«Підборіддя» й нове кіно про блогерів

«Соціальна мережа», «Восьмий клас» та жахи про подкастерів

Поки в Лос-Анджелесі підлітки накручують лайки та перегляди в різних соціальних мережах, 16-річний Остін Тестер намагається стати популярним у маленькому містечку в Теннессі. Він мешкає у промзоні, іноді зустрічається зі своїми прихильницями в торговому центрі. Та Остіну не дає спокою слава колег по цеху, які з однаковими зачісками та запальним оптимізмом підіймають самооцінку школяркам через крихітні екрани мобільних. Таку історію зафільмувала Ліза Манделап – водночас сумний та провокативний шматок життя, що змушує забути про популярність як вершину кар’єри. У фільмі «Підборідді» немає закадрового голосу та інтерв’ю «за лаштунками», але є неймовірно сильне бажання головних героїв сподобатися авторці й підняти собі статистику в Інстаграмі. Звісно, «Підборіддя» – це не перше кіно про блогерів (чи то краще влогерів), які ладні спустити всі гроші на промо свого обличчя та настрою. Втім, воно одне з небагатьох, що не засуджує та не оцінює вибір персонажів заробляти такою професією.

У 2010 році Девід Фінчер випускає в кінотеатри «Соціальну мережу» – провокативне кіно про Марка Цукерберга та його маленький стартап Facebook. Неозброєним оком помітний головне бажання режисера показати інтернет-залежність: Джессі Айзенберг регулярно оновлює свій профіль, щоби всміхнутися новій подрузі. Але цього не відбувається, і трагічна історія Цукерберга залишається лікнепом «Соціальної мережі». Можна сказати простіше словами з пісні Rolling Stones: You can’t always get what you want. Так трапилося і з Девідом Фінчером, який на «оскарівських» перегонах програв фільму «Король говорить!». Щоправда, його стрічка про натхненних студентів спровокувала цікавість кінематографістів до інтернет-тролів та блогерів.

За вісім років стендапер Бо Бернем випустить влучну та незлу сатиру про влогершу-восьмикласницю Кайлу Дей – «Восьмий клас». Попри акне та шалену невпевненість у собі, вона випускає мотиваційні влоги, які ледве збирають десяток переглядів. Це не стільки кіно, скільки дослідження природи сумніву, яким щиро зацікавився Бернем під час своїх гастролей. Якоюсь мірою й сам режисер виріс з інтернету, а згодом почав копирсатися у причинах і наслідках своєї слави. В одному зі своїх влогів він, наприклад, робить кумедний огляд на готель в Аризоні. Зрозуміло, що це не стільки нестача уваги, як банальна нудьга від ізольованості, яка неабияк стала впізнаваною зараз. Але формат влогу чудово зрозумілий режисеру, адже він займався ним кілька років. Щоби сором’язливість виглядала переконливою, у свій фільм він узяв справжніх восьмикласників і восьмикласниць, яким би не доводилося грати панічний стан. Тож і результат вийшов майстерним: «Восьмий клас» – це набір усіх незграбних ситуацій, у які потрапляє школяр_ка, й інструкція, як повернути впевненість у собі.

Серед решти фільмів дедалі важче виокремити кіно, що знебарвлює персонажів від авторського погляду. У новому «Хелловіні» Девід Гордон Грін зробив головних героїв подкастерами, які знайшли хайпову тему для своєї програми. Як і в будь-якій стрічці жахів, фінал на них чекає не найприємніший. Іронічніше з новими медіа працює Кевін Сміт. Свого подкастера він зачинив із божевільним відставним полісменом, який хоче воскресити друга-моржа. Химерний сюжет перетворюється на комедійний горор, над яким точно сміятимуться не всі, але гиготіння Кевіна Сміта на титрах викликає щиру посмішку. Мабуть, через те, що режисер досі присвячує багато вільного часу подкастам. У фільмах про влогерів можна знайти радше страх («Пошук») або несподіваний романтичний інтерес («Джулі та Джулія»). У такі крайнощі режисерів заводить неможливість або небажання безпосереднього дослідження нових медіа.

Потрібен підхід документального кіно, який ближче знайомить автора з його героями. Вивчити поведінку свого персонажа через екран – це стати його постійним глядачем, і захоплюватися його оптимізмом. Саме тому «Підборіддя» та «Восьмий клас» виграють у порівнянні з іншими стрічками у спробі зламати пекельне коло влогінгу. Мережа ніколи не дасть тактильного усвідомлення потрібності одне одному. Поки що це малий початок для вивчення теми самовираження через інтернет, але кінематографісти рухаються у правильному напрямі. Принаймні зверхнього ставлення в кіно до своїх героїв меншає, а емпатичний зв’язок на прикладі цих фільмів лише зростає.

jawline
2019
режисерка: Ліза Манделуп
жанр: документалістика

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

0 0 голос
Рейтинг статті
Підписатися
Сповістити про
guest

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

інші матеріали

Рецензії
Юрій Самусенко

«Пастка»: Run Rabbit Run

Режисер Джордан Піл точно знає, яким моторошним буває знайомство з батьками обраниці

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: