Канни-2019: 24 головні режисери

Від Джима Джармуша до Луки Гуаданьїно

З 14 по 25 травня Канни знову відкривають двері для найбільших шанувальників кіно. Щороку їхній лайн-ап спершу дозволяє засумніватися у першокласності добірки в конкурсній та позаконкурсній програмах. Втім, з часом фестиваль добирає потрібних стрічок, щоб називатися визначним. Якщо минулого року директор Каннського кінофестивалю Тьєррі Фремо виділився вибором феміністичного журі на чолі з Кейт Бланшетт, цьогоріч все повернулося до старих традицій. Хоча і не без нововведень. Присутність Ель Фаннінг, наприклад, викликала багато питань щодо компетентності вибору найкращого фільму. Разом із тим, у журі знайшлося місце титанам фестивального кіно: Алехандро Гонсалес Іньярріту, Павел Павліковський, Йоргос Лантімос та Аліче Рорвахер привозили на Лазуровий берег свої стрічки.

Фремо також повністю відмовився від підтримки фільмів стрімінгових сервісів. З одного боку він таким чином зберігає ексклюзивність кінофестивалю, а з іншого – віддає на поталу Берліну та Венеції найкращі вершки, які потім збирають нагороди на «Оскарі». У 2019 році стане зрозуміло, чи це рішення виправдане, якщо Netflix продовжить свою тріумфальну ходу на Венеційському кінофестивалі.

Участь України на Каннському кінофестивалі стає дедалі помітнішою. Наріман Алієв привозить у програму «Особливий погляд» стрічку «Додому». Дмитро Сухолиткий-Собчук у рамках Cinefondation Residence показуватиме проект «Памфір». Серед короткого метру у Каннах також демонструватимуть копродукцію України, Ізраїлю та Великої Британії стрічку «Анна» Декеля Беренсона. Режисерський десант на Набережній Круазетт жодним чином не розчаровує. Ми ледве вмістили у добірку всі відомі імена з усіх програм, тому якщо ви формуєте мапу кінопереглядів на рік, стрічки цих режисерів не варто пропускати.

Конкурсна програма

Джим Джармуш

Що привозить: «Мертві не вмирають»
The Dead Don't Die

Зазвичай фільмом-відкриття обирають якусь голлівудську прем’єру з купою зірок першого ешелону. Джармуш не дуже вписується у цей формат, але якщо його нове кіно «Мертві не вмирають» притягне на Набережну Круазет хоча б половину касту, це вже перемога. У 1984 році він отримав тут «Золоту камеру», а у 2005 – Гран-прі за «Зламані квіти». У цьому контексті здається дивним лише факт, що Джармуш жодного разу не був головою журі, а за нагороди можна не турбуватися. Для режисера головною нагородою вже є можливість знімати своє кіно.

Педро Альмодовар

Що привозить: «Біль та слава»
Dolor y gloria

Ще два роки назад Альмодовар сам головував у журі Канн, а тепер – показує свою напів автобіографічну стрічку з Антоніо Бандерасом у головній ролі. Взагалі Каннський кінофестиваль любить Педро. У 1999 році він показав тут «Все про мою маму» і поїхав додому з нагородою за кращого режисера та призом екуменічного журі. Тоді мало не щороку привозив свої найкращі фільми: «Погане виховання», «Повернення», «Шкіра, у якій я живу» та «Джульєтту». Шість номінацій на «Золоту пальмову гілку», але жодної нагороди. Може цього разу пощастить.

А от українському глядачеві доведеться трошки почекати. Стрічку покажуть у нас в липні.

Кен Лоуч

Що привозить: «Вибачте, ми сумували»
Sorry We Missed You

Про Кена Лоуча у контексті Канн говорити найцікавіше. Режисер став рекордсменом у номінаціях на «Золоту пальмову гілку». Уявіть собі, що 13 фільмів британця змагалися за звання найкращого і два навіть отримали омріяну нагороду: «Вітер, який гойдає ячмінь» та «Я, Деніель Блейк». Нове кіно Лоуча «Вибачте, ми сумували» за синопсисом схоже на гостросоціальну драму: фінансова криза 2008 року та малозабезпечена родина з батьком-водієм. І цього цілком достатньо, адже режисер зазвичай з таким матеріалом і працює.

Ксав'є Долан

Що привозить: «Маттіас і Максим»
Mathias & Maxime

У запасі Долана вісім каннських нагород, але головним видається інше. Ксав’є навчився знімати швидко. Ймовірно, цьому посприяв довгий процес монтажу «Смерті та життя Джона Ф. Донована», прем’єра якого мала б відбуватися спершу в Каннах, потім у Венеції та врешті трапилася у Торонто. Глядачі поставилися до фільму прохолодно, тому замість розпачу Долан зняв «Маттіас і Максим» – ще одну квір-драму із собою у головній ролі. На узбережжі Франції до канадця ставляться прихильніше, ніж на решті кінофестивалів. Та вже і давно пора взяти «Золоту пальмову гілку», особливо після Гран-прі за «Це всього лиш кінець світу».

Абделатіф Кешиш

Що привозить: «Мектуб, Любов моя: Інтермеццо»
Mektoub, My Love: Intermezzo

Він продав свою «Золоту пальмову гілку» за «Життя Адель», аби зняти першу частину «Мектубу». Для Кешиша це вкрай рішучий крок, який щоправда не виправдався успіхом. Як і Долан, Абделатіф вирішив не сумувати, а нашвидкоруч зняв продовження до трьохгодинної мелодрами з наголосом на жіночих принадах. Чи коштує продаж «пальмової гілки» ще одної, але з гравуванням 2019 року – дізнаємось скоро.  

Жан-П’єр та Люк Дарденн

Що привозять: «Молодий Ахмед»
Le Jeune Ahmed

Сім фільмів бельгійських братів Дарденн побували в основному конкурсі Канн, два з яких взяли головну народу фестивалю. Мова йде про «Розетту» та «Дитя». Фірмова рухлива камера режисерів завжди додавала їхнім стрічкам додаткового виміру реальності. Завдяки цьому прийому новий фільм «Молодий Ахмед» може бути важким для перегляду. За сюжетом хлопець планує вбивство свого вчителя в ім’я релігії. Це вже достатня заявка на палке обговорення серед кінознавців, тому цікаво, як Дарденн впораються з критикою.

Квентін Тарантіно

Що привозить: «Одного разу в Голлівуді»
Once Upon A Time In Hollywood

Тарантіно буквально заскочив в останній вагон потяга. Канни додали його нову стрічку про каскадерів у конкурс не відразу. Режисер намагався встигнути закінчити монтаж, аби не просто показати «Одного разу в Голлівуді» на кінофестивалі, але й відзначити таким чином 25-річчя прем’єри «Кримінального чтива» на цьому місті. Тарантіно вже давно не дарував таких радощів фестивальній публіці. І попри те, що кожен його фільм – це обов’язкова подія, поєднати на екрані Бреда Пітта та Леонардо Ді Капріо теж достатня причина, аби чекати на кіно про вбивства Чарльза Менсона ще дужче.

Пон Джун Хо

Що привозить: «Паразити»
Gisaengchung
Ми видали Пон Джун Хо достатній кредит довіри за «Снігобура», який став якоюсь мірою культовим у вузьких колах. Прем’єра «Окчі» у Каннах спровокувала шквал обговорень щодо доцільності допуску стрімінгових сервісів до святая святих. Джун Хо робить крок назад від англомовного кіно та повертається до Південної Кореї. Ще й знімає кіно, сповнене таємничості навколо сюжету. Що ж, принаймні постер вже заворожує своїм нагадуванням, що режисер може знімати обкладинки для інді-гуртів.

Терренс Малік

Що привозить: «Приховане життя»
A Hidden Life

Пам’ятаєте, як Малік взяв «Золоту пальмову гілку» останнього разу? Це було дев’ять років назад з «Деревом життя». Після прем’єри фільму режисер знімав різноманітні стрічки з досить умовним сюжетом. Але за словами Теренса Маліка, він покаявся та повертається до більш осмисленого сценарію. У «Прихованому житті» йдеться про Франца Єгерштеттера, страченого Третім Рейхом за відмову служити в армії. Позаяк історична фігура ніколи не стояла у центрі уваги Маліка, це кіно вже стає must see для всіх, хто розчарувався у попередніх спробах режисера сформувати історію.

Поза конкурсом

Ніколас Віндінг Рефн

Що привозить: 2 серії «Надто старий, щоб померти молодим»
Too Old To Die Young

Два роки тому Канни показували дві серії третього сезону «Твін Пікс» Девіда Лінча. Цьогоріч платформою для прем’єри став серіал Рефна, який данець знімав і монтував понад рік, відволікаючись на власний стрімінговий сервіс. Сюжет серіалу видається вельми розмитим. Історія розгортається навколо копа, який втратив свого напарника. Разом із вбивцею він заглиблюється у світ, сповнений мексиканських наркокартелів, російської мафії та іншої нечисті.

Клод Лелуш

Що привозить: «Найкращі роки життя»
Les plus belles années d'une vie

Клод Лелуш отримав «Золоту пальмову гілку» аж у 1966 році за «Чоловіка та жінку». З того часу обмежився лише однією номінацією. Через 20 років зняв продовження до «Чоловіка та жінки», а тепер приїздить на Лазуровий берег з триквелом до свого тріумфу. До своїх головних ролей повертаються і Анук Еме, і Жан-Луї Трентіньян. Схоже, що Річарду Лінклейтеру треба посунутися зі своєю трилогією, бо у нас тут рекордсмен по мелодрамах з довгим проміжком у часі.

Опівнічні покази

Гаспар Ное

Що привозить: «Lux Æterna»

Після показу «Екстазу», ймовірно, Гаспару Ное вартувало відрефлексувати якісь події, тому і сформувалась «Lux Æterna». Це короткий метр, в якому дві акторки Беатріс Даль та Шарлотта Генcбур говорять про відьом на знімальному майданчику. Стрічка позиціонується як відеоесе про любов до плівки та кіно в цілому. Цікаво, чи будуть якісь рекомендації до перегляду? Наприклад, випивати перед показом склянку сангрії.

Спеціальні покази

Вернер Герцог

Що привозить: «Сімейна романтика, LLC»
Family Romance, LLC
Якщо мрієте про повернення Герцога до художнього кіно, мусимо вас розчарувати – режисер досі знаходить комфорт у документалістиці. Його довго не запрошували до Канн, але цього разу і подія особлива: Вернер Герцог поїхав у Японію і зняв кіно про чоловіка, якому платять за те, що він став батьком для 12-літньої дівчинки. Зняту повністю японською мовою стрічку (якою Вернер, звісно ж, не говорить), сам режисер назвав викликом.

Абель Феррара

Що привозить: «Томмасо»
TOMMASO

Феррара частіше з’являється на екрані зараз як актор, але у 2019 році це зміниться. У США отримав реліз його байопік про Пазоліні, де Віллем Дефо грає головну роль. Також закінчується виробництво «Сибіру», який надихався робота Карла Юнга. Протагоніста у фільмі теж грає Дефо. У Каннах же Феррара покаже «Томмасо» – автобіографічне художнє кіно, в якому знімається його дружина та донька. І вам буде нескладно здогадатися, хто ж зіграє головну роль і в цьому фільмі.

Гаель Гарсія Берналь

Що привозить: «Chicuarotes»

У 2007 році актор Берналь дебютував у режисурі з відверто посереднім «Дефіцитом», але до цього був час потренуватися на короткому метрі на епізодах кількох серіалів. І ось зірка «Поганого виховання» та «І твою маму також» у позаконкурсній програмі показує кримінальну драму про підлітків з Мехіко. За традицією жанру у їхньому пограбуванні щось піде не так і повернути час назад вже не вдасться.

Короткий метр

Хлоя Севіньї

Що привозить: «Біле відлуння»
White Echo

У акторки Хлої Севіньї «Біле відлуння» значиться третьою короткометражкою за кар’єру режисера. Із синопсиса відомо, що йдеться про п’ятьох жінок за тридцять, які обговорюють своє життя. Севіньї приїздить на Круазетт ще й завдяки ролі у фільмі Джима Джармуша про мерців, які не вмирають. Тому таке підкріплення неабияк провокує увагу до її кіно. Ще два роки назад до Канн приїздила Крістен Стюарт, яка показувала свій короткий метр. Ймовірно, Хлоя надихнулася її прикладом після спільних зйомок у фільмі «Ліззі».

Особливий погляд

Наріман Алієв

Що привозить: «Додому»
EVGE

Відбір дебютного фільму до програми «Un Certain Regard» – це неймовірна рідкість. А відбір українського фільму – це ще і свято. Стрічка Нарімана Алієва розповідає про кримсього татарина Мустафу, який після загибелі старшого сина на Донбасі збирається повернути молодшого з Києва додому і забрати тіло небіжчика до Криму. Минулого року Сергій Лозниця поїхав з нагородою за режисуру «Донбасу» у цій програмі фестивалю. Тому вболіваємо і за перемогу Нарімана Алієва, який може повторити успіх свого колеги по цеху.

Раніше Moviegram вніс стрічку Алієва до найочікуваніших українських фільмів у 2019 році.

Кантемір Балагов

Що привозить: «Дилда»
Beanpole

Учень Олександра Сокурова своєю «Тіснотою» у 2017 гучно заявив про себе як про режисера зі своїм унікальним стилем. Історія про невдале святкування весілля у кавказькому Нальчику дійсно справила сильне враження окремими сценами насилля. «Дилда» якоюсь мірою теж перегукується з цією темою, адже мова йде про війну, навіть коли стрілянина припинилась. Другий фільм Балагова продюсує Олександр Роднянський, що дозволило молодому режисеру повністю зняти стрічку за інвестиції і без підтримки держави.

Брюно Дюмон

Що привозить: «Жанна»
Jeanne

З іронічних комедій Брюно Дюмон перемкнувся на історичні епіки. У 2017 році у Каннах показували стрічку про дитинство Жанни Д’арк. Цьогоріч Дюмон повертається з продовженням про юність революціонерки. Режисер двічі брав Гран-Прі у 1999 та 2006 роках, тому трохи дивно бачити його у програмі поряд з дебютантами. Втім, перший фільм про Жанну Д’арк прийняли тепло. Чи змінить Дюмон стиль для другого – стане відомо незабаром.

Двотижневик режисерів

Квентін Дюп'є

Що привозить: «Оленяча шкіра»
deerskin

Навряд чи хтось вміє дивувати глядача так майстерно, як це вдається Квентіну Дюп’є. Від зйомок музичних відео під псевдонімом Mr. Oizo він перейшов на територію абсурдного гумору зі своєю «Шиною» – пародією на кримінальні трилери, де шина вбиває людей. В «Оленячій шкірі» головну роль зіграв Жан Дюжарден, який грає чоловіка з курткою, зробленої з самі-знаєте-кого. Він витрачає всі гроші на її утримання та навіть пускається берега, аби зберегти дорогоцінний скарб. Зрештою, помітно, що Дюп’є не зраджує собі і дотримується своїх креативних рішень.

Такасі Міїке

Що привозить: «Перше кохання»
Hatsukoi

Молодий боксер Лео закохується у Моніку. Дівчину переслідують корумпований коп, якудза та вбивця, яку відрядила китайська тріада. Такий сюжет у нової стрічки майстра горору Такасі Міїке. Останнім часом японець відійшов від фільмів жахів, але не полишає знімати міцне жанрове кіно. «Перше кохання», схоже, одне з таких. Міїке двічі потрапляв у Канни з фільмами «Харакірі: Смерть самурая» та «Солом’яним щитом», але його спроб демонстрації японського трилера ніхто так і не оцінив.

Лав Діас

Що привозить: «Притулок»
Ang Hupa

Востаннє філіппінець відвідував Канни зі своїм чотирьох годинним «Норте, кінець історії» у 2013 році. З тих часів ним більше цікавилося Берлінале, де минулого року прем’єрувався «Сезон диявола» та Венеційський кінофестиваль, де він забрав свого лева за «Жінку, яка пішла». Достеменно невідомо, як Діас встигає знімати та монтувати такі довгі стрічки, але у 2019 він показує на Лазуровому березі «Притулок» – науково-фантастичну драму про Манілу у 2034 році. Тут внаслідок виверження вулкану вся південно-східна Азія поринула у темряву. Але звісно ж, без контролю божевільної влади нічого б не відбувалося.

Спеціальні покази

Роберт Родрігес

Що привозить: «Червоний 11»
Red Eleven

Після «Аеліти» та перед зйомками «Мачете вбиває у космосі» вся надія сучасного експоутейшену Роберт Родрігес знову хоче довести, що кіно можливе за будь-яку ціну. Як колись було з «Ель Маріярчі», режисер експериментує з невеликим бюджетом у 7 тисяч доларів та знімає міцний трилер про клініку, де продають свої тіла головні герої. Прем’єра стрічки вже насправді відбувалася на фестивалі SxSW, де до фільму поставилися з ентузіазмом, враховуючи низьку затратність. Тому експеримент вже можна назвати вдалим.

Лука Гуаданьїно

Що привозить: «Нерішуча»
The Staggering Girl

«Назви мене своїм ім’ям» показували у Берліні, «Суспірія» прем’єрувалася у Венеції. Третім фестивалем логічно стали Канни. Щоправда, Гуаданьїно приберіг лише короткий метр. У «Нерішучій» йдеться про італо-американську письменницю з Нью-Йорку, яка приїздить до Рому, щоб доглядати за своєю старенькою матір’ю. Можливо, це якийсь духовний приквел «Суспірії», але акторський склад для короткометражки вражає: Джуліанна Мур, Міа Гот, Кайл Маклаклен та Альба Рорвахер. Важко повірити, але цей 35-хвилинний фільм стане першим у Луки, показаним на Каннському кінофестивалі.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: