Як це дивитися: «Екстаз» Гаспара Ное

Dance with the dead

Пік Французького екстремального кіно припав на першу половину нульових років. Практично один за одним вийшли «Що не день, то неприємності» Дені, «В моїй шкірі» Де Ван, «Незворотність» Ное і «Криваві жнива» Ажа. Найрадикальнішим представником течії був, без сумніву, Гаспар Ное, який, втім, після програмної для всієї його кінотворчості «Незворотності» сім років нічого не знімав, а, повернувшись до кінематографу зі «Входом у порожнечу», значно пом’якшив свою шокову кіномову.  «Любов», що вийшла в 2015 році, всупереч своїй виразній еротичності, справляла враження вкрай старомодного за своєю суттю кіно, у якому режисер із дивним задоволенням копався в самому собі, не виходячи при цьому за рамки дозволеного. Нова ж картина скандального француза «Екстаз» виглядає такою собі проміжною ланкою: з одного боку, Гаспар Ное не настільки зациклюється максимально на собі, як це спостерігалося в «Любові», а з іншого – нарешті по-справжньому повертається до стилістики шокера, приправленого для більшої переконливості тонким шаром ностальгічного позерства.

2018

Climax

режисер: Гаспар Ное
країна: Франція
жанр: трилер
у головних ролях: Софія Бутелла, Гизель Пальмер, Сухейла Якуб

Експозиція «Екстазу», втім, спочатку не дуже справляє враження своєю оригінальністю. Режисер репрезентує головних героїв стрічки, демонструючи відеозапис їх кастингів. Втім, герої лише трішки відкривають завісу над собою як особистостями: кажуть рівно стільки, скільки від них вимагається в той конкретний момент часу перед оком камери. Нічого зайвого, нічого особистого, але цього виявляється цілком достатньо, щоб пробудити у глядача хоч якусь мінімальну емпатію до них. І в той час, як герої представляють себе, практично тим самим зайнятий і режисер Гаспар Ное, обкладений із двох сторін екрану своїми улюбленими книгами і фільмами. У цей джентльменський набір сінефіла входять «Сало, або 120 днів Содому» Пазоліні, «Одержима» Жулавського, книги Ніцше, Батая, Чорана… По суті, цей ретельно викладений перед публікою каталог впливів можна назвати анамнезом автора.

Втім, «Екстаз» у першу чергу цікавий як черговий експеримент Гаспара Ное з тканиною кінематографа. Фільм почнеться з кінця, із фіксації смерті, десь у середині з’являться титри, а протягом усієї картини Ное буде робити те, що в танцювальному мистецтві іменується фрістайлом. І все в картині, за винятком десятихвилинної репетиції під Cerrone, підпорядковане йому. Режисер різко висмикує глядача і героїв зі стану тотальної раціональності, занурюючи в нещадне, нігілістичне безумство, з цілком передбачуваним, насправді, фіналом. При цьому Ное чи не вперше дозволяє собі бути не дуже серйозним, тому весь моралізаторський пафос стрічки, на щастя, знижується. У картині також не сильно помітний звичний шоковий інструментарій режисера, який цього разу багато залишає за кадром. Все найстрашніше відбувається у героїв в голові, але назовні виходять лише самі явні прояви наркотичного сп’яніння і супутніх йому наслідків.

Режисерові набагато цікавіше стежити за своїми героями, вслухаючись в їхні розмови. Здавалося б, в них немає нічого особливого, це таке дуже типове марення п’яних людей ні про що, але саме в цей момент і почне свій підступний вплив сангрія упереміш із кислотою. Звичайні розмови придбають моторошний відтінок, а герої вийдуть за рамки свого звичайного психосоматичного стану. І це буде справжній кошмар, і вже після всього пережитого за цю довгу ніч вони будуть іншими. Спільний травматичний досвід в одну мить змінить для них звичне положення речей, тим більше що такий досвід їм по суті був необхідний. Все-таки справжнє мистецтво неможливо без болю, травм і смерті: смерті ідеї – Ное в «Екстазі» не надає значення ідейному наповненню фільму, смерті як чогось єдиного, що по-справжньому робить відчуття від життя яскравіше. Навіть якщо і в останній раз.

Асоціативний ряд

Суспірія

реж. Даріо Ардженто

Знаменитий фільм Ардженто є одним із головних джерел натхнення Ное в «Екстазі». Ное і оператор картини Бенуа Дебі використовують схожу колірну гамму в фільмі. Ідейно фільм ще римується з «Суспірією» в тому, як режисер розглядає мистецтво танцю: з точки зору ритуального священнодійства з подальшими жертвопринесеннями.

Вхід у порожнечу

реж. Гаспар Ное

З усіх фільмів Ное «Вхід у порожнечу» найближчий «Екстазу». Такі ж неприкаяні герої, такий же пошук себе через саморуйнування, таке ж почуття падіння в безодню, із якого вирватися неможливо. Втім, в «Екстазі» режисерський погляд на героїв і на їх ситуації відсторонений. Це погляд зверху, і він досить іронічний.

Дітки

реж. Ларрі Кларк

Один із найгучніших фільмів дев’яностих про тонкі межі норми в середовищі неповнолітніх і тих, хто шукає себе. «Екстаз» і «Дітки», при всій своїй стилістичній різниці, однаково різко осмислюють дев’яності як етапне десятиліття змін у відношенні до сексу, політики, свободи і мистецтва в цілому. Хіба що Кларк знімав свій фільм саме у той час, а Ное на дев’яності дивиться з очевидною ностальгією.

Лук'ян Галкін
Лук'ян Галкін

Виконавчий продюсер телеканалу «Культура»

ЯК ЦЕ ДИВИТИСЬ…

…коли любиш Ное за сентиментальність

Саме за неї, а не за криваві вдивляння у потовчену голову, не за екстремально довгі сцени зґвалтування і не за відверте зображення сексу – настільки детальне, що практично межує із документальним репортажем із місця подій. Коли у «Любові» Мерфі каже Електрі, що прагне робити кіно зі сперми, крові й сліз, можемо не сумніватися: його вустами напряму промовляє режисер фільму. Ное не цурається розчуленої інтонації, і за її допомогою маніпулює глядачем не менш вправно, аніж тоді, коли береться за ультранасилля. Але ж хіба не заради майстерної маніпуляції ми дивимось його фільми? Хіба не сподіваємось на неї після емоційних випробувань «Любові» й «Незворотності»?

На відміну від більшості колег по New French Extremity, Ное справді вміє викликати емпатію до героїв – так само завиграшки, як і одразу. Внутрішній монолог М‘ясника з «Один проти всіх» обертається на монотонний потік знавіснілого бруду й ненависті та викликає огиду мерзенною щирістю – зрештою може здатися, що ми божеволіємо разом із жалюгідним маргіналом. У наступних стрічках Ное наближається до персонажів поступовіше, та й самі вони менш радикальні: починаючи з «Незворотності», лиха трапляються з героями частіше, аніж вони чинять їх самі. Утім, коли хороший хлопець товче на друзки череп супротивника на початку все тієї ж «Незворотності», ними все одно переймаємось значно менше, аніж власним психічним комфортом.  Коли красуню ґвалтують у переході, а випадковий перехожий не приходить їй на допомогу, ми співчуваємо не стільки героїні, скільки трагічній ситуації, яку страшно екстраполювати на себе та близьких. Час для справжнього співчуття настає пізніше: одночасно із тим, як із фільму зникає насилля і шокові сцени. Герої стають ближчими, ми дізнаємось про них більше, а разом зі спостереженням за їхнім романтичним життям у геометричній прогресії зростає градус сентиментальності.

«Вхід у порожнечу» майже три години робить усе, аби наблизити нас до вже мертвого героя, вистраждати його чергу невдач, розчулитися дитячими флешбеками і виснаженими піти на наступне коло переродження. «Любов», історія посереднього й узагальненого кохання, взагалі міняє фізичну жорстокість на психологічне насилля укупі з жалем і розчаруванням, безупинно апелюючи до всього наявного досвіду глядацьких розбитих сердець. А от на «Екстазі» вечірка сентиментів закінчується – і починається зовсім інше паті. Ное тут у чудовій формі: злий, вправний, іронічний, заграє з наративом та не дає заховатися у співчутті до героїв. Як колись у «Незворотності», оповідь тут веде камера, але цього разу вона не рухається назад у часі, а спостерігає за розвитком подій, що робить її значно безжальнішою. Ймовірно, ті, хто цінив фільми Ное за форму, не помітять суттєвої різниці і тішитимуться, а от тих, хто звик, що режисер зачіпає емоційно, «Екстаз» як мінімум здивує. Чи варто жалкувати за тим, чого все одно не отримаємо? Риторичне питання, та й, зрештою, одна з головних чеснот Ное – розмаїття. А сентиментальність, хай навіть жорстока і нескінченно приязна глядачеві, все ж вимагає самоповторів, які в далекій перспективі діють гірше, аніж сангрія з секретним інгредієнтом на невдалих танцюристів.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: