Спочатку не було ні хіп-хопу, ні моди. Були лише вулиці Нью-Йорку, а саме Бронкс, Гарлем і Квінз. Там постійно щось підпалювали, когось вбивали і взагалі – чинили все те, що не схвалює Кримінальний кодекс, а мами з татами вчать не робити. З часом всі ці підпалювачі, вбивці та інші персонажі зрозуміли, що поодинці вони не зможуть так розійтися, як разом, і почали гуртуватися у банди. Десь тут вже зароджується стиль.
Назви банд вишивались на джинсових куртках з обрізаними рукавами, і це було дуже круто. Втрачена куртка вважалася величезною ганьбою, відповідно ж здобута у чесному (ну, коли як) бою – найжаданішим трофеєм. Але і ці часи минули: замість брутальних махачів зі вбивствами та розчленуванням з’явилися реп-батли. А тут вже почався й хіп-хоп.
Якщо поєднати перше із другим, то вийде «На стилі» – коротке, динамічне і досить об’ємне культорологічне дослідження. Заразом і показовий приклад, як одним фільмом можна розказати про аж занадто багато: моду, музику, історичний контекст та культурні корені явища. Ще й залучити до цього всього масу крутих хлопців: Nas, Kanye West, Mark Ecko, Andre Leon Talley, Dapper Dan та інших. Якщо ви когось з них не знаєте, то під час перегляду все дуже швидко стане на свої місця. Коротше, режисер стрічки Саша Дженкінс чудово попрацював.
До речі, Nas виступив продюсером фільму, але при цьому головний меседж належить не йому, а Kanye West. «Важливіше бути на стилі, ніж мати гроші», – говорить той та сповна розкриває філософію стилю. У свій час прості пацани з вулиць були поведені на брендованому одязі. Polo Ralph Lauren, Tommy Hilfiger, Yves Saint Laurent – бренди змінювались, але основа залишалась: якщо ти круто вдягнений, то ти багатий. Все інше одразу додавалось. Тому над індивідуальним стилем працювали серйозно та діставали шмотки як могли: купували, викрадали, вимагали, віджимали. Тяжкі були часи, але й сьогодні небагато змінилось.
З часом бренди з великої літери замінили місцевим стаффом. Наприклад, Cross colours створювались спеціально з прицілом на вулиці. Це був «класний стиль», типу широких джинсів (а не просто не за розміром), яскравих світшотів, дивних курток. Зародившись у 70-80-ті, гангста-, хіп-хоп, стріт- та урбан-стайл захопили світ вже у 90-ті. І лише для того, аби занепасти у нульові.
Саша Дженкінс викладає всі ці події у правильній хронології. Що пішло за чим, і що чому причиною. Хто що вдягнув і кого цим прославив. Для цього режисер випотрошив чималенький архів: фото рівних пацанів з 70-их до сьогодні, архівні телепередачі та відеозйомка. Все це динамічно та цільно змонтовано з гест-старами (які все одно залишаються головами, що говорять) та анімаційними реконструкціями. Ну, і музончик, звичайно. Він відмінно працює на загальну атмосферу та ідею – ви пам’ятаєте, яку саме.
Тому не лишається нічого, окрім вдягтися постильніше і піти на показ. А то раптом більше не буде таких хороших документалок.
