Спіноф популярного серіалу «Пуститися берега» одержав більшу кількість сезонів, ніж його попередник. І цьому є просте пояснення: потрібно так добре прописати своїх персонажів, щоби будь-яка загроза їхньому життю вважалася фатальною. Навіть з урахування факту, що ми бачили цих персонажів живими в майбутньому. Ґілліган та Ґулд довели свою спроможність фіксувати посттравматичні синдроми наркобаронів ще п’ять років тому. Адже сконструювати саспенс лише рухами рук, що передають кокаїн (метамфетамін, канабіс тощо), здається прийомом, відпрацьованим на автоматизмі. Втім, тримати цей автоматизм п’ять сезонів поспіль вартує глядацького часу, навіть якщо серіал подекуди здається повільним.

П’ятий сезон перевинаходить себе з неочікуваного боку – технічного. Деталізація облич та контурів спонукала зробити якомога більше скріншотів. Із п’ятої частини серіалу оператор почав знімати суто на Alexa LF, що дає змогу відразу переглядати матеріали в розширенні 4к. Тож картинка безмежних пустель Альбукерке тепер не навіює спогади про «Пуститися берега». Навпаки, серіал став кінематографічнішим та жваво грається візуалом, показуючи в надчіткій деталізації мурах, які поїдають морозиво. Жирним пунктиром у цьому контексті варто виділити восьму серію Bagman, де головні герої плентаються пустелею з двома сумками, забитими сімома мільйонами доларів. Якщо телебачення 2020 року має позначитися одним епізодом, це неодмінно має бути він.

Зізнаюся, «Краще подзвоніть Солу» я кидав дивитися багато разів, але завжди повертався до нього, бо він був серіалом про дискомфорт. Персонажі завжди прагнули посад, стосунків та статусу, який їм був недоступний. І кілька сезонів поспіль Сол, Майк та Кім билися головою у стіну, щоби позбутися синдрому самозванця та отримати бажане. П’ятий сезон – це пік їхніх здібностей, який привідчиняє двері до тих героїв, яких ми пам’ятаємо за сагою про Волтера Вайта. Однак, залишився лише один сезон, що відділяє дивовижний розвиток персонажів від їхнього поступового згасання на мапі Альбукерке.