Юрій Самусенко
Місіс Америка
Mrs America, шоуранер Даві Воллер
Дев’ять серій «Місіс Америки» досліджують дев’ятьох персонажів історії 1970-х років. Група феміністок намагаються ратифікувати у всіх штатах поправку про рівні права. На їхньому шляху стоять, звісно, консерватори, на чолі яких найбільше помітна Філіс Шлефлі. Вона вміє підкупити сенаторів яскравими подарунками та надавити на старі грішки політиків, щоби вони не дали ходу поправці. Але всередині спільнот феміністок і консерваторок є межа, яку переходять кілька учасників подій. Їхні рішення і стають рушієм сюжету.
Якщо ви вже дивитися цей серіал, найімовірніше зробили це через Кейт Бланшетт і не помилилися. Акторка вмикає в кожній сцені режим Френка Андервуда і холодним поглядом заморожує всіх, хто насмілився їй заперечити. Особистість Філіс Шлефлі, яку грає Бланшетт, настільки потужна, що навіть акторці Роуз Бірн не вистачає місця розгорнути свій образ сильної борчині за права жінок. Власне, феміністки в серіалі на другому плані, хай би як сильно не хотіли їм віддавати екранний час творці серіалу. За історичну перспективу й точність реальних прототипів переглядати цей проєкт також не варто. Автори вигадали багато ситуацій й для драматургії підкрутили головним героям характери. І щойно з’являється бажання вимкнути «Місіс Америку», виходить Сара Полсон, яка рятує від нудьги.
У восьмій серії з назвою «Г’юстон» вона напивається, зраджує своїм принципам та повністю проходить арку зміни персонажки зі зловісної на співчутливу. В цьому епізоді немає плакатної фемповістки та нескінченного бубоніння про мир та права всіх рас і гендерів. Щоправда, до восьмого епізоду треба витримати чимало вищезгаданих понять. Тому цей ризик не для всіх буде виправданим – тільки, якщо любите Сару Полсон трохи більше за Кейт Бланшетт. Загалом, чекати розкутості та свіжих ідей від режисерів «Капітанки Марвел» Анни Боден та Раяна Флека не доводиться. Вони зняли чотири епізоди з дев’яти, включно з восьмою серією.
Юрій Самусенко
Я знаю, що це правда
I know this much is true, шоуранер Дерек Сіенфренс
Домініку завжди доводилося страждати від Томаса, брата-близнюка з шизофренією. У матері знайшли рак, вітчим поводився з дітьми, як злий пес, а дружина залишила Домініка. Тепер він вечорами читає Солженіцина та фарбує будинки на замовлення. Втім, Томас знову проявляє себе, відтепер по-чорному: він відрізає собі руку в бібліотеці, тому його й зачиняють у психіатричній лікарні.
«Я знаю, що це правда» – густа суміш із творів Джона Стейнбека та меланхолійності фільмів Лінн Ремсі. Серіал за однойменним романом Воллі Лемба вже здобув честь назватися найдепресивнішим проєктом 2020 року. Саме депресивний складник не здається недоречно притягнутим у наратив – Домінік розглядає свої нещастя як прокляття. Марк Раффало зі кремезністю Галка та скупими жестами дитини складає враження чоловіка в пастку невдач. У якийсь момент я й сам почав вірити в прокляття, магнетично притягнутий пастельними кольорами титрів на початках епізодів.
Вимкнути серіал стає важче, коли усвідомлюєш масштаб. Дерек Сіенфренс замахнувся на історію в стилі «Хрещеного батька 2», де принципи Майкла Корлеоне заримувалися з бізнес-планами його батька Віто. У серіалі від HBO трапляється схожа ситуація, коли в п’ятому епізоді виникає корабель із італійцями, які вперше побачили Статую Свободи. Тоді історія Домініка й Томаса набуває трагічніших барв, хоча на американському телебаченні, здавалося, більше страждав лише Кінь БоДжек. Цей перфоманс і цей серіал мали би вже давно стати культовими, а не скніти в текстах критиків, чекаючи свого часу на перегляд.
Марія Бліндюк
Непевна правда
The Shivering Truth, реж. Вернон Чатмен, Кет Солен
Щось «Рік і Морті» трохи очевидні останнім часом: Гея, Зевс і Мойсей – серйозно? А все нагромадження глибокодумного нонсенсу «Опівнічного одкровення» випаровується в другій половині сезону. Не вистачає якось адреналіну в головоломках. Такого відчуття, ніби з мозку витискають сік. От можна перебитися цим черговим проєктом Adult Swim, тим паче зараз виходить другий сезон.
«Непевна правда» – це 10-хвилинна лялькова анімація, де екзистенційний треш виведений в абсолют. Сім скетчів у першому сезоні й шість у другому – саджають глядача на американські гірки, що їдуть тільки вниз і тільки під кутом 90°. Непоєднані між собою сюжетно, вони відрефлексовують актуальну проблематику, вічні філософські й етичні питання: від фемповістки до 9/11, ефекту метелика чи булінгу – усе це з безліччю алюзій, звісно. Тому якщо вас починає штормити ідеями щодо кризи маскулінності, й одночасно підтягуються асоціації зі Стенлі Кубриком, усе окей.
Прекрасна у своїй огидності анімація викликає дискомфорт і на рівні візуалу, і на рівні сенсів. Проте щойно ви підсідаєте на цей наратив, злізти вже неможливо. Пролежні реальності в поєднанні з концентрованим абсурдом, сюром і чорним гумором – від цього мутить, але це ж і збуджує застояний мозок. Насамкінець, усі мінісюжети епізоду зливаються в ідею everything is connected, ми вчимося вловлювати катарсис у 10-хвилинній анімації й натискаємо «відтворити знову».
Юрій Самусенко
Краще подзвоніть Солу (5 сезон)
Better call Saul, шоуранери Вінс Ґілліган і Пітер Ґулд
Спіноф популярного серіалу «Пуститися берега» одержав більшу кількість сезонів, ніж його попередник. І цьому є просте пояснення: потрібно так добре прописати своїх персонажів, щоби будь-яка загроза їхньому життю вважалася фатальною. Навіть з урахування факту, що ми бачили цих персонажів живими в майбутньому. Ґілліган та Ґулд довели свою спроможність фіксувати посттравматичні синдроми наркобаронів ще п’ять років тому. Адже сконструювати саспенс лише рухами рук, що передають кокаїн (метамфетамін, канабіс тощо), здається прийомом, відпрацьованим на автоматизмі. Втім, тримати цей автоматизм п’ять сезонів поспіль вартує глядацького часу, навіть якщо серіал подекуди здається повільним.
П’ятий сезон перевинаходить себе з неочікуваного боку – технічного. Деталізація облич та контурів спонукала зробити якомога більше скріншотів. Із п’ятої частини серіалу оператор почав знімати суто на Alexa LF, що дає змогу відразу переглядати матеріали в розширенні 4к. Тож картинка безмежних пустель Альбукерке тепер не навіює спогади про «Пуститися берега». Навпаки, серіал став кінематографічнішим та жваво грається візуалом, показуючи в надчіткій деталізації мурах, які поїдають морозиво. Жирним пунктиром у цьому контексті варто виділити восьму серію Bagman, де головні герої плентаються пустелею з двома сумками, забитими сімома мільйонами доларів. Якщо телебачення 2020 року має позначитися одним епізодом, це неодмінно має бути він.
Зізнаюся, «Краще подзвоніть Солу» я кидав дивитися багато разів, але завжди повертався до нього, бо він був серіалом про дискомфорт. Персонажі завжди прагнули посад, стосунків та статусу, який їм був недоступний. І кілька сезонів поспіль Сол, Майк та Кім билися головою у стіну, щоби позбутися синдрому самозванця та отримати бажане. П’ятий сезон – це пік їхніх здібностей, який привідчиняє двері до тих героїв, яких ми пам’ятаємо за сагою про Волтера Вайта. Однак, залишився лише один сезон, що відділяє дивовижний розвиток персонажів від їхнього поступового згасання на мапі Альбукерке.
Юрій Самусенко
Рамі. Другий сезон
Ramy. 2nd Season, шоуранери Рамі Юссеф, Арі Катчер та Раян Велш
Шоуранери давно полюють за ідеальною формулою авторського серіалу. Дональду Гловеру комфортно в локація Атланти, Азізу Ансарі Netflix дозволяє інспектувати взаємини з дівчатами от уже два сезони. Рамі Юсеф знайшов своє покликання в дослідженні мусульманських символів та традицій у серіалі зі скромною назвою «Рамі». І хоча ідеальних рамок для себе автори не знайшли, вони підтримують серіальний стереотип про героя-романтика – двадцять із чимось років, охочий до пригод та в пошуках ідеального балансу між роботою, родиною та партнеркою.
«Рамі» по-справжньому з’явився на слуху лише після отримання «Золотого глобусу» за найкращу чоловічу роль. Тож другий сезон посилився Магершалою Алі в акторському складі та зануренням у любовні колізії головного героя наприкінці першого сезону. Скажу, що закінчилося там не дуже добре – сексуальною прихильністю до кузини. Тож друга частина відкривається сумнівами та пошуками Бога з перервами на мирське життя членів родини. В останньому найбільше цікавого: сестра, яка соромиться залисини, тривожний батько, який хоче поваги в сім’ї, та дядечко Насім, який заїдає солодким неможливість відкритих ЛГБТ-взаємин. Правду пишуть у Vulture: «Рамі» найкращий тоді, коли він не про Рамі.
У другому сезоні втрачається інтерес до метушливого протагоніста і прокидається до оточення Рамі. Хіба можна обійти увагою шейха, який п’є грудне молоко порномоделі й заробив статків не на нафті, а на сайті знайомств? Божевільні зав’язки традиційно закінчуються розчаруваннями персонажів, брейкапами та скандалами. Якщо не будувати великих очікувань, «Рамі» стає практично ідеальним седкомом із відразою до головного героя через його вчинки. Не знаю, як творці зможуть подарувати йому прощення в третьому сезоні, але в конструкції безвихідних ситуацій вони вміють поставити правильний наголос. І цей наголос поки що падає на безмежний егоїзм персонажа, який не знаходить компроміс із релігією.
