I PREDICT
1982, SPARKS
Історія цього гурту нараховує кілька десятиліть: брати Рассел і Рон Мейли створили музичний колектив під назвою Halfnelson у 1968-му, а на Sparks перехрестили його вже у 1971-му. Sparks – м’яко кажучи, ексцентричні хлопці, що очевидно не лише з наведеного нижче відео, але й хоча б з фірмового фальцету Рассела Мейла. Чи багато знаєте вокалістів, що співають фальцетом? Ми – точно ні.
Sparks в цілому небайдужі до екранного мистецтва. Наприклад, в альбомі із фантастичною назвою «Gratuitous Sax & Senseless Violins» («Безпричинний саксофон і безглузді скрипки») є цілих дві пісні, що посилаються на кінематограф: «Tsui Hark» – за іменем відомого гонконгського режисера, котрий брав участь у її записі, та «Frankly, Scarlett, I Don’t Give a Damn» – сподіваємось, впізнали цитату з «Віднесених вітром»?
Але все це квіточки порівняно з альбомом «The Seduction of Ingmar Bergman» («Спокушання Інгмара Бергмана»), який The Guardian назвав поп-оперою. В альбомі йдеться про вигаданий візит славетного режисера до Голлівуду, де продюсери намагаються вмовити його назнімати для них фільмів на американський манер. Бергмана спокушають й колеги, серед яких Біллі Вайлдер, Альфред Гічкок, Фріц Ланг і навіть давно мертвий Фрідріх Вільгельм Мурнау, та врешті-решт він тікає геть і зустрічає ангела в подобі Грети Гарбо, що веде режисера «home to somewhere monochrome, but somewhere you will be a certain kind of free». Екранізацією цього маленького дива зацікавився канадський сюрреаліст Гай Меддін, але ще не знайшов фінансування. Давай, Меддіне, ми в тебе віримо!
До чого ж тут Лінч? Смішно, але, можливо, й справді ні до чого. Кліп на пісню «I Predict» регулярно приписують його авторству, але книга «Talent is an Asset: The Story of Sparks» стверджує, що відео було відзняте акторами Стівеном і Дугласом Мартінами «в стилі Девіда Лінча». Якщо це й справді так, то назва «I Predict» стає справді провісницькою, адже образ сцени, використаний у кліпі, матиме неабияке значення в «Синьому оксамиті», «Твін Піксі» та «Малголленд Драйві» – зауважимо, жодної з цих робіт не було в 1982-му! Так чи так, а пісня стала справжнім хітом і привела Sparks до U.S. Billboard Hot 100 на 60 позицію.
WICKED GAME
1990, SPARKS
Отут без Лінча вже точно не обійшлося! Пісня була випущена у 1989-му, але хітом її зробили «Дикі серцем», а якщо точніше – Лі Чеснат, директор радіостанції Атланти. Лі був великим прихильником Лінча, і, почувши інструментальну версію в одному з епізодів фільму, запустив пісню в ефір та швидко довів аж до шостої позиції в тому ж U.S. Billboard Hot 100.
Існує дві версії кліпу «Wicked Game», до однієї з яких Лінч не має жодного стосунку. Автором відомого кліпу з Геленою Крістенсен є Герб Рітц, про що красномовно свідчить його улюблений стиль чорно-білої еротики. Музичне ж відео Лінча вельми передбачувано містить кадри з «Диких серцем», а саме багато вогню, багато шосе, трохи Лори Дерн і Ніколаса Кейджа та маленький епізод з Ізабеллою Росселліні, його тодішньою дівчиною. Так, нічого нового, але який же прекрасний тандем утворює ця музика з відеорядом! Вочевидь, Айзекові також усе сподобалося, адже у наступній стрічці Лінча, «Вогню, йди зі мною», він бере участь як актор – пам’ятаєте спеціального агента Честера Десмонда, що так таємниче зникає посеред фільму?
A REAL INDICATION
1992, THOUGHT GANG
Це відео – рідкісний документ, що засвідчує короткочасне існування спільного музичного проекту Девіда Лінча і його постійного композитора Анджело Бадаламенті. Власне, саме Бадаламенті в цьому відео й розгулює вулицями, наспівуючи текст Лінча під власну музику. Сайт Welcome to Twin Peaks стверджує, що цей проект «народився серед ландшафтів “Твін Піксу”» – що ж, власне, у «Твін Пікс: Вогню, йди зі мною» ми й чуємо дві композиції з десятка записаних. Бадаламенті ще з’являтиметься по той бік камери Лінчевих творів: він мав епізодичну роль у серіалі «В ефірі» і куди більш пам’ятну – в «Малголленд Драйві», де зіграв гидливого мафіозі Луїджі Кастільяні, якому неможливо догодити навіть найкращим еспресо.
LONGING
1995, X JAPAN
За декілька років Джим Джармуш принесе до незалежного кіно моду на все японське своїм «Псом-примарою», а доти Лінч знімає кліпи для японських гуртів, перш ніж це стало мейнстримом. Пісня «Longing» існує в двох варіаціях: для першої з них, що має підзаголовок «Togireta Melody», режисер відзняв рекламний ролик на пляжі Малібу, а для другої, «Setsubou no Yoru», зробив цілий відеокліп. 1995-й – не найкращий для Лінча рік: останню з повнометражних робіт, «Вогню, йди зі мною», освистали в Каннах, проект для HBO, «Готельний номер», лишився майже непоміченим, така сама доля чекатиме на «Загублене шосе» в 1997-му. Багато хто вважав, що Лінч перетворився на самопародію, і цей кліп, певне, лише ствердив їх у цій прикрій думці: примарні образи, вогонь, зоряне небо… Окей, ми й справді вже бачили все це, Девіде.
THANK YOU JUDGE
1999, DAVID LYNCH & JOHN NEFF
Ще один музичний проект Лінча, результатом якого став альбом «BlueBOB», що й включає в себе трек «Thank You Judge». Всі тексти альбому належать Лінчеві, причому писав він їх вже після того, як разом із Джоном Неффом закінчив музику. Наживо «BlueBOB» був зіграний лише один раз, зате у славетному парижському концертному залі «Олімпія». Критики зустріли альбом вельми прохолодно, та нас нині цікавить музичне відео, і от завдяки йому можна сміливо стверджувати, що коли в Лінча й була якась творча криза, до 99-го все вже минулося. Кліп «Thank You Judge» виглядає справжнім коротким метром від Лінча – певен, ви розумієте, про що йдеться, коли бачили хоч один з таких. Червоні штори, чудернацький сюжет, пародійні образи, та ще й хтось із моторошно деформованою головою – хіба ж то не Лінч в його хорошій авангардній формі? До речі, якщо бути уважним, у кліпі можна побачити Елая Рота, того самого, котрий великий друг Тарантіно і режисер дилогії «Хостел».
