«Молодість» – український кінофестиваль, який пережив багато змін. Він проходить уже 48-й раз і постійно доповнюється різноманітними програмами, розширюється та звужується у кількох кіноблоках, змінює локації та дати. Цього разу дійство проходитиме у кінотеатрах «Київ» та «Баттерфляй DeLuxe» з 25 травня по 2 червня. І як годиться, запропоновані фільми різняться за своїм стилем, формою та наративом.
На ретроспективних показах, наприклад, покажуть по фільму від Варди, Фелліні, Формана та Полянського. Серед довгоочікуваних фестивальних прем’єр наш топ показів доповнюють «Руйнівниця системи», «Мені байдуже, якщо історія назве нас варварами» та «Коко-ді, коко-да». Звісно, не обійдеться і без українського кіно. На фестивалі покажуть новий фільм Олександра Шапіро та казку від Сашка Лірника. Та кінопоказами все теж не обмежуються. До 30 червня у Довженко-центрі пройде виставка Г. Р. Ґіґера, відомого своєю дизайнерською роботою для «Чужого» Рідлі Скотта. Також до столиці завітає режисер Пітер Гріневей зі своєю лекцією про кіно.
Ми намагалися скласти добірку якомога меншою, виключивши короткометражні роботи. Втім, завдяки любові до кіно не змогли обмежитися десяткою та підібрали 25 стрічок, які варті уваги.
Фільм-відкриття
Дехто любить гаряченьке
Some Like It Hot, реж. Біллі Вайлдер
Показ фільму Біллі Вайлдера, а особливо відкриття ним кінофестивалю здається симптоматичним з двох причин. Перша: в Україні нарешті почали дивитися ретроспективи та старе кіно. Кінотеатри тепер значно жвавіше заповнюються аудиторією, яка хоче подивитися класику на великому екрані. Друга: фривольність стрічки Вайлдера, адже у комедії з перевдяганням без делікатності ніяк. Нехай на дворі навіть шістдесяті. Українське суспільство також поступово позбавляється забобон та традицій, нав’язаних радянським минулим. Про це свідчить і зростаюча кількість людей на марші за права жінок, і, власне, кількість фільмів у програмі Sunny Bunny. Тут тенденція зрозуміла. Тим паче, що «Дехто любить гаряченьке» – стрічка, яка підштовхує до зацікавлення класичним кіно і виховує культурний смак аудиторії. І це достатньо вагома причина, щоб кожного року запускати «Молодість».
Міжнародний конкурс
Фільм-відкриття
За що нам усе це?
What Have We Done to Deserve This?, реж. Єва Шпрейтцгофер
Територія австрійської комедії вкрай небезпечна, якщо заходити сюди надто часто. Є ризик провалитися у несмак та залишитися абсолютно індиферентним до якісного гумору. Та якщо фільм носить назву трека гурту Pet Shop Boys, ці австрійці точно щось знають. А тут ще й тема доволі делікатна. У матері-атеїстки донька приймає іслам, тому всі її намагання привертати увагу до прогресивних тем руйнуються під натиском особистої трагедії. Жартувати про іслам у німецькомовній країні – ризикована спроба, яка може вартувати перемоги у міжнародному конкурсі. Можливо, стрічка Єви Шпрейтцгофер виграє і посмішку глядача. Це ще теж потрібно перевірити.
Руйнівниця системи
System Crasher, реж. Нора Фінгшайт
Володар призу Альфреда Бауера* завоював прихильність нашої редакції ще під час Берлінале. За сюжетом дев’ятирічна Бенні щоразу втікає з чергових притулків, в які вона постійно потрапляє через позбавлення її матері прав на опіку. Для Бенні світ ділиться на людей, яких вона любить та яких ненавидить. Втім, ненависть стає її прокляттям, адже дівчинка час від часу переживає приступи неконтрольованого гніву, які стануть каталізатором співчуття у глядача та рушійною силою для сюжету. Найбільше у фільмі Нори Фінгшайт запам’ятовується акторка Гелена Ценгель, яка грає головну роль. Зізнаймося, що при випадковій зустрічі з нею у Берліні ми були вражені її ввічливістю, яка аж ніяк не корелює з персонажем Бенні. Ось це справжня майстерність перевтілення, якої не навчають у кіношколах.
* Нагороджується на Берлінале за фільми, що відкривають нові шляхи у кіномистецтві
Фільм-відкриття
Джулія Блу
Julia Blue, реж. Роксі Топорович
Американка українського походження Роксі Топорович якось зустріла в київському метро дівчину з яскравим кольором волосся. Ця зустріч створила ідею фільму про Україну, кохання та військові дії на сході. Саме з такою історію про кіно почали говорити у 2016 році. Тодішній бюджет у майже чверть мільйона гривень виріс, але історія залишилася незмінною: студентка-фотожурналістка Юля знайомиться із солдатом, але має певні сумніви щодо власної незалежності, коли почуття закоханості охололи. Це все ще мелодрама на стику війни та пацифізму, але цікава вона принаймні поглядом людини із за кордону на нинішні події в Україні. Тим більше цей фільм просуватимуть далі дистриб’ютори у світі і прем’єра на кінофестивалі у Києві підкреслює його значущість та важливість для українських глядачів.
Sunny Bunny
Віта та Вірджинія
Vita & Virginia, реж. Чанія Баттон
Фільм-відкриття
Земля під ногами
The Ground Beneath My Feet, реж. Марія Кройцер
Варто зазначити, що ЛГБТ-тематика – не головний фокус цієї стрічки. Німецькомовна драма скоріше підкреслює те, що спробував донести «Тоні Ердман»: робота не мусить стояти на першому місці, стосунки все одно перекриють її. На Берлінале фільм не отримав жодної нагороди, хоча в останній день показу після церемонії видачі «ведмедів» на сеанс набрався повний зал. Тобто розголос у фільму пристойний і тому є причина. «Земля під ногами» дуже щирий у своєму меседжі корпоративного зашморгу для бізнес-класу. Так, це не нове кіно про сталкеринг, родинні відносини з хворою сестрою та стосунками з колегою, але достатньо імерсивне, щоб прикувати поглядом до подій на екрані.
Тремтіння
Tremors, реж. Джайро Буштаменте
Лише минулого року вийшло кілька помітних драм, які підняли тему репаративної терапії – механізму методик і практик для зміни сексуальної статі з гомосексуальної на гетеросексуальну. Можливо, це спровокувала перемога «Перевиховання Кемерон Пост» на кінофестивалі «Санденс», але стан справ вказує на зацікавлення в цій терапії кінематографістами всіх країн. У «Тремтінні», наприклад, йдеться про сорокарічного чоловіка Пабло, який попри вірність церкві та своїй родині, не може впоратися із сексуальним потягом до іншого чоловіка. Його родина ініціює серію практик репаративної терапії, що цілком може зруйнувати особистість головного героя. Європейський погляд на переорієнтацію ЛГБТ та похмурий настрій гватемальського кіно – хороша причина подивитися цей фільм.
Фільм-відкриття
Фільми Барбари Гаммер
У Нью-Йорку 2019 року пішла з життя режисерка радикальних фільмів Барбара Гаммер. Широкому загалу це ім’я, можливо, малознайоме. Та досвідчені глядачі розуміють, що ніхто вже не розповість про сексуальність так пристрасно та креативно: жіночі тіла, оброблені пікселями, клітор у формі жіночої тіні (чи навпаки), пародія на пропаганду у стилі лесбійського порно та чутлива історія пошуку національної ідентичності в Україні. Ці теми – лише частина спадку, який залишила Гаммер кіноспільноті. Українському глядачу неодмінно варто ознайомитися з короткою добіркою «Молодості», яка показує життя режисерки крізь призму боротьби за рівні права та (що важливо) гумору, яким наділені її феміністичні памфлети.
