«Сутенерша світла»: Юнг, секс і кіноарт від Стівена Арнольда

Beyond the wall of desire

Почавши пильно вдивлятися в витончено художні, помітно сюрреалістичні фотографії авторства культового американського андеграундного діяча Стівена Арнольда, на яких у монохромній напівтемряві людські фігури застигли в невідомому містичному танці, сповненому якоїсь зловісної ритуальної або сексуальної енергетики, неминуче народжується відчуття проникнення у щось підсвідоме і потойбічне, що по-справжньому гіпнотично впливає на глядачів. Втім, у такому ефекті є щось незвичне: Стівен Арнольд у 60-70-х рр. минулого століття став одним із речників ідей сексуальної революції та був людиною, що входила в найближче коло Тімоті Лірі, Енді Уорхола і Кеннета Енгера. Згодом Арнольд перебрався до Іспанії під протекторат Сальвадора Далі. Він на своїх фотознімках запам’ятовував не тільки і не стільки чиїсь портрети в обрамленні езотеричної, релігійної символіки, хоча і черпав з цих джерел левову частку свого хворобливого натхнення, — на цих знімках оживали власне ідеї тодішнього часу, яке з кожним новим прийомом ЛСД все сильніше тануло в примарну тлінність та розчинялося в останніх передзахідних променях сонця, яке заходить у небуття.

«Сутенерша світла» 1971 року — єдина повнометражна кіноробота Стівена Арнольда — може здатися виключно похідною від тих фотографічних творів, із якими в першу чергу асоціюється Арнольд. Картина починається з того, що двоє безіменних молодих людей забрідають, і, здається, що цілеспрямовано, в таємничий особняк, у якому їхньому погляду відкривається щось, що не піддається жодному раціональному поясненню. Переходячи з кімнати в кімнату, хлопцям доведеться побувати і навіть взяти участь у найрізноманітніших сексуальних оргіях: із карликами, геями, лесбіянками, трансвеститами, людьми різних рас і епох, опинитися на дивному карнавалі і побачити ритуали Стародавнього Єгипту, які плавно переростуть в еротичні втіхи. Проте, сюжет в цій стрічці скоріше номінальний і носить характер певного начерку, оскільки ні кульмінації, ні розгортання виразного драматичного конфлікту не буде — є лише споглядання і спостереження, а виходу назовні для героїв не передбачено. Зайшовши в цей будинок, вийти хлопцям із нього не судилося. У всякому разі, Арнольд не дає ніякої відповіді щодо їхньої подальшої долі, буквально обриваючи фільм на півслові.

Відомий елемент стрічки — це переклад на мову кіно юнгіанства, яке, тим не менш, Стівен Арнольд підкреслює ненав’язливо, творячи на екрані абсолютну свободу власного кінематографічного висловлювання, яке надихнуло з одного боку радикальні авторські порнографічні роботи Курта Макдауелла «Гуркіт грому!» і «За зеленими дверима» братів Мітчелл, з іншого ж — саме виникло не без безпосереднього впливу японців Вакамацу і Тераями (що дивно: одразу із «Сутенершою світла» з’явився і «Томатний кетчуп імператора», у якому роль гендеру теж піддалася деконструкції) і італійців Пазоліні і Феррері. Втім, будь-якого роду буржуазна обструкція в «Сутенерші світла» відміталася за гамбурзьким рахунком, а на перший план виходив умоглядний гедонізм, тотальна еротична влада. Прочитати при цьому фільм можна і з точки зору дорослішання особистостей, де обидва герої, у дихотомії вільного і невільного плотського втілення, проходять через всі етапи пізнання свого Я, і в цій пустелі пристрастей вони стикаються з Anima, Animus, Persona і тд. Тільки ось прокинутися їм не дано; тутешній сон виявляється настільки ж нескінченним, як і солодким, бо за межами цієї долі їх чекає реальність, нікчемна в своєму бутті, скутому відсутністю повної свободи як такої.

Однак все ж кидається в очі навмисна недомовленість укупі з тієї кіномовною винахідливістю, яку застосовує Арнольд протягом всього фільму. Це лише чітко посилює відчуття непідвласного контролю цього безтурботного сновидіння, у яке настільки ревно запрошує постановник. На відміну від трансгресивного кінематографу Ніка Зедда, Арнольд у своєму, по суті, програмному фільмі «Сутенерша світла»  відображає у двох головних чоловічих персонажах стрічки себе і той бурхливий час, якій він відчував на фізичному і фізіологічному рівні, ковтаючи з жадібністю тодішнє повітря. При цьому, безперечно, розуміючи тлінність всього, що відбувається, тому настільки часто в цій сюрреалістичній стрічці римується в межах одного кадру секс і смерть, а за нестримним потоком похоті знаходиться невимовної сили авторська туга.

Luminous Procuress
1971
режисер: Стівен Арнольд
жанр: експерементальний відеоарт

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

Залиште коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: