Як це дивитися: «Щасливий Лазар» Аліче Рорвахер

Він щасливий, коли щасливі інші

Аліче в країні чудес

Аліче Рорвахер хочеться називати «італійським парадоксом», адже вона зробила лише три кінопостріли («Небесне тіло», «Дива», «Щасливий Лазар»), та всі вони влучили в яблучко. Перший фільм дав змогу зрозуміти, що режисерка зайняла своє місце в королівстві європейського кіно, другий – виграв Гран-прі Канського кінофестивалю, третій – приз за найкращий сценарій. Проте сама режисерка з легкістю визнає, що ніколи не вивчала кіно, а коли ходить до кінотеатру, то не дивиться на фільми з професійної точки зору, а лише отримує естетичну глядацьку насолоду. Вона отримувала філологічну освіту в Туринському університеті, тож режисура з’явилась, «як з-під землі вискакує вбивця в провулку» та вразила її, ставши улюбленою професією.

Спочатку Аліче декілька разів спробувала себе у документалістиці, проте згодом почала працювати над ігровим кіно, підіймаючи теми, які глибоко хвилювали її саму: проблеми міста і села, провінції; проблеми дорослішання, невизначеності, роздвоєння між сучасним та класичним, застарілим; проблеми маленької людини, її доброти та безкорисливості, за які доводиться більше страждати, аніж отримувати щось хороше. Рорвахер виросла у cелі, тож її глибоко хвилюють теми урбанізації, проте вона не розповідала своїх історій, а лише розставляла акценти на тому, що дійсно має бути важливим та почутим, побаченим. У дитинстві її оточували бджоли, природа та сільська буденність, тепер вона виросла та хоче відкрити очі всьому світові на проблеми, які бувають у таких місцевостях, та показати, що село заслуговує на пам’ять та допомогу, але ніяк не на руйнування та забуття.

«Кіно для мене – це процес, в якому завтрашній «ти» відрізняється від «тебе» вчорашнього», – говорить Аліче.

Щасливий Лазар

Lazzaro felice

режисерка: Аліче Рорвахер
країна: Італія
жанр: драматична притча
у головних ролях: Альба Рорвахер, Адріано Тардіоло, Ніколетта Браскі

Загадкова та щира стрічка Аліче Рорвахер порушує багато проблем і питань, відповіді на які можна знайти тільки, якщо дуже уважно та навіть захоплено спостерігати за усім, що відбувається на екрані. Поетична образність збагачує фільм неабиякою красою, проте менше зовнішньою і більше внутрішньою. Цю красу можна відчути, поглянувши у вічі головного героя – Лазаря (Lazarro). У центрі сюжету – сільська місцевість під назвою Інвіолата, де працюють відчайдушні селяни, яким вже давно не виплачують гроші (а, може, ніколи й не платили). Та що там, вони вірять, що служать маркізі де Луна та ще й є її боржниками. Звідки ж їм знати, що за межами їх села вже давно не існує ні кріпосного права, ні маркізів, а світ поступово захоплюють технології. Так і живуть селяни, які вже давно стали сім’єю, виконуючи накази маркізи та даючи власні накази доброму та слухняному Лазару. І, здається, ніби він здатен зробити все, про що лише можна попросити. Подеколи він застигає, ніби чує голоси, які шепочуть йому, що так і потрібно – завжди допомагати іншим, навіть якщо це шкодить тобі самому. Він наївний, дивакуватий, проте неймовірно чистий та щирий.

Друга половина фільму переноситься із умовного феодалізму до розвиненого капіталізму. Ми бачимо вже не сільську місцевість, а мегаполіс, у якому жителі Інвіолати нарешті могли б відчути усі сучасні блага, якби знали, як це зробити. Режисерка дуже чітко дає зрозуміти, що підневільні люди, які ніколи не мали багато статків, не розуміють, як то воно – робити щось заради власної справи та кар’єри, а не за чиїмось наказом. Подеколи їм легше красти та обманювати, аніж спробувати діяти самостійно. Навіть маючи свободу, вони підсвідомо замикають себе у вигаданих рамках. А ось люди, які звикли до багатства, навіть у бідності не можуть втамувати свою жагу до розкоші. Важливо також, що не лише багатство-бідність стикаються між собою, але й місто-село, адже далеко не всім легко усвідомити урбанізацію. Жителям Інвіолати жодне з благ міста не здається таким же цінним та привабливим, як робота в полі.