Пекельна Хоругва, або Козацьке Різдво
Khorugv, or Cossack Christmas, реж. Михайло Костров
Ймовірно, українська аудиторія ще довго не забуде «Сторожову заставу». З тих часів у кіно не так багато виходило українського фентезі, яке б лобіювало інтереси блокбастеру. «Пекельна Хоругва» має всі шанси заповнити цю нішу хоча б через гоголівський вайб, яким очевидно просякнута стрічка. Козак Семен потрапляє до чорта, який хоче винищити весь рід людський на Землі. Тому їхня зустріч передбачає суперечку, через яку і вирішиться доля світу. Сценарій до фільму писав Сашко Лірник, на творі якого власне і базується кіноказка. Тому і автентичності та української айдентики фільму точно не бракуватиме.
Midnight special
Фільм-відкриття
Ніж у серці
Knife + Heart, реж. Ян Гонсалес
Метанаратив у фестивальному кіно – це доволі рідкісне, але яскраве явище. «Ніж у серці» інтригує своїм синопсисом, але не менш вражає і фестивальною історією. Наприклад, стрічка змагалася за «Золоту пальмову гілку» минулого року. Йдеться про режисерку, яка береться за розслідування вбивств акторів еротики власних же фільмів. Все б нічого, якби режисерку не грала Ванесса Параді, яка останнім часом не часто з’являється на великих екранах. Музику до фільму написали M83, а режисер Ян Гонсалес – колишній учасник цього гурту.
Коко-ді, коко-да
Koko-di Koko-da, реж. Йоганнес Ньюгольм
Найбожевільніша шведська стрічка року багато подорожувала фестивалями і нарешті опинилася на «Молодості». Сюжет здається простим: пара приходить в ліс, розкладає палатку і на їхньому місці з’являється шоумен циркової масті, який психологічно тероризує людей. Багато абсурду, багато слепстику та доволі дивний віжуал роблять свою справу. Після показу неможливо залишитися байдужим, а кадри з фільму нагадують про те, що справа Девіда Лінча живе у головах і європейських кінематографістів.
In Memoriam
Фільм-відкриття
Жако з Нанта
Jacquot de Nantes, реж. Аньєс Варда
Аньєс Варда завжди знімала кіно на якомусь особистісному рівні, на теми, які спершу були зрозумілі їй. Тому і фільм про її чоловіка Жака Демі – це перш за все портрет найближчої людини. Вона зробила фільм про ранні роки Демі, демонструючи свого персонажа у Нанті часів війни, римуючи його з хворим сьогоденням режисера. Чи не вперше кіно Варди можна побачити у Києві на великому екрані, тому втрачати таку можливість точно не варто.
Відрив
Taking Off, реж. Мілош Форман
Мілош Форман – чеський режисер, який зміг зробити успішну кар’єру у Голлівуді. Його кіномова універсальна завдяки революційним персонажам, які прагнуть змін. На «Молодості» серед всіх його здобутків показують кіно, яке не настільки відоме, як «Політ над гніздом зозулі» чи «Народ проти Ларрі Флінта», але показове для занурення у його фільмографію. Батьки після зникнення доньки відвідують спеціальну групу підтримки. Та після її появи вони усвідомлюють, що життя налагодилось і без неї. Перша англомовна стрічка Формана вилилася в Гран-прі на Каннському кінофестивалі.
Special events
Фільм-відкриття
Форман проти Формана
Forman vs Forman, реж. Якуб Хейна та Гелена Трестікова
Син Мілоша Формана знімав портрет батька протягом кількох років. Стрічка складається перед усім з архівних матеріалів і показує Формана таким, як його власне і пам’ятають: добрим, щирим та чуйним. Йому довелося витерпіти багато акторських забаганок та перепон. Та він врешті-решт він знімав кіно про героїв, які були чимось схожими на нього – трохи знервованими та наляканими великим світом, але які не втомлюють прориватися через зміни зі своєю думкою.
Пам'ять: як з'явився «Чужий»
Memory: The Origins of Alien?, реж. Александр О. Філіпп
Це не секрет, що для кожного фільму Рідлі Скотт створює багато сторібордів, скетчів та заміток. «Чужий» так і взагалі – вражає своїм фантастичним виробництвом та підготовкою до зйомок. Досі точаться суперечки щодо дизайну ксеноморфів. Документалка Александра О. Філіппа може і не поставить цим дискусіям крапку, але зможе прояснити, як створювався один із найбільш культових сай-фай горорів XX століття.
Century
Фільм-відкриття
Глухий кут
Cul-de-sac, реж. Роман Полянський
В інтерв’ю Полу Кроніну Роман Полянський зізнався, що це його найулюбленіший фільм з власної фільмографії. Атмосферний трилер із домішками комедії надихався п’єсами Самюеля Беккета й оповідає історію двох гангстерів, які після пограбування переховуються у заможному маєтку. Це цілком підпадає під настрій раннього Полянського, який полюбляв фільми Гічкока. І насправді отримав за цю любов приз. «Глухий кут» удостоївся «Золотого ведмедя» на Берлінале 1966 року.
Дорога
La strada, реж. Федеріко Фелліні
Кіно про небезпеку у цирковому бізнесі могло би вийти будь-яким, але лише в руках Фелліні вони перетворилося на успіх та популярність. Це зараз знімати свою дружину в кіно вважається чимось примхливим і невиправданим. У фільмі «Дорога» роль Джульєтти Мазіної ще й була дебютною. Тому ефект вийшов ще більш вражаючим. Стрічка отримала «Оскар» за найкращий іноземний фільм та «Срібного лева» у Венеції. У контексті Федеріко Фелліні, звісно, згадують популярніші роботи режисера, але саме з «Дороги» починається його шлях у неореалізм, який розвивався з кожною наступною стрічкою.
Канадський фокус
Фільм-відкриття
Дні мороку
The Great Darkened Days, реж. Максім Гіру
Режисера Максіма Гіру добре знають у Канаді, адже він вже більше десяти років знімає якісні відеокліпи. Його остання стрічка назбирала купу нагород на батьківщині, але цікаво тут інше: за сюжетом чоловік Філіп уникає призову під час Другої світової війни і тікає до США. Там він заробляє на життя, зображаючи Чарлі Чапліна, тобто мімікрує класичний образ американців. Можна здогадатися, що буде багато посилань на Гічкока, братів Коен та решту американських режисерів, які оспівували американську мрію. Та, власне, цікаво дізнатися як на цю американську мрію дивиться канадець.
Антологія міст-привидів
Ghost Town Anthology, реж. Дені Коте
У далекому канадському містечку в аварію потрапляє улюбленець містян. Кожен переживає свою скорботу по-різному. Втім, прихід таємничих привидів ускладнює комунікацію між жителями. Всі поступово сваряться, а іноді впадають у відчай. Нова робота Дені Коте прямісінько з основного конкурсу Берлінале може сподобатися його прихильникам, адже для цього є все: загадковий сюжет, зерниста плівка та крижана поверхня канадіської землі, що вражає своєю спустошеністю. Кіно Коте теж спустошує. Але всіх по-різному.
Скандинавська панорама
Фільм-відкриття
Переглядаючи Берґмана
Bergman Revisited
У 2018 ми святкували століття від дня народження Бергмана ретроспективними показати та прем’єрою документальної стрічки. Та цього разу на «Молодості» покажуть дещо особливе. Кілька шведських кінематографістів зібралися разом для альманаху, який переосмислює спадщину Бергмана. З усіх обраних режисерів найбільше хочеться ознайомитися з роботою Томаса Альфредсона, який зняв «Впусти мене» та «Шпигуне, вийди геть!». Вкрай особисті історії Інгмара тепер можна відчути крізь досвід його соратників, які завжди надихалися його роботами.
Bergman Revisited - trailerNågra dagar kvar – du hinner se de briljanta kortfilmerna på temat Ingmar Bergman! Bergman Revisited – exklusivt på SVT Play ➡️ http://bit.ly/2HXlTeo
Posted by SVT on Friday, March 9, 2018
Ґоліат
Goliath, реж. Пітер Гренлунд
Коли Роланда саджають у в’язницю, його 17-річному сину доводиться потурбуватися про родину. Втім, мова йде не лише про родину рідну, але й кримінальну, адже Роланд брав участь у кількох нападах і його сину влаштована дорога лише у місцеву мафію. Останнім, хто потужно заходив на територію скандинавського кримінального трилера був Ніколас Віндінг Рефн. І поки йому комфортно знімати англомовні неонові драми, прийшов час для молодих. «Ґоліат» якраз і може видатися новою надією, тим паче, що скандинавськими трилерами нас останнім часом не балують.
Українські прем’єри
Фільм-відкриття
Тут і зараз
Present continuum, реж. Олександр Шапіро
Здається, що Олександр Шапіро не потребує жодних представлень. На його фільми вишикувались черги на ОМКФ, а знімав він українське популярне кіно ще до того, як це було мейнстрімом. Завжди важко описати сюжети його стрічок, але цього разу можна спробувати: головна героїня Полі проводить такі собі семінари з усіма охочими, які хочуть жити тут і зараз. Щоправда, з плином часом Полі усвідомлює, що ці семінари розроблялися не для її глядачів, а власне для неї. Попередня стрічка режисера, яку він представив на «Молодості» у 2016 мала назву «Future in the past». Тож назва нової роботи режисера натякає на те що стрічку створюватимуть певний кінематографічний цикл. Втім, сподіваємось що він відмовився від занадто експресивного відеоряду першої.
Фестиваль Фестивалів
Колір червоний
Rojo, реж. Бенджамін Найштат
У фільмі йдеться про Аргентину сімдесятих років минулого століття. До успішного адвоката приїздить не менш успішний приватний детектив і в маленькому містечку починають відкриватись давні таємниці. Зізнаємося, що «Колір червоний» хочеться подивитися через жанрову складову, бо неонуарний детектив (ще й аргентинський) навряд чи можна знайти без пародіювання штампів. До того ж, фільм Бенджаміна Найштата скидається на досить естетичне висловлювання, адже червоний колір можна по-різному трактувати у кіно.
Фільм-відкриття
Мені байдуже, якщо історія назве нас варварами
I Do Not Care If We Go Down in History as Barbarians, реж. Раду Жуде
Назва фільму – посилання на висловлювання Ради Міністрів влітку 1941 року, коли відбувалися етнічні чистки на східному фронті. Стрічка Раду Жуде, сторена у вигляді мок’юментарі, висвітлює ці події через призму художника, який займається реконструкцією. Яскравий представник нової румунської кінохвилі оповідає про абсурдність війни та расизму. Один з кращих фільмів «Молодості» за довгі роки.
Фільм-закриття
Рокетмен
Rocketman, реж. Декстер Флетчер
Декстер Флетчер – той режисер, який допоміг дозняти «Богемну рапсодію». Це відразу дає зрозуміти, що чоловік добряче розуміється на тому, як привести до ладу мюзикл. Втім, перші рецензії з Каннського кінофестивалю ставляться до його останнього фільму набагато привітливіше, ніж критики до стрічки про Фредді Меркюрі. Всім прийшовся до смаку перфоменс Терона Еджертона та музичні номери, від яких кіно тріщить кліповістю. Треки Елтона Джона виконуються на гідному рівні – а це вже означатиме закриття базової потреби для прихильника музиканта. Така ода життю – все, чого так не вистачає буденності. Та й закривати кінофестиваль краще на високій ноті, еге ж?
