90-ті, у Лубнах зростають брати-близнюки Коля і Вася (Аміль та Раміль Насірови). Бешкетні малюки ледве відрізняються один від одного зовнішньо, однак кожен успадкував різний характер: один пішов у тата, інший – у маму.
Тато Колі й Васі – важлива людина в містечку. Настільки важлива, що може зупинити потяг однією ногою. Мама каже, що одружилася за розрахунком, щоб тато близнюків зміг осісти в країні. Проте, на думку Колі, якщо ти залишаєшся в Лубнах заради жінки – це точно з любові. Одного дня тато зникає, залишаючи матері на виховання хлопчиків.
Минає 20 років. Тепер Вася поліцейський і сім’янин, а Коля – водій маршрутки і барига. Раптом Коля отримує дивний дзвінок, де дізнається, що його батько зараз перебуває у Люксембурзі.
Вже із синопсису фільму складається враження, що на нас чекає «чергове роуд-муві від Лукіча». Однак режисер зовсім не збирається бути передбачуваним, і підготував нову історію, яка здатна здивувати глядачів(ок).
Авторська комедія Лукіча традиційно базується на його сформованій раніше кіномові й жартах, що обігрують деталі. А ще, звичайно, на зйомці: зі складними мізансценами, рухами камери та загальною стилістикою, яка чимось нагадує режисерські роботи Ґая Річі чи Мартіна Мак-Дони.
Відправляючи своїх героїв до Люксембургу, як колись Вадима на пошуки рахівського крижня, автор перетворює місто дестинації на символ, через який романтизує простоту, повсякденність та сімейні цінності. Проте, все це подається глядачам під кутом унікальної Лубенської філософії.
«Люксембург, Люксембург» чіпляє своїми дотепно прописаними діалогами, що здатні закохати глядача в характери та показати динаміку розвитку особистостей героїв. Коля та Вася представляють бінарності та утворюють органічну у своїй непоєднуваності пару. Коля з достатньо поганим характером і далеко не найкращими манерами не дає нікому спокійно жити – саме він є протагоністом картини. Своїми імпульсивними, непродуманими, а інколи й жорстокими вчинками він шкодить собі та іншим, але завжди отримує по заслугах за кожну помилку.
Вася ж антагоніст, він несе важку ношу брата, недолюбленого сина та стриманого, правильного рятівника. Хто ж іще буде витягувати брата з нескінченних пригод, як не брат-поліцейський? Однак чи живе Вася дійсно комфортно та спокійно? Навряд. Але у складних ситуаціях він може покластися на Колю, який має чималий потенціал віддячити йому у відповідь.
Якщо прочитавши цей текст у вас склалося враження, що це повчальна картина, то вам не здалося. Можна навіть сказати, вона по-дитячому повчальна. Фільм тлумачить найпростіші істини: не бреши, навчись вибачатися та пробачати і не живи минулим, бо треба рухатися далі. Мабуть, пацанська філософія ще ніколи не була такою привабливою.
Через це у фільмі «Люксембург, Люксембург» є так звані труднощі перекладу. Навіть не труднощі, а неможливість, бо український суржик з суто локальними жартами просто неможливо семантично правильно перекласти на який-небудь італійський. Але якщо стрічка й не буде до кінця зрозумілою на закордонних фестивалях, все одно можна прогнозувати, що вона стане хітом в Україні.
Як написали у Твіттері: «Приємно усвідомлювати, що пацани, які починали свою кар’єру піснею про сєльську драку, зараз презентують фільм на Венеційському кінофестивалі». Виявляється, що Раміль та Аміль Насірови, відомі як учасники реп-гурту «Курган & Agregat», увесь цей час приховували в собі не тільки комедійний, а й ліричний акторський талант. Втім, це не здивує тих, хто бачив їх пародійні інтерв’ю, на які Лукіч теж звернув увагу.
Аміль та Раміль Насірови тут не лише через свою колоритність. Як казав режисер на Q&A, вони кристалізують його подвійне відношення до батька. Антоніо вважає, що кожен із нас може відчувати дуальні емоції до своїх батьків, і тут не можна бути остаточним.
Антоніо Лукіч присвятив фільм своєму батьку. Відчувається, що історія є дуже особистою та побудована на спогадах автора. Раніше для інтерв’ю The Ukrainians Антоніо сказав таке:
Я так сильно засуджував свого батька за те, що його не було поруч, але в цю мить сам повторюю його долю. Я народився під час війни в Югославії. Подробиць не знаю, але та війна наклала відбиток на моє життя, його життя та життя всієї нашої родини. А реальність, у якій відсутній батько, вплинула на мою творчість
В цій сімейній історії, як і в картині «Мої думки тихі», є пошук того природного дива, що трапляється в повсякденному життю. Але, на жаль, дива часто не відбуваються з тими, хто на них заслуговує.
У день світової прем’єри делегація фільму вийшла на фотокол з плакатами «Уявіть собі фільми без батьків». Ця дещо гучна заява пасує фільму «Люксембург, Люксембург», який підкреслює важливість родини. З війною це відчувається особливо гостро, адже тисячі українських батьків зараз вирушили захищати нашу батьківщину.
Діти 90-х виросли поколінням без батьків, що загинули у кримінальних війнах. Зараз прийшла інша, страшніша війна, яка так само забирає рідних у нового покоління. Фільм Лукіча дозволить прийняти цей факт, а ще трішки відволіктися, посміятися та поплакати.
