку. Як ми всі пам’ятаємо, росія готувалася до того, щоб нам вимкнути світло, до нових ударів уже восени та взимку. Через це в Києві та Київській області було достатньо спокійно. Були тривоги, але вони так не відчувалися, навіть, як зараз. Нас було всього лише п’ятеро на майданчику, не більше. Це дуже нестандартний формат, нестандартний підхід до зйомок. Якщо були тривоги – ми просто зачинялися у квартирі й ховалися у ванній, а потім знову починали працювати. Це не група у 25 людей, яку потрібно організувати й кудись вивезти.
Чому ви вирішили, що саме формат скринлайфу розкриє вашу ідею?
Є дві причини. Перша причина – фінансова. Мій брат (Антон Скрипець) запропонував працювати разом [над фільмом], адже в нього були ідея та формат. На той момент він не розумів чи знайде кошти. Йому здавалося, що навіть якщо ні, то цю історію ми зможемо самостійно витягнути. Якщо ви бачили стрічки в такому форматі, то самі розумієте, що це, на перший погляд, недорога історія. Ми почали робити цей фільм у дешевому форматі, адже все, що можна виділити – все йде на ЗСУ.
Друга причина не менш важлива – ми всі тоді жили у скринлайфі. Багато хто не виходив із квартир, донатив, ховався під час тривог, але всі були на зв’язку, постійно намагалися через інтернет допомагати. І це перша масштабна війна, яка транслюється в інтернеті. Тому для нас це була максимально природна, правильна форма розповіді.
Ми почали робити цей фільм у дешевому форматі, адже все, що можна виділити – все йде на ЗСУ
Які особливості роботи у форматі скринлайф?
Особливість у тому, що головний герой втілюється не тільки завдяки актору, а за допомогою світу, який ми навколо нього будуємо. Тобто, це його пошуки в браузері, його листування, мишка якою він водить десктопом. Здається, це єдиний формат, завдяки якому ми настільки природно можемо залізти в голову нашій героїні, зрозуміти що вона відчуває, що вона думає. Наприклад, коли вона пише комусь повідомлення, але потім стирає його, – в цей момент ми залізли в її думки. Такий формат дає відчути якусь документальність. Твій мозок розуміє, що це ігрова історія, але у тебе є відчуття, що це все відбувається в реальності.
Навіть акторська гра трохи відрізняється, ставляться інші завдання: усе має бути не ідеальним, не з поставленою мовою, не з пронизливими кіношним поглядом та паузами. Навіть коли брат головної героїні тримає камеру, дуже важливо те, що десь він не влазить у кадр, десь заходить у світлотінь, десь випадає просто з [поля зору] камери. Цього не було б у класичному кіно, бо працював би оператор. Дуже багато глядачів/глядачок, які вже дивилися фільм, говорили про те, що в якийсь момент взагалі забуваєш, що це кіно.
На вашу думку, формат скринлайфу має потенціал у створенні українського кіно?
Звичайно, я впевнена в цьому. Нам потрібно відроджувати наше кіно, але не за допомогою державних коштів і не йти тим шляхом, яким ми раніше йшли. Відбулася війна на нашій території, зараз кошти не будуть іти на створення кіно, тож потрібно вигадати якісь дешеві форми, коли історія важливіша за формат. Так відбувається революція в кіно. Нам є що сказати, ми хочемо виговоритися. Щоб світ дивився на це кіно й казав – це українське кіно. Нас не придушити, нас не зламати.
Чи надихалися ви якимись закордонними стрічками, втілюючи такий нестандартний формат у життя?
Не можу сказати, що надихалася. Я дивилася «Видалити з друзів» Бекмамбетова (фільм жахів Тимура Бекмамбетова, дія якого майже повністю відбувається на екрані комп’ютера з використанням Skype, Facebook, YouTube, Spotify тощо – Moviegram), тому що він єдиний на ринку робить більш-менш успішні скринлайфи. Але надихатися не надихалася, адже він цікавий лише у форматі. Історії які він створює – вони не мають якоїсь цінності саме для мене. А формат – так, звичайно, ми підглядали. Я зараз буду сильно брехати, якщо скажу, що ми самі його вигадали.
Дзвінки на місці бойових дій виглядають, як щось нереальне, а відеозв’язок точно, як фантастичне. Чи не здається вам, що це трохи суперечить реаліям?
Це формат. Це стало правдою, яку потрібно прийняти заради формату. Ми ще на початку зрозуміли, що інакше не зможемо показати це в кіно. Є такі моменти.
Насправді зв’язок був деінде. Його блокували. Це допущення, на яке ми пішли задля того, щоб усе ж таки мати змогу в цьому форматі зняти фільм.
Потрібно вигадати якісь дешеві форми, коли історія важливіша за формат
Протягом фільму авдиторія може спостерігати фото жертв, а також фото мертвих окупантів. Звідки ці фото?
Це постановні фото. На фото окупантів є моменти реальності, але ми брали актора для того, щоб змінювати обличчя.
Чи була робота з такою кількістю шарів складним завданням?
Дуже складне було завдання. Ми зіштовхувалися з труднощами по ходу, а з кожним подальшим кроком вони ставали ще більшими. Усі дуже втомилися, особливо постпродакшн, усім було дуже важко закінчувати цю історію. Вже після ми всі сказали, що хочемо ще. Це як шлях, на якому стоять капкани, у тебе постійно там застрягають ноги, але ти знаходиш спосіб, як можна з них вибратися або йдеш іншою дорогою і наштовхуєшся на ще три нові пастки. Це цікаво. Це як гра. Ми зараз з Антоном пишемо нову історію в форматі скринлайф, нам не хочеться зупинятися.
