Кремезний і бородатий Адам Крайник (Томас Масталір) живе на словацькій стороні україно-словацького кордону. До нього– 2 кілометри лісу, а між прикордонниками і місцевими встановлені ділові зносини. Якнайкращі умови для контрабанди сигарет.
Адам Крайняк – головар невеликої банди (що протягом фільму стане ще меншою). У його арсеналі – хабарництво, залякування та насилля. Але Крайняк – злочинець із власними принципами. Коли один із його поплічників потайки переправляє через кордон наркотики, Адам відрізає йому палець за допомогою болтового різака.
Події відбуваються у 2007 році, коли до початку дії Шенгенської угоди на території Словаччини залишається кілька місяців. Після імплементації договору кордони значно посилять, а для багатьох мешканців прикордоння контрабанда – це єдине джерело прибутку. У поведінці героїв відчувається передчуття катастрофи. Вони обмінюються багатозначними поглядами, влаштовують зібрання у маленькому синьому трейлері та шукають нові шляхи перетину кордону. І лише на під час національного свята, здається, дозволяють собі трішки розслабитись. До першого пострілу
Режисер дуже швидко знайомить глядача із персонажами, але зв’язки між ними розкриває не одразу. Вони будуть проявлятися поступово та переплітатися химерними, не завжди передбачуваними способами. Крайняк – не лише ватажок конробандистів, але й голова сімейства. До його клану входять:
Анна (Емілія Вашаріова). Мати Адама. Вона першою налагодила контрабандну схему. Хоча здається, що вона повністю передала «бізнес» синові, вона усе ж продовжує тримати все під контролем. До певного моменту.
Олександра (Зузана Фіалова). Дружина Адама. Лагідна та смиренна на початку, але разюче рішуча, коли їй доводиться стати на захист власних дітей.
Луція (Крістіна Канатова) та її сестричка (Венесса Атовська). Діти Адама, що вносять у стрічку драматичний настрій. «Я батько, чоловік і син. І саме тому ніколи не возитиму через кордон цей товар», – відповідає Адам на пропозицію перевозити через кордон наркотики.
У кадрах – темні прикордонні ліси, напівзруйновані неонові автозаправки, села, декілька прикордонних пунктів та особливо вражаюча локація: повністю затоплений кар’єр, який при сонячному освітленні викликає моторошно-прекрасне відчуття.
І хоча тут не відбувається масових вибухів чи епічних розстрілів, загальне відчуття жорстокості та трагедії нікуди не зникають – вони радше проявляються у психологічних деталях. Та разом із тим, у стрічці знайшлося місце і для гумору на межі абсурду: восьмирічні діти, що ведуть рожевий мерседес; палкий закоханий Івер, що читає вірш французького поета словацькому контрабандисту.
Режисер розповідає історію, в якій трилер майже не розмежовується із сімейною драмою. Але, загравшись у «Хрещеного батька», він, здається, забуває, про що хотів розповісти.
Про жорсткі правила незаконного бізнесу?
Сумнівно. Бізнес у стрічці – не справа життя, а скоріше спосіб виживання. Жорстокість – вимушена і, здається, від неї вже втомилися й самі головорізи. Тому кровна помста виглядає тут звичайною відплатою за погану поведінку.
Про сімейні цінності?
Принаймні, на це вказує фінальний вибір кожного з героїв. Усі вони «повертаються до родини», нехай і дуже різними шляхами: одним для цього треба зробити рішучий крок, іншим – відмовитись від будь-яких дій.
Про життя на межі?
Можливо. За умови, що межа тут – радше психологічна, аніж умовна лінія кордону.
