У 2018 році Гран-прі кінофестивалю «Санденс» отримала стрічка Дезіре Акхаван «Перевиховання Кемерон Пост». Ця нагорода започатковує кілька трендів наперед. Скажімо, у 2016 році Гран-прі фестивалю взяв Нейт Паркер за своє «Народження нації» – суто чорне кіно, яке нині відоме не лише прихильникам блексплуатейшену*. Після «Народження нації» у кінопрокаті США та світу фестивально-касовими феєрверками почали вибухати «Місячне сяйво» та «Пастка». Звісно, важко прослідкувати, чи винний у цьому саме кінофестиваль «Санденс». Однак існує певна категорія підліткових інді-драм, що неминуче підпадають під переможне увінчання Гран-прі кінофестивалю і згодом здобувають більш широке визнання. Особливо легко це простежується з 2009 року, коли перемогу здобув «Скарб» Лі Деніелса – історія про вагітну від власного батька афроамериканку, яка вступає в альтернативну школу. З цього часу на кінофестивалі з’являється мінімум одна актуальна стрічка на тему виховання молоді. Ми вирішили скласти формулу успішного переможця «Санденсу» на прикладі «Перевиховання Кемерон Пост», адже стрічка має всі характерні інгредієнти для тріумфу на кінофестивалі.
- Блексплуатейшен – експлуатаційне кіно, яке орієтоване на аудиторію чорношкірих. Зазвичай має чорного протагоніста, який долає перешкоди та карає злочинців. Особливо популярне у 1970-х роках.
Coming of age історія про дівчат
Кожного року у кінопрокат виходять стрічки на тему дорослішання підлітків в Америці. В Україні цей тренд прослідкувати важче: «Леді Птаха» так і не долетіла до широкого прокату, і у 2017 році глядачі ледь могли знайти фестивальні хіти на зразок «Коламбуса», «Жінок XX століття» та «Квітки». «Перевиховання Кемерон Кроу» – це лінійна історія про лесбійку, яку застукали на випускному в автомобілі у не найвдаліший момент. Її відправили у спеціальний табір, де «лікують» гомосексуальність. Режисерка Дезіре Акхаван зачиняє головних героїв у маленькому будинку, в якому їм доведеться виявити, ким вони є насправді. Можна знайти безліч паралелей з «Коротким терміном 12», який свого часу теж показували на «Санденсі», але історія Кемерон Пост занадто млява і похмура, аби згадувати її з усмішкою у цьому контексті.
У «Короткому терміні 12» йдеться про табір, де більш дорослі підлітки слідкують за молодшими – вельми показовий приклад якісного кіно про дорослішання, адже у ньому особиста драма кількох дітей переплітається між собою і ефектно впливає на кульмінацію, яку не приховують за кадром. Стрічка з Хлоєю Морец деінде римується з кіно, в якому знервована Брі Ларсон ловить проблемних дітей. Однак подій у фільмі Акхван ледь назбирається на пристойну короткометражку, а спектр емоцій головних героїв радше схожий на зображення характеру головного злодія у фільмах Marvel. Тут немає насилля, яким заповнені coming of age переможці «Скарб» чи «Зимова кістка», але і світлого та обнадійливого настрою «Я, Ерл та дівчина, що помирає» теж годі і шукати. Це такий собі компроміс, яким переповнені 90-ті одноповерхової Америки, де, власне, і відбувається дія. Врешті-решт, компроміс може спрацювати для тих, хто все рідше переглядає подібні інді-драми. Тут головне – настрій, а не сюжет.
Поп-культурні цитати
Це не обов’язковий елемент для переможців «Санденсу», але він радо вітається у тих стрічках, які здобули нагороду. Позаяк дія «Перевиховання Кемерон Пост» відбувається на початку 90-х, оминути касетні плеєри та відеомагнітофони неможливо. У фільмі жваво обговорюють стиль Девіда Бові та часом жартують про «Керрі» Браяна Де Пальми (за іронією долі, у ремейку фільму знялася та сама Хлоя Морец). «Я, Ерл та помираюча дівчина» теж загравав із прихильниками поп-культури різноманітними посиланнями на улюблене, але це лише приємна дрібничка. Для фільму про знищення сексуального потягу у персонажа Морец глядачу необхідно знати, у який час це відбувається, адже нині така методологія схожа на божевільні експерименти над розумом людини.
Згадування Бові та «Керрі» з екрану, звісно, скидається на похвалу творців фільму, мовляв, вони краще розуміють, що було популярним на початку 90-х. Однак у закритому приміщенні табору, в якому перебуває Кемерон Пост, ці згадки – єдина можливість ухопитися за щось неілюзорне та не божевільне у розмові з новоприбулими та старими друзями. Відвідувачі «Санденсу» полюбляють легке кіно на важкі темі, і поп-культурні цитати – це чудова можливість захопити їхню увагу чимось знайомим, аби погратися у ностальгію та говорити про серйозне весело.
Актуальність
«Санденс» відкрив світу Раяна Куглера з його дебютною стрічкою «Фрутвейл» – гостросоціальною драмою про расизм та жахливе вбивство, яке трапилося на однойменній станції метро у 2009 році. Стрічка вийшла у 2013 році, і свіжі спогади знайомих із трагедією ще не встигли охолонути. Кінофестиваль став швидкою реакцією на травми суспільства та табуйовані теми, які зовсім нещодавно замовчувалися серед кіноглядачів. Стрічка Дезіре Акхаван заснована на однойменній книзі Емілі М. Данфорт, що, у свою чергу, посилається на реальну історію відправлення гомосексуала Зака Старка до табору. Схоже, що табір був пережитком 90-х, але насправді він проіснував аж до 2012 року. І доти там практикувалися нетрадиційні методи лікування.
«Перевиховання Кемерон Пост» по-справжньому б’є в тему самоідентифікації протягом практично всього півторагодинного хронометражу. Можливо, після перегляду ви не дуже й запам’ятаєте головних героїв, але малюнок із «айсбергом проблем», який показують мешканцями табору, аби побороти їхній «недуг», видається водночас і жахаючим, і смішним. В епоху розквіту ЛГБТІ-кіно стрічка Акхаван не скидається на сильне висловлювання про боротьбу за права (згадаємо «Гарві Мілк») чи чутливою історією про заборонене кохання (привіт, «Назви мене своїм ім’ям»). Натомість, у ньому вбачається просвітницька місія знань про заклади лікування, на які ми кілька десятиліть закривали очі. «Перевиховання Кемерон Пост» – розмова про речі, далекі від нашої присутності, але близькі серцю кожного, хто небайдужий ідеям різності й рівності.