Варто згадати «Притчу про багача і Лазаря». Хоча режисерка не каже, що цей фільм має відношення до притчі, про яку зараз піде мова, проте не помітити деякі важливі схожості було б помилкою. Ключова ідея, яка простежується у притчі: якщо багаті люди не допомагатимуть бідним, а використовуватимуть свої можливості тільки для себе, то не отримають милості від Бога та потраплять у пекло, а от добрі люди з чистими душами та серцями обов’язково потраплять до раю, тому що коли за життя не мали благ та насолод, то хоча б після смерті зможуть відпочити від несправедливості. Тож, як бачимо, багача у фільмі уособлює сім’я де Луна, яка дуже жорстоко обходиться із селянами, а ось найголовнішим бідняком все ж виступає Лазар, який обов’язково отримає своє щастя в одному з світів. До речі, з івриту його ім’я перекладається як «Бог мені допоміг».

Оскільки одну з важливих ролей у фільмі виконує символ вовка, варто пояснити, що ж він означає у символіці. Вовк – справедливість, чистота, честолюбство. Він ніколи не образить слабшого. Цей символ пов’язаний із добром та світлом, тож не дивно, що саме вовк переслідує головного героя. Чи, може, він і є тим вовком? Неабияку роль у фільмі відіграє музика, адже вона дозволяє природі «говорити». Та що там –  в одному з кадрів фільму музика взагалі оживе та піде за Лазаром. Таких магічних моментів насправді у стрічці чимало. Їхня кількість визначається лише власною фантазією та усвідомленням глядача того, що він бачить та відчуває, переглядаючи цей фільм.

Як говорив Еріх Фромм, «є лише єдиний сенс життя – життя в дії», тож Лазар у фільмі ніколи не перестає діяти та стає щасливим, коли щасливі інші. Не варто сумніватися в тому, що стрічка Рорвахер – великий внесок у розвиток італійського та навіть світового кінематографу.

Асоціативний ряд

Дива

реж. Аліче Рорвахер, 2014

Ще одна стрічка режисерки, яка також порушує питання впливу міста на село та власне проблем, із якими стикаються жителі далеких місцевостей: як дорослі, так і діти, а особливо – підлітки. Разом із цим, у стрічці показана важливість сільської роботи та продуктів її діяльності для людей. Хочете свіжого меду? Добре, та навряд у вас вийде створити пасіку серед міста, а ось у селі, де все навкруги пахне природою, не займатися такою (чи іншою фермерською) справою було б величезною помилкою. Режисерка наголошує на важливості усвідомлення цього факту.

Отчий дім

реж. Тоні Білл, 1993

Фільм-навпаки. Тут головна героїня, вдова із шістьма дітьми, вирішує реалізувати мрію про власний дім, тож збирає речі та забирає дітей із міста (на хвильку – Лос-Анджелесу 1960-х років) та відвозить до сільської місцини, де їм, як людям, які вже давно звикли користуватися усіма можливостями мегаполісу, буде не так вже й легко поринути у зовсім інший світ. Буде цікаво спостерігати, що з цього вийде та чи зможе село перемогли місто у цьому двобії. До речі, жанр цього фільму – байопік.

Небесне тіло

реж. Аліче Рорвахер, 2011

Пропонуємо до перегляду перший фільм режисерки, адже насправді всі її стрічки пронизані одним настроєм. У «Небесному тілі» в центрі сюжету, як у «Дивах», – дівчинка-підліток, її переживання та проблеми. 13-літня головна героїня 10 років прожила у Швейцарії, а потім її мама вирішила знову переїхати до Італії. Тепер у дівчинки проблеми із адаптацією, але воно й не дивно, адже вона переживає важливий підлітковий вік, а разом із цим ще й має відвідувати курси катехизації, які виявляються зовсім не такими божественними, як здавалося б. Саме там її очі поступово розкриваються, а усвідомлення власного дорослішання приходить там, де героїня цього не чекатиме. Знову ж, у фільмі чітко простежується протиріччя між тим, що дійсно важливе, та тим, що хоче таким здаватися.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сподобалась стаття?

Допоможи Moviegram стати кращим

останні матеріали

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: