Ніколь та Чарлі практично ідеальні. Коли Чарлі не може відкрити банку з огірками – допомагає дружина. По черзі вони читають синові казки на ніч. Кожен з них має маленькі смішні звички, серед яких, наприклад, як Чарлі випадково вимикає світло, коли Ніколь знаходиться в кімнаті. Чоловік працює режисером у театрі, дружина у ньому грає головну роль. Як кажуть, креативна творча сім’я. Живуть у Нью-Йорку та часом їздять до матері\тещі до Лос-Анджелеса. Їхнє життя заповнене нюансами та деталями, які приносять радість, але поступово і фрустрацію, і тривогу, і навіть відчай. Чарлі та Ніколь розлучаються, наймають адвокатів, проходять через неприємний процес поділу часу наодинці з сином. Цей процес супроводжується роз’ясненням їхніх відносин та розуміння власного его. Адже у кожного з них були якісь сподівання на цей шлюб, на свою кар’єру врешті-решт. Життєві обставини змушують обох перерозподілити дозвілля та кошти на розірвання шлюбу, що безумовно приведе і до нескінченних незграбних та яскравих моментів.
В перших реченнях синопсиса можна знайти цікаву паралель з кар’єрою та життям самого режисера Ноя Баумбаха. Він наразі зустрічається з Гретою Гервіг – жінкою, яка знялася у найпомітніших фільмах автора. Як пара, вони не люблять відкриватися у публічних інтерв’ю, але з кожною наступною стрічкою Баумбаха стає очевидно, що його стосунки з родичами дали чимало матеріалів на фільмографію про дисфункціональну сім’ю. Минула робота режисера «Історії сім’ї Меровітц» неначе надихалася «Кайдашевою сім’єю», то не дамо собі ради порівняти й «Історію шлюбу» з якимось видатним витвором мистецтва. Наприклад, «Сцени з подружнього життя» Інгмара Бергмана, на які Баумбах безумовно посилається у кульмінації, концентруючи великі плани на істеричних обличчях Адама Драйвера та Скарлет Йохансон. З’ясування стосунків з ударами кулака об стіну та мало не панічними атаками перетворили американського автора «Кальмара та кита» з послідовника Вуді Аллена на цілком самостійного сторітеллера. Тим паче сам Баумбах нещодавно і сам почав виносити у заголовок фільмів слово «історія».
Якщо раніше шлюбне протистояння у його фільмах зображувалося очима дітей, підлітків та реакції родичів, то тепер Ной взявся за препарування стосунків крізь масштаби двох міст – Нью-Йорка та Лос-Аджелеса. Персонаж Адама Драйвера взагалі-то не з Нью-Йорка, але складає враження місцевого завдяки своїй приязній поведінці. Ніколь же прилетіла з Лос-Анджелеса та грає у цьому шлюбі «дружинку декабриста» (сама ж вона порівнює себе з дружиною Джорджа Гаррісона, ім’я якої насправді і не згадає). Вона почувається чужою, нехай і грає головну роль у театральних виставах свого чоловіка. Колись вона втратила можливість зіграти у серіалі, де починала зйомки у пілоті. Нині ж її пам’ятають, як акторку тривіальних ромкомів, де вона одного разу показала груди. Зустріч цих двох осіб надиктована з таким соковитим текстом, що не відірватися кожного разу, коли вони разом з’являються на екрані. Однак навіть Баумбаху цього замало і він вводить двох не менш харизматичних адвокатів.
Алан Алда та Рей Ліотта грають захисників Чарльза у перемовинах з дружиною. Якщо персонаж Алди – дідусь-простячок, який ставить особисті стосунки із замовником вище бізнесових, то Ліотта – це адвокат диявола, який розуміє, як грати не за правилами і яку мотивацію нав’язати Чарльзу. Та зірка на цьому небосхилі – це без жодних сумнівів Нора (Лора Дерн). Це адвокат із замашками психотерапевта, яка і обніме, і накричить, і поставить всіх на своє місце. У її вуста Баумбах закладає найкращий жарт про ідеальність Діви Марії як рольової моделі для дружин. Навіть персонаж Рея Ліотти усвідомлює її загрозу і швидко змінює план відступу. Тож кожна поява у кадрі Лори Дерн супроводжувалася на Венеційський прем’єрі шаленим захватом і оплесками. Перфоманси Адама Драйвера та Скарлет Йогасон теж вражають своєю щирістю та зворушливістю. Їхній розрив у непорозумінні один одного чудово ілюструє епізод зі зламаними воротами. Через відсутність світла Ніколь телефонує Чарльзу та просить закрити ворота. По приїзді колишнього чоловіка вона за спільною згодою стриже йому волосся, а потім вони немов востаннє зустрінуться поглядом, коли Драйвер закриватиме дерев’яні ворота між ними.
У прагматичному світі такі фільми прийнято сильно сварити за емоційність, імпульсивність, нагнітання. Та зі стрічками Ноя Баумбаха трапилася інша річ. Кожен наступний фільм скидається на хороше вино, яке з часом набуває нових значень. За світобаченням режисера, розлучення – це ще не кінець світу. Після нього існує цілком притомне життя з іншими проблемами та незгодами. Так, розлучатися з коханими болісно, від ностальгії аж сльозяться очі. Однак це природний процес вираження гніву, незграбності та суму за часами, коли все було краще, ніж зараз. Без зайвої патетики, складних метафор, надуманих символів Ной Баумбах зняв чудове глядацьке кіно з впізнаваними та знайомими образами, які не пригнічують своїм існуванням, але залишають по собі світлий сум. До того ж, «Історія шлюбу» напевно стане в один ряд з найкумеднішими мамблкор-драмами нью-йоркського режисера, який оспівує своє рідне місто не менше, ніж вільний від забобон Лос-Анджелес.
