На посту!
Au poste!, реж. Кантен Дюпйо
Чоловік знаходить під своїм будинком тіло покійника у калюжі крові. Його викликають на допит, підозрюючи протагоніста у скоєнні злочину. За ним починає наглядати одноокий полісмен і з цього моменту у відділку коїться абсурд, який так полюбляє режисер Кантен Дюпйо.
Нарешті зникли будь-які сумніви щодо найкращого фільму кінофестивалю. Торічний хіт Дюпйо працює неначе удар сковорідкою по голові, адже у спогадах головного героя фільму про ніч злочину з’являються працівники відділку поліції, які знаходяться з ним тут і зараз. Разом з цим фінал розчавлює кількома потужними твістами, які надсилають привіти геніальній «Реальності» французького режисера. Так, «На посту!» – це знову гра у постмодернізм, але зроблена у вигляді вишуканої закритої системи жартів. Тут тобі і дірка у животі полісмена, з якої йде дим при палінні цигарки. Є місце і ліричним та абсурдним відступам, наприклад епізод, в якому підозрюваний і полісмен розповідають один одному історії про екстремальне голодування. Ще кращий жарт захований у американській локалізації – «Keep an eye out». З урахуванням стеження одноокого копа за протагоністом, цей гег набуває ще й іншого значення наприкінці фільму. Власне, тролінг аудиторії вдався і всі, хто від початку називав «На посту!» арт-хаусною комедією з претензійністю, сміялися в кінозалі голосніше всіх уже через 20 хвилин показу.
U311 «Черкаси»
реж. Тимур Ященко
Фільм охоплює події березня 2014 року, коли судно 311 «Черкаси» захопили російські військові під час анексії Криму. Двоє хлопців із села намагаються подолати тиск служби у ВМС ЗСУ, але таке випробування перевірить на міцність і їхні принципи.
Стрічка Тимура Ященка була «темною конячкою», яку чекали водночас із захопленням і побоюваннями. Але п’ятихвилинні овації на титрах розставили всі крапки по своїх місцях. Це кіно вже увійшло в історію як перший фільм про військовослужбовців ВМС України. Формат маленької рецензії не дає повністю проаналізувати побачене, бо поговорити є про що, тож згодом ми напишемо про нього детальніше. «311 «Черкаси» – це один з наймасштабніших фільмів з патріотичним гартуванням, які не соромно рекомендувати друзям та яким можна щиро пишатися. Разом із тим важливо пам’ятати, що це цілковита рефлексія над подіями. Так, кіно має достовірний вигляд, консультантом на фільмі працював сам капітан судна. Однак, задля драматичного ефекту у фільмі про корабель, який до останнього не здавався у полон, є, наприклад, епізод зі співом «Воїнів світла», який трохи вибиває із жорсткої реальності подій. Та й фінал змушує ще раз зайнятися власним факт-чекінгом. Втім, ці проблеми мають абсолютно другорядне значення, адже це потужне та захопливе кіно, яке рівномірно розставляє гумор та драму. Воно не буксує, грамотно працює з напругою. Чи багато пригадаєте українських фільмів, які так діють на глядача? Перевірити власні враження можна 27 лютого 2020 року, коли фільм з’явиться у кінопрокаті.
Вайнштейн
Untouchable, реж. Урсула Макфарлейн
Стрічка Макфарлейн розгортається навколо постаті Гарві Вайнштейна, його починань у діяльності продюсера та заходу кар’єри у зв’язку зі звинуваченнями у сексуальних домаганнях.
Безумовно стрічка про збочення Гарві Вайнштейна рано чи пізно мала б з’явитися у вигляді документального набору з інтерв’ю. Акторки, журналісти та навіть секретарка продюсера розповідають чимало цікавих історій у вже популярному форматі, який цього року закріпив «Покидаючи Неверленд». Це оголена документалістика без прикрас, яка жирним шрифтом розставляє жирний наголос на слові «ґвалтівник». Щоправда, у першій половині фільму начитаний глядач навряд дізнається щось нове про особистість Вайнштейна. Друга половина – навпаки, видає занадто багато цікавого. Скажімо, історія журналістки, яка запиталася у Гарві про кінопрокатну долю фільму «О» (сучасної інтерпретації «Отелло»), в якому було багато насилля. Стрічка довго не з’являлася у прокаті через домовленість Вайнштейна з політиками притримати кіно до кінця виборів. На що репортерка отримала прочухана та скандальну історію, якій нема жодного документального підтвердження, крім запису на диктофон: «It’s good tha I’m the fucking sheriff of this fucking lawless piece-of-shit town». Могутність продюсера була такою сильною, що ніхто не зміг підмінити йому п’єдестал. І ось нарешті кіно показує героїв нашого часу – журналістів The New York Times, які за безсонними ночами вивели злочинця на світло і змінили історію не лише Голлівуду, але і всього світу.
Рецензії на фільми фестивалю
