Людей, знайомих лише з пізньою творчістю Педро Альмодовара, може неприємно здивувати кричуща вульгарність його перших картин. Ці ранні полотна іспанця відрізняються від витончених та часом складних, драматичних сюжетів робіт нового часу. І якщо повірити, що «Погане виховання» 2004 року та «Біль і слава» 2019 року зняла одна людина, – простіше простого, то допустити, що вона ж зняла «Пепі, Люсі, Бом й інші дівчата» (Pepi, Luci, Bom y otras chicas del montón) 1980 року – складніше.
«Пепі, Люсі, Бом й інші дівчата» – провокаційний, хуліганський і непристойний фільм, який, проте, допоміг знайти іспанцеві свій стиль. Тут багато й довго жартують про пеніси, легковажно ставляться до теми зґвалтування (за що режисерові прилетіло ще в рік виходу фільму) і кепкують над офіційним шлюбом. За бажання все це можна зробити тонше та вишуканіше, але молодий Альмодовар бунтував і «полонених» брати не збирався. «Той факт, що «Пепі, Люсі, Бом й інші дівчата» є коміксом – причому коміксом грубим і панківським, – робить його персонажів мало схожими на тих, якими вони постають у фільмах, знятих строго за законами кінематографа», – говорив пізніше режисер в інтерв’ю Фредеріку Строссу.
У цьому фільмі персонажі-чоловіки не грають серйозної ролі, а майже вся увага дістається дівчатам. Пепі – молода жінка, яка веде богемний спосіб життя й вирощує у своїй квартирі марихуану. Після того, як її зґвалтував поліцейський, вона вирішує помститися і «уводить» із сім’ї його дружину. Люсі, дружина поліцейського, тиха, покірлива жінка, раптово відкриває в собі пристрасть до мазохізму і знаходить partner in crime, коханку Бом – учасницю панк-групи.
Здається, що все консервативне тут – програє. Добре це показано в моменті, коли поліцейський телефонує (ймовірно, другові й колезі), щоби проконсультуватися щодо методів повернення дружини. «Немає закону, який забороняє дружині поліцейського пуститися берега з рок-групою», – відповідають йому телефоном. Ця критика консерватизму досягає піку у фіналі фільму. Традиційні цінності показані більш збоченими, ніж богемне й сексуально розкуте життя іспанської молоді кінця 1970-х – початку 1980-х.
Варто пам’ятати, що фільм знімався в період переходу Іспанії до демократії. Диктатор Франсиско Франко помер у 1975 році, конституцію в Іспанії прийняли в 1978-му. Тоді ж у Мадриді зароджується контркультурний рух Мадридська сцена (La Movida Madrilena). Згодом він поширився на інші міста Іспанії. Перші два повнометражні фільми Педро Альмодовара – фактично історичні документи, що відобразили атмосферу Мадридської сцени на кіноплівці. У своїй книзі «Історії Патті Діфуса й інші тексти» (The Patty Diphusa Stories and other writings) режисер так описує той період: «Звіти про вечірки друкувалися в журналах, любительські записи перетворювалися в диски, плітки – у колонки друкованого тексту, безглузді костюми ставали явищем моди».
Звісно, в такій дружній атмосфері легше за все було знімати друзів і приятелів – найкращий варіант акторів без гонорарів. Альмодовар із задоволенням фільмував мадридську тусовку й багато в чому завдяки цьому став однією з ікон руху. Зокрема, в «Пепі, Люсі, Бом й інші дівчата» одну з головних ролей виконує Кармен Маура – майбутня муза Альмодовара. Вона також зголосилася збирати гроші на картину, підключивши до цього процесу друзів і колег. Роль Бом виконала тоді маловідома співачка Аляска, яку на рівні з Альмодоваром вважають однією зі символів Мадридської сцени.
Відразу в декількох епізодах знявся ексцентричний співак, поет і художник Фабіо Макнамара. Грають тут і брати Альмодовари, які з’являються на екрані в невеличких ролях – водночас, режисер фільму особисто керує конкурсом на найбільший пеніс. Варто сказати і про ще одну «дівчину Альмодовара», Сесилію Рот, чия героїня з’являється в рекламі жіночих трусиків.
Уже з першої стрічки Альмодовар починає свою «маленьку помсту франкізму». Режисер хотів, щоби про період диктатури не залишилося навіть згадки, тому викреслив зі своїх фільмів усе, що могло би нагадати про генерала Франко та його режим.
За всього соціального підґрунтя та навмисній скандальності «Пепі, Люсі, Бом й інші дівчата» не можна назвати просто бунтом заради бунту. За Альмодоваром, мораль картини в тому, що «сучасні дівчата залишаються на самоті». З 1980-х у світі багато змінилося. Завдяки руху #MeToo ті, хто пережив насилля над собою більше не залишаються непомітними жертвами. Сам Альмодовар теж переосмислив багато речей: сюжети набули більшої граційності, героїні та герої перестали бути відверто карикатурними. Але для цього потрібно було пройти шлях і з чогось почати. А «Пепі, Люсі, Бом й інші дівчата», окрім іншого, – приклад того, як за бажання можна зробити кіно, не маючи коштів, але маючи велике бажання розповісти історію.
