Ковбойські черевики, підгорнуті джинси, жакет чоловічого крою, сорочка зі запонками, окуляри з тваринним принтом, неслухняне волосся із прямим проділом: зустрічайте, це – Френ Лебовіц. Вона є справжньою іконою стилю, але спостерігати за нею цікаво зовсім не через це. Щоби ближче познайомитися з письменницею та публіцисткою (і просто легендою Нью-Йорку) варто подивитися новий документальний серіал «Вдавайте, що це місто» (Pretend It’s a City), який зрежисував Мартін Скорсезе.
Письменниця, яка більше не пише книжок
Френ Лебовіц народилася в 1950 році в невеликому місті Моррістаун, штат Нью-Джерсі. У дитинстві вона мала проблеми зі школою – Лебовіц читала книжки замість виконання домашніх завдань. Не дивно, що рідне містечко було для неї затісним. Уже в дев’ятнадцять років Лебовіц переїхала до Нью-Йорку. Для того, щоби себе забезпечити, їй довелося працювати покоївкою та водійкою таксі. Згодом Лебовіц почала писати матеріали для журналів і газет про політику, культуру та кіно. Тоді ж вона познайомилася з Енді Ворголом, і він покликав її стати авторкою колонки в журналі Interview.
Свою першу книгу «Столичне життя» (Metropolitan Life) Френ Лебовіц видала у 28 років – там були переважно статті, написані раніше в журналах Interview та Mademoiselle. Втім, літературна кар’єра тривала недовго. Характерною рисою письменниці стала творча криза, яку вона жартома називає «блокада письменника» – з середини 1990-х років Лебовіц не написала жодної книги. Сьогодні вона відома передусім завдяки саркастичній манері висловлювання під час публічних виступів чи у своїх текстах для різних видань, а також за епізодичними ролями в кіно. Зокрема, давній друг Лебовіц Мартін Скорсезе запросив її зіграти роль судді у фільмі «Вовк з Уолл-стріт».
Насправді співпраця із режисером розпочалася ще раніше – у 2010 році. Скорсезе зняв документальний фільм про Лебовіц «Публічний виступ» (Public Speaking) для HBO. Ця робота – наче прообраз майбутнього серіалу. Тоді друзі змістовно проговорили майже півтори години, і заклали підвалини формату, з якого Скорсезе навіть запозичує деякі кадри для серіалу. Ці розмови ідеально доповнюють одна одну: за десять років друзі встигли постаріти – тільки струмені думок Лебовіц аж ніяк не зміліли.
Як Netflix заманює відомих режисерів
«Вдавайте, що це місто» – уже другий проєкт, створений Мартіном Скорсезе у співпраці з Netflix. Восени 2019 року на платформі відбулася прем’єра його грандіозної 3,5-годинної стрічки «Ірландець» (The Irishman). Повільний та старомодний кінороман, задовгий для того, щоби мати шанси на стандартний прокат у кінотеатрах, знайшов місце на віртуальній поличці стрімінгового гіганта. Скорсезе вдалося втілити цей дорогий проєкт лише завдяки фінансуванню Netflix.
Останні роки компанія активно розширює свою фільмотеку, залучаючи відомих режисерів до співпраці. Сервіс розраховує не тільки на поповнення новим кіно, а й мітить на престижні нагороди, які підвищують статус компанії. Наприклад, так вийшло із фільмом «Рома» Альфонсо Куарона, на яку Netflix придбав права – витрачені на чорно-білу іспаномовну стрічку бюджети окупилися «Золотим левом» Венеційського кінофестивалю та трьома «Оскарами».
Netflix залучає й інших відомих режисерів арткіно – Девід Лінч, ймовірно, знімає серіал для стрімінгу, а Ноа Баумбах після «Історії шлюбу» взагалі підписав із компанією багаторічний контракт, який розпочне фільмом із Гретою Гервіг та Адамом Драйвером. Також варто згадати «Манк» Девіда Фінчера – сінефільське й особисте кіно для режисера, реалізоване завдячуючи щедрості стрімінгу. З новим документальним серіалом від Скорсезе відбулося щось схоже – попри те, що цей проєкт є радше персональною забаганкою Скорсезе, проявом захоплення особистістю Лебовіц, Netflix охоче втілив це шоу в життя.
Лебовіц у кожному слові
У кожному епізоді зібрані розмови на різні теми: культуру, міський транспорт, здоров’я та спорт. Вирізаючи на монтажі майже всі поставлені запитання, Скорсезе досягає ефекту монологу, що природно складається в змістовну розповідь.
Лебовіц із блискавичною дотепністю коментує все навколо себе. Від початкових титрів першого епізоду до фінальних останнього – потік її свідомості неможливо зупинити. Вона не просто буркоче на мешканців сучасного Нью-Йорку, вона, здається, єдина в цьому місті може спостерігати – хоча її погляди можуть видатися старомодними. Проте, любов до Нью-Йорку 1970-х зовсім не витісняє здорового глузду в її розмислах. Вона не має мобільного телефону чи комп’ютера, однак наполягає, що це не залишає її за бортом подій, навпаки – так вона живе тут і зараз, а не у вигаданому цифровому світі.
Дійсно, багато висловлювань Лебовіц можуть спричинити заперечення. Вона має сумніви щодо ефективності фемінізму, вважає, що люди стали занадто чутливими, обстоює права курців, ненавидить туристів у місті тощо. Та Френ ледве має на меті сподобатися комусь, а її жартівливі вислови – не зважена відповідь з урахуванням усіх «за» та «проти». Саме категоричність її думок – те, як вона говорить – і робить її Френ Лебовіц – єдиною й неповторною, яка запам’ятовується назавжди з перших хвилин зустрічі.
